14 лютого 2022 року Аліна Косовська, досвідчена туриска з Авдіївки, повідомила про закінчення свого досить амбітного проекту - проходження найдовшим гірським маршрутом України - Закарпатським туристичним шляхом (ЗТШ)!
Нагадаємо, що Аліна пройшла весь маршрут соло (самстійно, без сторонньої допомоги)!
Старт по маршруту Аліна розпочала 10 січня, а 14 лютого вона завершила проект!
Окрім цього Аліна доставила аптечки в притулки, які є по маршруту.
Зазначимо, що до цього часу цей маршрут ще не був пройдений взимку соло-мандрівниками, хоча неоднарозово такі спроби були!
На нашому сайті Ви можете слідкувати за реалізацією проєкту в спецтемі: НАЙДОВШИЙ ГІРСЬКИЙ МАРШРУТ УКРАЇНИ: ЗАКАРПАТСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ШЛЯХ. ЗИМОВИЙ ПРОЄКТ 2022 АЛІНИ КОСОВСЬКОЇ
Сьогодні Аліна розповіла про частину шляху: від Квасів на Петрос і далі до перемички між Говерлою та Петросом
... Знайома дорога, вкрита свіжими слідами, тягнеться від Квасів вверх до руїн санаторія. Тут поки що не потрібні снігоступи та і взагалі немає нічого складного, тож вдягаю навушники, загортаюсь в свої думки і спокійно крокую вгору. На верхніх будиночках сліди закінчуються і я роблю паузу щоб вдягнути снігоступи і випити чаю з видом на хмарки. За будиночками височіють лісисті горби, і хмарки то затуляють їх повністю, то розбігаються і відкривають химерні обриси гір.
Крайні дні падало багато снігу, тож на дорозі не лишилось жодного натяку на стежку. Неспішно троплю глибокий сніг - на сьогодні у мене всього шість кілометрів підйому і я можу дозволити собі перетворити їх на легку прогулянку. В лісі крізь сніг пробивається струмок. Сьогодні доволі тепло і хочеться пити, тому дістаю кружку і з насолодою смакую крижану воду.
Вище зустрічаю туристів, які ідуть на спуск. Попереду дівчина в яскраво-рожевих гамашах тропить стежку на снігоступах, за нею іде хлопець з рюкзаком, а слідом крокує старший чоловік, вдягнений в мисливську куртку і черевики - напевно, працівник біостаціонара. Туристи вітаються і запитують мій маршрут. "Ти нє прайдьош!" - насмішливо кажуть, коли дізнаються що йду на Петрос. Вже пізніше на біостаціонарі я дізналась, що вчора тут були рятувальні роботи - один з туристів зірвався з карнизу на Шешулі. Можливо через то мандрівники вирішили що прохід на Петрос надто небезпечний і повернули вниз.
Далі крокую вгору їхніми слідами, весело наспівуючи "ти нє прайдьош" собі під ніс. Наївні люди. Пройти можна все, потрібно лише докласти трохи зусиль, терпіння, мати необхідне спорядження і тверезо оцінити маршрут. Дорога нарешті завершує набір висоти і починається те, що я називаю біговою доріжкою - влітку ми біжимо тут марафон, і саме в цій частині я переходжу із швидкого кроку вверх на біг. По біговій доріжці виходжу на полонину Менчул. Тут чимало хатинок, розкиданих по обидва боки дороги, але більшість із них це стаї або напіврозвалені халабуди. Є декілька цілих, з димарями, але вони закриті на замок. Одна, менш ціла але також зі столиками і лежанками, відкрита - в ній я лишаю аптечку, випиваю чаю і далі йду до біостаціонару ще три сотні метрів. Він не працює взимку, але тут завжди є охоронець і можна попроситись заночувати в теплі біля пічки.
"А я вас знаю, ви та дівчина що йде ЗТШ! В новинах читав!" - вигукує охоронець, щойно я завалююсь в маленьку кімнатку з усім своїм спорядженням. Він виділяє мені ліжко в своїй коморі, щоб було тепліше, і в якості оплати просить лише фото на пам'ять. Зазвичай тут приймають туристів за символічну плату в зимовий період.
Наступного дня видимість на полонині добра, але небо затягнуте хмарами. Розумію що треба йти, інакше пропущу вікно кращої погоди, яке можна використати на Чорногорі. Трохи вище полонини, на горбочку, стежка розділяється. Лівіше вона тягнеться лісом, траверсуючи схил і далі гублячись між горбами, прямо в напрямку Петроса, правіше - веде на Копицю і Шешул і вже звідти спускається до сідла, де знов з'єднується з лівим маршрутом. Вирішую йти через Шешул - наверху буде фірн, а не глибокий сніг який довго і важко тропиться та відбирає всі сили.
Біля Копиці починається вітряна ділянка. Вдаряючись об сусідні схили, вітер змінює напрямок і дмухає одночасно з декількох боків, збиваючи з ніг і жбурляючи в обличчя гострий лід. Перед вершиною Копиці пориви настільки сильні що я падаю на коліна, швидко вдягаю маску на очі і ще раз передивляюсь повідомлення з прогнозом погоди, міркуючи над тим щоб повернутись вниз і спробувати повторити в менш вітряний день. "Сьогодні ще не вітряно, найближчими днями буде гірше. Це взагалі легенький бриз", - каже прогноз. Ну, коли так то треба йти. Ховаю телефон, нахиляюсь в напрямку легенького бризу щоб не впасти і продовжую шлях.
На гребені між Копицею і Шешулом бачу зірваний карниз про який казав охоронець. Тут дійсно легко його зірвати, бо перехід доволі вузький, а вітер жбурляє тебе в усі боки і примушує робити незаплановані кроки вбік. Той самий вітер роздуває хмарки на вершині і нарешті відкриває клаптик мого улюбленого яскраво-синього неба. Так то краще, дякую.
З вершини Шешула важко побачити спуск до сідла, де з'єднуються маршрути. Я скористалась навігацією щоб не підходити до карнизів. Сам спуск безпечний, головне правильно зійти на нього з вершини по літньому треку. На сідлі побудований трикутничок в якому можна сховатись від вітру. Користуючись нагодою, вдягаю фліску під куртку - вітер холодний і продуває до кісток через термобілизну і тонку мембранку.
... Я не бачу Петрос за хмарами, але відчуваю його холодний шепіт крізь білу пелену. Він, великий і суворий, запрошує піднятись на його засніжений схил, і я, зачарована, крокую вгору. Підйом з боку Квасів доволі пологий, тож по ньому безпечно іти навіть в хмарі, іноді заглядаючи в навігацію.
Маршрут нестерпно довго і одноманітно набирає висоту, і ось нарешті з хмари визирає химерна біла споруда. Це вітер і лід перетворили капличку на вершині на снігову печерку, яка все ще захищає від вітру і дає можливість випити чаю перед спуском. Поруч, на маршрутному стовпчику, хтось нещодавно прив'язав прапор.
Він ще цілий і ледве-ледве вкритий льодом. Радію рідним кольорам - я цього разу не брала прапор, бо розуміла що не буде кого попросити сфотографувати мене з ним, хоча зазвичай це незамінний атрибут підйому в будь-які гори.
Я добре знаю спуск з Петроса в бік перемички. Він крутий і місцями фірнований настільки, що неможливо втриматись без кішок, тож вдягаю їх одразу на вершині і беру в руки льодоруб. Деякі ділянки тут можна спуститись глісером - їдучи "на п'ятій точці" і контролюючи швидкість льодорубом, решту ділянок іти ногами, обережно чіпляючись боковими зубами кішок за схил. Так і роблю, і лише внизу, в ялинках, знов перевзуваюсь в снігоступи і, сумно глянувши на прекрасний фірн наверху, стаю в глибокий сніг в напрямку перемички.
Тут негода добряче хазяйнувала крайні дні, тож в лісистій сідловині між Петросом і Говерлою не лишилось жодного натяку на стежку і доводиться тропити все з нуля. Це виснажує, але душу гріє думка про колибу на перемичці - вона новенька, затишна і з пічкою, тож там я точно відпочину і зігріюсь перед забігом на Чорногору. На півдорозі зустрічаю туриста, блідого як смерть - він іде з Говерли в бік Петроса без снігоступів і тропить стежку ще повільніше ніж я.
Співчутливо дивлюсь на його постать, що далі йде в туман, і продовжую шлях його слідами. Це трохи легше, хоча снігоступом все одно незручно ставати на сліди черевиків. Довго в'ючись поміж ялинками, стежка нарешті приводить до перемички. Ура, пічка і затишний нічліг.
Від Редакції:
Закарпатський туристичний шлях (ЗТШ) – це найдовший в Україні маркований пішохідний маршрут, що пролягає через гори Карпати.
Це один з головних пішохідних маршрутів Українських Карпат, протяжністю 398 км та загальним набором висоти в 20 км.
Тягнеться від селища Великий Березний, що розташоване поряд з українсько-словацьким кордоном, і до села Ділове, розташованого поряд з українсько-румунським кордоном.
Проходить ЗТШ в межах Закарпатської області, а його частина, переважно на хребтах, тісно межує з Львівською та Івано-Франківською областями.
Тягнеться основними гірськими масивами українських Карпат: Полонинський (Боржава), Вододільний, Свидівець, Чорногірський; частково проходить через Горгани та Бескиди.
Нитка маршруту проходить через багато селищ та точок: Великий Березний (початок) - Стужиця - Ужоцький перевал - Біласовиця ― Воловець - Міжгір'я - Колочава - Усть-Чорна ― Кваси - Ділове (кінець), та ще кілька сіл по ходу маршруту