На найдовшому гірському маршруті України - Закарпатському туристичному шляху (ЗТШ). Фото Аліна Косовська
Як ми повідомляли раніше Аліна Косовська - досвідчена туристка з Авдіївки планує зимою 2022 року досить амбіціний проект: пройти найдовший гірський маршрут України - Закарпатський туристичний шлях (ЗТШ) довжиною 400 кілометрів.
Аліна планує зробити це соло (самстійно, без сторонньої допомоги)!
Ще Аліна планує доставити аптечки в притулки, які є по маршруту.
Зазначимо, що до цього часу цей маршрут ще не був пройдений взимку соло-мандрівниками, хоча неоднарозово такі спроби були.
На нашому сайті Ви можете слідкувати за реалізацією проєкту в спецтемі: НАЙДОВШИЙ ГІРСЬКИЙ МАРШРУТ УКРАЇНИ: ЗАКАРПАТСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ШЛЯХ. ЗИМОВИЙ ПРОЄКТ 2022 АЛІНИ КОСОВСЬКОЇ
Новини за 28 січня
Вчора, 27 січня, Аліна Косовська повідомила, що закінчила проходження ще однієї ділянки шляху: полонини Красної.
В хатинці між Гропою і Климовою Аліна залишила аптечку.
На ніч вона зупинилась в садибі під Малою Климовою.
На своїй сторінці в соцмережах Аліна розповіла про перехід полониною Красна
"26.01
Вранці, невдоволено зиркнувши на сіре небо, піднімаюсь з теплого ліжечка, вдягаю наплічник і вирушаю в холодний засніжений світ. Звісно я хотіла би пройти Красну в ідеальну погоду, насолоджуючись поєднанням білосніжних схилів з насичено-синім небом, але прогноз не обіцяє нічого втішного на найближчий тиждень. Натомість обіцяє два дні хоч і в хмарах, але без сильного вітру, і я вирішую скористатись ними.
На підйомі до першої вишки хмарки ще дозволили споглядати краєвиди. Фото Аліна Косовська
На повороті від дороги до верхніх хат стежка добре протоптана. Іду легко і благаю усі вищі сили щоб вона була протоптана аж до верху, бо якщо знов доведеться тропити глибокий сніг то сьогодні мене вистачить лише до халабудки з пічкою біля вишки, не доходячи безіменної вершини з хрестом біля Топаса. В такому разі Красна затягнеться не на три, а на чотири дні, і третій з них буде боротьбою з відчутним вітром на високогірній ділянці.
Вищі сили мене почули - по слідах когось-там я дійшла до першої вишки. Далі простирався чистий і неторкнутий сніг - ну, логічно було здогадатись що мій сьогоднішній янгол-охоронець працює на вишці, а не гуляє зимовими просторами наодинці. Це вже однозначно був успіх, бо легкий підйом по лісу і півтора кілометри, які відділяли мене від фірнованої ділянки, означали що сьогодні я точно дійду кудись ближче до Гропи, а завтра проскочу другу половину хребта і ночуватиму в теплій хаті у Йосипа між Малою Климовою і Гавайсгавором.
Вище вже почали забарвлювати шлях в суцільно білий колір. Фото Аліна Косовська
Вище лісу вітер здув мокру хмару, яка поливала мене крижаним дощем на підйомі, і частково відкрив краєвиди. Природа сьогодні була в чорно-білих тонах. За білими сніжними полями визирали сірі ділянки лісу. Місцями на верхівки дерев прилягли відпочити мокрі сірі хмари. Все це зверху увінчувала біла хмаринка, яка не несла в собі ніяких опадів але затуляла синє небо аби не пропустити зайвих кольорів в цей чорно-білий світ. Пізніше і вище мокра хмара накриє мене повністю і разом з вітром працюватиме над тим, щоб вкрити мій яскравий одяг і спорядження крижаними надувами й також перетворити на білу частинку білого світу із снігу та туману.
Хто був на Красній той знає що то є). Фото Аліна Косовська
Між першою вишкою і безіменною вершинкою біля Топаса є зелена хатинка. Вона закрита на замок і використовується пастухами влітку. Поруч з нею є відкрита халабуда з пічкою в якій я планувала ночувати якщо дуже затримаюсь на підйомі. До неї я дісталась близько другої години і побачила доверху завалені снігом двері. Був варіант іти куди зможу ще три години або лишитись і присвятити годину відкопуванню дверей. Обрала друге і, невдоволено зиркнувши на мокру хмару яка знов закрила мій схил, вирушила вгору.
Підйом від зеленої хатинки до хреста доволі затяжний. Морально ускладнює задачу туман, в якому зовсім не видно скільки шляху пройдено і скільки лишилось. Але неймовірне відчуття чекало мене вище, коли хмари розступились і я побачила море сірих хмаринок під ногами і довгоочікуваний хрест в п'ятдесяти метрах перед собою. Вишка Топаса частково визирала з хмари і вгризалась в верхню хмару верхівкою, так, ніби хтось намалював її половину на сірому полотні чорною тушшю.
Вершина гори Сигланський. Фото Аліна Косовська
Далі шлях ставав легшим, і періодично то скидав, то набирав висоту. Видимість на хребет Красної була чудова, а мокрі сірі клаптики неба лежали в низинах під ним, зачепившись за ліс. Я йшла, дивилась на нитку маршруту і сподівалась що жоден з цих клаптів не підніметься вище і не затулить мені хоча б цю частинку краси. Але небо вирішило інакше, і вже за декілька кілометрів хмара накрила весь хребет і так і лишилась тут на весь час, який я провела на Красній.
На вершині Ружі - тої, що біля Гропи - я вже розуміла, що не дотягну до сідловини в зоні лісу, де можна добре сховатись від вітру або й взагалі заночувати в стаї. Туди лишалось п'ять кілометрів шляху, до темряви - близько півгодини, і іти тут в суцільному тумані з ліхтариком було б самогубством. Довелось знайти місце, хоч трохи захищене від вітру самою Ружею, і там ставити намет, закріпивши його у фірні каменями та льодорубом. Вітер добряче тріпав верхній шар намету вночі, але це не завадило мені добре зігрітись у спальнику та виспатись.
Крижане оздоблення. Фото Аліна Косовська
На ранок погода анітрохи не змінилась тож я, невдоволено зиркнувши на туман, висунула свого носа в напрямку вітру і, кривенько склавши заледенілий намет, вирушила далі. Якщо вчора хмара ще намагалась ворушитись і відкривати рельєф, допомагаючи мені побачити нитку маршруту, то сьогодні я йшла в суцільно білому середовищі і сама ставала все більш білою завдяки крижаним надувам. Місцями все було настільки однаковим і білим, що мені доводилось іти з телефоном у руках і орієнтуватись лише на трек. Телефон при цьому вкривався льодом, але героїчно тримався і допомагав знайти шлях до мети.
Після Гропи, вершину якої я навпомацки знайшла в тумані, дорога скидає висоту в сідловину. Там зона лісу, і я очікувала зустріти багато снігу на цій ділянці, натомість провалювалась в замети на кілька десятків сантиметрів і пройшла її доволі легко, заодно відпочивши від крижаного вітру. В кінці сідловини із снігу визирнула хатинка - це стая, загін для худоби, який в зимовий період часто використовуєттся туристами як прихисток від снігу та вітру. В ній дійсно затишніше ніж надворі, тож я зробила зупинку щоб випити імбирного чаю, з'їсти батончик і залишити в хатинці аптечку для туристів, яким вона може стати в нагоді.
Time to have a rest and cook макарони з м'яском). Фото Аліна Косовська
За стаєю починається затяжний підйом на Климову. Глибокий сніг швидко змінюється фірном. Дорога тягнеться вгору і легко читається в тумані, але трохи виснажує постійним набором висоти. За нею на мене чекає спуск в теплу хатинку з кількома невисокими підйомами по дорозі, і цим я мотивую себе крокувати вверх, відпочиваючи кожні п'ятдесят кроків. Вершина зустрічає заледенілим стовпчиком, далі дорога круто в'ється вниз, гублячись у вологій хмарі. Тут доволі важко орієнтуватись, бо навігація не реагує на відхилення в декілька метрів убік, але саме така відстань, здається, відділяє безпечний шлях від хитких карнизів над обривом. Я не впевнена що ці химерні клапті снігу, які періодично визирають із білої порожнечі, це саме карнизи, але не хотілось би дати ствердну відповідь, зірвавшись з такого в туманну порожнечу.
Стая в сідловині. Фото Аліна Косовська
З туману періодично визирали орієнтири, які я добре пам'ятала з літнього проходження ЗТШ - маршрутний стовпчик "під Климовою", один хрест, другий хрест і нарешті стовпчик "під Малою Климовою". Це означало що я іду вірним шляхом і нема потреби зайвий раз діставати телефон, який вже і так добряче вкрився льодом і дивом досі реагував на дотик пальця в рукавиці до сенсорного екрану.
Від крайнього стовпчика лишався кілометр, вкритий глибоким підмерзлим снігом. Шлях скидав висоту, і це в комплекті зі снігоступами допомогло подолати його доволі швидко.
Сьогодні на мене чекала тепла зустріч - туристи які проходили ЗТШ влітку тепер піднялись до садиби під Малою Климовою разом з її власником - веселим вуйком Йосипом - і зустріли мене радісними криками, теплим чаєм і вогнем у каміні. Ввечері я сиділа, дивилась на язики полум'я, що жадібно облизували товсті поліна, і думала про своє - про те, як пройти Свидовець з короткими погодними вікнами, що швидко змінюються ураганним вітром, і про те, що я мушу дістатись фінішу завдяки такій чудовій підтримці на маршруті.
Лишила аптечку. Фото Аліна Косовська
Ще в перші дні, зустрівшись з допомогою людей у селах, я написала в замітках: "як не дивно, одна з великих цінностей Закарпатського туристичного шляху - це люди, які несподівано трапляються на шляху і домомагають подолати його складні ділянки". Тепер я усвідомила це ще глибше, і весь наступний день, спускаючись в Усть-Чорну по нескладній лісовій дорозі, думала про те як важливо передати свій досвід тим, хто спробує себе у сольних мандрівках, орієнтуючись на мою експедицію.
Климова, вершина. Фото Аліна Косовська
Made by ice and wind. Фото Аліна Косовська
Так, соло означає самостійне проходження маршруту, самостійне прийняття рішень на технічних ділянках та самостійну допомогу собі в разі потреби. Але не забороняє мати команду там, внизу, кожен з членів якої виконує свою важливу роль в успіху всієї експедиції. От і зараз телефон цьвірінькнув у кишені, нагадуючи про повідомлення від одного з моїх помічників - він надсилає мені прогноз погоди, щоб я могла прийняти рішення на скільки днів залишатись у селі та які погодні вікна ловити для наступної високогірної ділянки. На післязавтра прогноз невтішний і обіцяє бурю з сильним снігопадом, тож планую пересидіти в Усть-Чорній аж до понеділка і лиш тоді, коли вітер стихне, починати підйом в крижане царство Свидовця..."
З паном Йосипом в садибі під Малою Климовою. Фото Аліна Косовська
