Дані Андрада (Dani Andrada)
Один з найвідоміших і продуктивних скелелазів світу, іспанець Дані Андрада (Dani Andrada) висловив свою точку зору в дискусії щодо використання наколінників у скелелазінні.
У цьому зверненні ми маємо можливість почути привілейовану точку зору від людини, яка продвигала межі скелелазіння у 90-х роках минулого сторіччя і хто зараз виступає за те, щоб «не занижувати заслуг скелелазів».
Останнім часом, широке використання наколінників стало доволі великою революцією в скелелазінні, адже захист шкіри дозволяє скелелазам отримати додатковий відпочинок на надважких маршртутах.
Як і будь-яка інша революційна зміна у сталій спортивній етиці, наколінники викликали дебати навколо них: чи етично використовувати їх на маршрутах, які були відкриті без них, чи відволікають вони від відтяжок, чи потрібно переглядати категорії маршрутів залежно від того, чи маршрут пройдено з наколінниками чи без...?
Те, що це важливе питання, видно з коментарів багатьох іменитих скелелазів, які вони висловили останнім часом. В дебатах, в яких брали участь такі скелелази світового рівня, як Еду Марін, Алекс Мегос, Адам Ондра, Анак Верховен і Домен Скофіч висловлювались різні думки щодо категорій маршрутів, того чи іншого шляху, натякаючи на використання чи їх заборону.
Лінія, яка, мабуть, найбільше "постраждала" від використання наколінників це "Ali Hulk Extension Total Sit Start", що розташована в іспанському регіоні Роделляр (Rodellar). Багато з тих, хто повторили маршрут, згадували про те використовували вони наколінники чині і їхні пропозиції щодо категорії маршруту дуже відрізнялися й коливаються від 9a до 9b.
Від редакції:
Скелелазіння - це спорт (і багато іншого) без суддів, і етика цього спорту ніде не прописана, але більшість скелелазів погоджуються "грати за одними і тими ж правилами", і більше того, ці правила продовжують розвиватися.
У наші дні дуже часто обговорюють питання про використання наколінників, а точніше використання наколінників під час проходження та відкриття скелелазних маршрутів.
Дивно, але наколінники почали широко використовуватися в скелелазі лише останні пару років. Це правда, що існує кілька скель, таких як Hueco, Rifle або Jailhouse, де місцеві жителі десятиліттями використовують досить стерпні саморобні наколінники, кріплячи їх клейкою стрічкою, щоб вони не рухалися на ногах.
У Європі час від часу також можна було побачити саморобні наколінники, але вони швидше за все використовувалися для зниження болючих відчуттів при упорі коліном і не створювали додаткового тертя.
Про проблему використання наколінників читайте також у статті Еду Марина: "ЧІТЕРСТВО" У СКЕЛЕЛАЗІННІ: ЕТИЧНА ПРОБЛЕМА ВИКОРИСТАННЯ НАКОЛІВНИКІВ
у статті Адама Ондри про оцінку маршрутів: АДАМ ОНДРА ПРО ПРИНЦИПИ ПРИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЙ СКЕЛЕЛАЗНИМ МАРШРУТАМ
та у статті ЕТИКА СКЕЛЕЛАЗІННЯ
та у думці Александра Мегоса щодо розділення категорії маршрутів, що були пройдені з наколінниками та без них
у статті Себастьяна Буіна "Пониження категорії скелелазних маршрутів як форма мистецтва"
у статті Дані Андрада (Dani Andrada): «Нам не вистачає чесності при проходженні скелелазних маршрутів»
Давайте тепер почуємо й думку Дані Андрада:
"Останнім часом я постійно чую думку, що якби я проходив маршрути з використанням наколінників, мені було б набагато легче...
Тут я хочу висловити свою точку зору, без зайвих слів.
Коли я починав лазити на скелях, я вже використовував захист колін, зазвичай це були довги штани.
Більше половини маршрутів я проходив спираючись у ключових ділянках на коліна, але не використовував наколінники.
Я почав їх використовувати дуже пізно, у 2014 році, враховуючи, що в США їх використовують безперервно з 90-го року...
Багато скелелазів проти наколінників. Проте більшість, хто не проти їх використання, на мою думку, це ті, хто не знають як підтягнутися на зачіпці, і їм взагалі байдуже, носять вони наколінники чи ні.
Мені пощастило, що в цій еволюції скелелазіння, я навчався на скелях у найкращих у світі клаймерів, які використовують коліна а не наколінники, таких як Джонатан Фльор, Гонсало Ларроча, Себастьян Буін, Дані Фуертес або Хосе Луїс Палао, і я зрозумів, що це ще одна зовсім інша техніка.
Звичайно, очевидно, якщо Ви використовуєте наколінники і вмієте ними добре користуватися, Ви зменшуєте складність проходження маршрутів. А якщо проходити їх на власній шкірі, то більше втомлюєшся.
Але без магнезії теж важко...
Іноді я дивлюся на минуле – яке мені не подобається – і думаю: «Може і я колис надягну наколінники…» Оскільки зараз у мене менше сил, а завдяки наколінникам здається, що я маю такі ж сили як 20 років тому... але на цьому все.
Зараз 2024 рік.
Я хочу щоб люди зрозуміли, що ми маємо два різні шляхи, між якими дуже важко балансувати. Насправді я не розумію, чому деякі маршрути не були знижені у категорії; це мене дивує.
Чого насправді мені не вистачає, так це чесності при проходженні маршрутів і визначення їх категорії.
Тому залишається одне: насолоджуватись лазінням і не занижувати заслуг інших скелелазів"
