На найдовшому гірському маршруті України - Закарпатському туристичному шляху (ЗТШ). Фото Аліна Косовська
Як ми повідомляли раніше Аліна Косовська - досвідчена туристка з Авдіївки планує зимою 2022 року досить амбіціний проект: пройти найдовший гірський маршрут України - Закарпатський туристичний шлях (ЗТШ) довжиною 400 кілометрів.
Аліна планує зробити це соло (самстійно, без сторонньої допомоги)!
Ще Аліна планує доставити аптечки в притулки, які є по маршруту.
Зазначимо, що до цього часу цей маршрут ще не був пройдений взимку соло-мандрівниками, хоча неоднарозово такі спроби були.
На нашому сайті Ви можете слідкувати за реалізацією проєкту в спецтемі: НАЙДОВШИЙ ГІРСЬКИЙ МАРШРУТ УКРАЇНИ: ЗАКАРПАТСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ШЛЯХ. ЗИМОВИЙ ПРОЄКТ 2022 АЛІНИ КОСОВСЬКОЇ
Новини за 6 лютого
Після проходження Свидовецького хребта, якій дався дуже важко, Аліна розповіла про технічну частину цієї ділянки шляху:
Перший день, троплю собі стежку. Фото Аліна Косовська
Глибоку таку стежку, в с-с-ссніжжку улюбленому. Фото Аліна Косовська
"Багато хто називає цей хребет проклятим місцем. Але не можна так казати горам, бо вони у відповідь проклянуть так що на все життя запам'ятаєш Свидовець - довгий і складний хребет, але дуже красивий і примудряється зарядити якоюсь неймовірною енергією, пропущеною через біль і страждання.
Задовбалась тропити) побачила гарну ямку для ночівлі. Фото Аліна Косовська
Розклала в ній намет, місце від вітру захищене, краса. Фото Аліна Косовська
Перша проблема зимового Свидовця - траверси. Навіть в зоні лісу на підході з Усть-Чорної ти дивуєшся, що роблять червоні маркери на схилі, рівненько заваленому снігом, і чому трек в навігації співпадає з маркерами, а не з логічною лінією маршруту по гребеню. Літня стежка траверсує все що можна, а все що не можна - хитро перебігає через гребінь і траверсує з іншого боку.
Взимку це так не працює і треба розбити навігатор об смереку (закреслено) сховати навігатор в теплу кишеньку та йти просто по гребеню в зоні лісу, а далі на хребті - через вершини.
Time to sleep. Фото Аліна Косовська
Наступний день - місцями хмари, місцями краєвиди. Фото Аліна Косовська
Друга проблема зимового Свидовця - сніг. Глибокий сніг на підході з боку Усть-Чорної, який тягнеться аж до Темпи, де поступово і неохоче змінюється фірном. Звісно, якби погода дозволила не іти на наступний день після снігопаду, а перечекати поки вітер розмете перемети по схилах, я би виграла ще кілька кілометрів фірну, але погода цього разу не збиралась мені допомагати. На підході в зоні лісу снігу настільки багато і це настільки важко, що я ніяк не змогла пройти більше 8 км в перший день і позапланово розділила підйом до першої колиби на два дні по 8 кілометрів.
Вище - більше хмар і менше краєвидів. Фото Аліна Косовська
Далі - суцільна хмара і жодних краєвидів. Фото Аліна Косовська
Затишне лігво. Фото Аліна Косовська
Але вхід в лігво треба відкопати. Фото Аліна Косовська
Третя проблема зимового Свидовця - карнизи. Саме тому я чекала хоч якоїсь видимості для проходження ділянки до Крачуняски. Далі вже починаються колії ратраків і можна іти по ним навіть в тумані аж до першого Жандарма, але перед тим рельєф дуже хитрий і його треба добре бачити, перш ніж зробити наступний крок до мети.
Ці ж карнизи в комплекті з крутими лавинними схилами не дозволяють скинути висоту на ночівлю, тому мінімум одну ніч доводиться провести в наметі прямо на хребті. Варіант "хоч якось дійти з ліхтариком до Драгобрата" виключаємо з тієї ж самої причини - карнизи і необхідність бачити куди йдеш, далі збираємось з силами і робимо бівуак на вітряній ділянці з видом на круті обриви.
Вихід з затишного лігва на хребет. Фото Аліна Косовська
Теж він. Фото Аліна Косовська
Розрив між карнизами через який я вискочила. Фото Аліна Косовська
Четверта проблема зимового Свидовця - погода. В усякому разі, для мене вона стала найбільшою проблемою. Я ще якось змирилась з вітерцем і нульовою видимістю на Вододільному хребті, я вже добровільно пішла в вітерець з нульовою видимістю на Красній, але коли я розстібнула намет на Свидовці і знов побачила нульову видимість і обледенілий вітряними надувами льодоруб, то захотілось перетворитись на вовка і довго та протяжно вити на місяць аж поки хмари це не почують і не втечуть геть за обрій. Зимовий Свидовець насправді безмежно красивий - тут гори, увінчані карнизами, мов хвилі здіймаються із білого моря горбів і манять піднятись до неба. Але я цього майже не бачила - натомість бачила білий сніг, дбайливо накритий білим туманом, крізь білі шматки криги, які утворились у мене на очах. Неймовірна краса.
Наверху, місцями хмарно але щось видно. Фото Аліна Косовська
Або не видно.... Фото Аліна Косовська
П'ята проблема зимового Свидовця (ну, для нормальних людей це насправді не така вже й проблема, але ж я соціофоб) - вчасно помітити ратрак за спиною і злиняти з його шляху. Ти до останнього не чуєш його через вітер, а водій до останнього не бачить тебе через туман, тож на ділянці від Крачуняски до Драгобрата у мене була єдина фобія - ратрак, який несподівано виїде з туману і переїде мене повністю
Коли хмарки розступаються виходить красиво. Фото Аліна Косовська
Щось інопланетне. Фото Аліна Косовська
Вечоріє. Фото Аліна Косовська
Зовсім вечоріє, ставлю намет прямо тут. Фото Аліна Косовська
На цій веселій ноті закінчую доповідь по Свидовцю, і ще раз нагадаю що цей хребет не проклятий, а особливий, і з ним просто треба знайти спільну мову. Не скажу що мені це вдалось повністю, але десь там, скрутившись калачиком в наметі під Великим Котлом, я відчувала що ця холодна сувора краса з усіх сил тягне мене піднятись по дзвінкому фірну на прекрасні вершини і дає якесь неймовірне відчуття - так, ніби гори діляться своєю силою і могутністю, дарують тобі її шматочок і шепочуть "він тобі згодиться", змішуючи слова з поривом холодного вітру..." -повідомила Аліна
Ну а далі ви знаєте). Фото Аліна Косовська
