Подорож найдовшим гірським маршрутом України: фото і опис хребта Пішконя / Негровець

На найдовшому гірському маршруті України - Закарпатському туристичному шляху (ЗТШ). Фото Аліна Косовська
На найдовшому гірському маршруті України - Закарпатському туристичному шляху (ЗТШ). Фото Аліна Косовська


Як ми повідомляли раніше Аліна Косовська - досвідчена туристка з Авдіївки планує зимою 2022 року досить амбіціний проект: пройти найдовший гірський маршрут України - Закарпатський туристичний шлях (ЗТШ) довжиною 400 кілометрів.
Аліна планує зробити це соло (самстійно, без сторонньої допомоги)!
Ще Аліна планує доставити аптечки в притулки, які є по маршруту.
Зазначимо, що до цього часу цей маршрут ще не був пройдений взимку соло-мандрівниками, хоча неоднарозово такі спроби були.

На нашому сайті Ви можете слідкувати за реалізацією проєкту в спецтемі: НАЙДОВШИЙ ГІРСЬКИЙ МАРШРУТ УКРАЇНИ: ЗАКАРПАТСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ШЛЯХ. ЗИМОВИЙ ПРОЄКТ 2022 АЛІНИ КОСОВСЬКОЇ

Новини за 24 січня

В своєму блозі Аліна Косовська поділилася описом переходу хребтом Пішконя / Негровець.

23 січня.

Троплю сніжок: Негровець (1709 м) / Negrovec. Фото Аліна Косовська
Троплю сніжок: Негровець (1709 м) / Negrovec. Фото Аліна Косовська


Вирішую виспатись, відігрітись і вийти на маршрут по обіді. По плану всього лише 7 кілометрів підйому до хребта і ночівля десь високо на краю лісу. Вдень неспішно підходжу по дорозі до синевирського КПП, лякаю чергового ("як це ви одна? А вовки? Ладно, можете не платити за вхід, тільки скажіть - а як же вовки?") і стаю на засніжений шлях до мети. Синевирська місцевість красива - охайні смерічки, зі смаком вдягнуті в снігові сукні, здіймаються високо в небо, ніби хочуть торкнутись хмар.

Вечоріє. Троплю сніжок: Негровець (1709 м) / Negrovec. Фото Аліна Косовська
Вечоріє. Троплю сніжок: Негровець (1709 м) / Negrovec. Фото Аліна Косовська


За шлагбаумом стежка одразу ж каже: "Привіт. Виспалась? Думала, забіжиш по мені за пару годин і будеш варити макарони під зоряним небом? Ну, успіхів тобі!". Десь на цій радісній ноті я провалююсь в сніг по коліно, натхненно роздивляючись охайні смерічки. Тут пухляк, і можна так і йти, не дістаючи ногу зі снігу а просто переставляючи її вперед. Снігоступи поки не дістаю, бо знімати наплічник то рідкісні танці з бубном які я недолюблюю. Справа в тому що важкий наплічник не можна піднімати одною рукою, тож за відсутності зручного камінчика чи столика його потрібно покласти на землю, лягти зверху, застібнути фурнітуру, перекотитись на живіт, якось видряпатись на коліна, викопати із снігу свої трекінгові палиці і, спираючись на них, обережно встати. Загалом, приємного мало, тож вирішую не діставати снігоступи а пройти так кілометр - там має бути альтанка зі столиком, в ній зручніше.

Ніч. Здогадуєтесь чим займаюсь?). Фото Аліна Косовська
Ніч. Здогадуєтесь чим займаюсь?). Фото Аліна Косовська


Те по чому я йду, насправді, дорога. Лісова дорога, яка перестає бути собою як тільки випадає сніг. Вона добре помітна, не завалена гілками, і загалом з нею прекрасно все крім того, що місцями вона робить надто довгі і пологі траверси які треба зрізати напряму через ліс. Напряму є стежка і з нею теж все прекрасно, але на ній снігу вже по пояс і це зовсім інший рівень мистецтва. Ну але до завітної альтанки чотириста метрів, терплю.

В альтанці вдягаю снігоступи. "Ну, зараз як розженусь...!" - кажу собі і, під єхидний сміх свіжого пухляка, провалююсь в сніг по коліно. Так, снігоступи прекрасна річ, але вони зовсім не тримають на пухляку. Тільки якщо черевиками я могла ворушити всередині снігу, розриваючи траншею колінами, то снігоступи так не працюють - ногу треба діставати повністю і ставити на сніг зверху, а ще тримати ноги незвично широко щоб не чіплятись одною за другу. Ну але вже вдягла, най буде, можливо вище буде твердіший сніг.

Якось я кривенько вкопалась цього разу. Фото Аліна Косовська
Якось я кривенько вкопалась цього разу. Фото Аліна Косовська


Рухаюсь зі швидкістю пристаркуватого равлика - щось біля 1 км/год. Звісно ж за цей час настає ніч, і я продовжую вперто переставляти свої втомлені кінцівки під зоряним небом. До місця вище лісу, де планувала розбити табір, добираюсь близько 19 години. За попереднім планом я мала вийти ще на чотириста метрів вище, але відчуваю що і тут вже доволі вітряно і не варто лізти туди звідки доведеться починати нічну погоню за літаючим наметом. Ховаюсь від вітру за широку смереку, відкопую метр снігу, ставлю намет і нарешті сідаю варити макарони з сушеною куркою. Dreams come true.

Надворі десь близько -20°С, але мені не холодно. Сухий мороз все ж переноситься легше за прогулянку в вологих і вітряних хмарах. Ставлю будильник на шосту ранку - хочу вийти раненько і зустріти світанок на хребті. До нього лишається 870 метрів і я закладаю півгодини на цей відрізок. "Ха-ха", сміється смерека за спиною, але я сприймаю це за простий порив вітру і засинаю.

Сонце встало, а я все ще троплю сніжок . Фото Аліна Косовська
Сонце встало, а я все ще троплю сніжок . Фото Аліна Косовська

Але то красиво. Фото Аліна Косовська
Але то красиво. Фото Аліна Косовська


Вранці я виходжу за півгодини до світанку, сповнена ентузіазму і злості на намет, який весь час влізав в наплічник, а тепер так замерз що не трамбується туди ні руками, ні ногами, ні погрозами, так, що довелось чіпляти його зверху. За півгодини долаю рекордних 500 метрів - тут снігу всюди по пояс, і це вже не пухляк а щось тверде і високогірне. Сонце підступно встає за хребтом без мене і розкидує тепле світло на сусідні вершини. "Ладно, чекай, я до тебе доберусь", - скрегочу крізь зуби, відбираючи свою ногу у ялинової лапи, яка несподівано опинилась під снігом і міцно вчепилась в снігоступ. Ще за кільканадцять хвилин підходжу під хребет. Тут мене чекає несподіванка - карниз.

Карниз і мій маршрут підйому: Негровець (1709 м) / Negrovec. Фото Аліна Косовська
Карниз і мій маршрут підйому: Негровець (1709 м) / Negrovec. Фото Аліна Косовська


На місці, де стежка мала б виходити на хребет, карниз однозначно великий і з вертикальною стіною снігу під ним. Лівіше на пару сотень метрів місцевість подобається мені більше - там карнизи маленькі і я бачу розриви між ними, по яких можна безпечно вийти на хребет. Підхід виглядає нескладним, тож я просто знімаю снігоступи і впевнено крокую вверх, намагаючись втриматись в майже-фірні трекінговими палицями. Звісно ж, на півдорозі з'їжджаю вниз до ялинок, отримуючи порцію свіженького снігу під куртку і свіженького погляду на маршрут в голову. Ладно. Ховаю палиці, дістаю льодоруб і більш обережно іду до хребта, вирубуючи надійні сходинки ногами і глибоко тримаючись в крутому схилі льодорубом. П'ять хвилин і я на хребті, насолоджуюсь краєвидами і - о, ура - міцним фірном під ногами.

Фух, наверху: Негровець (1709 м) / Negrovec. Фото Аліна Косовська
Фух, наверху: Негровець (1709 м) / Negrovec. Фото Аліна Косовська

Це вже з хребта: Негровець (1709 м) / Negrovec. Фото Аліна Косовська
Це вже з хребта: Негровець (1709 м) / Negrovec. Фото Аліна Косовська


На хребті ідеться легко. Вдягаю снігоступи щоб не мучитись з переметами, попередньо оббивши лід з пазурів льодорубом - вони мені знадобляться на фірнованих підйомах, я вже пізнала дзен підйомів в снігоступах з перенесенням ваги на передню частину черевика і передні пазурі під ним. Тут моя улюблена частина - небезпечна краса або красива небезпека. Вітер здуває з вершин крижинки, створюючи білий шлейф далеко в небі. Химерні карнизи чудернацькими фігурами вигинаються над крутими обривами.

Зимова казка: Негровець (1709 м) / Negrovec. Фото Аліна Косовська
Зимова казка: Негровець (1709 м) / Negrovec. Фото Аліна Косовська

Апокаліптично трошки) Тут вітер здуває крижинки з вершини і створює ніби хмаринку над нею. Фото Аліна Косовська
Апокаліптично трошки) Тут вітер здуває крижинки з вершини і створює ніби хмаринку над нею. Фото Аліна Косовська


Місцями треба добре подумати, щоб пройти вузький гребінь між горами і не зірвати карниз по дорозі. На траверсі Горба, по якому веде класичний ЗТШ, лежать дві свіженьких лавинки. Звісно я і так не планувала робити траверс по засніженому схилу при третьому рівні лавинної небезпеки, іду через вершину. На ній велетенський хрест, вкритий крижаними надувами півметрової товщини. Красиво, але краще пройду повз поки частинка цієї краси не вирішила відколотись і впасти в рандомному напрямку.
Пригоди смачніші з батончиками Весло. Фото Аліна Косовська
Пригоди смачніші з батончиками Весло. Фото Аліна Косовська

Не тікайте, далі будуть красиві карнизи. Фото Аліна Косовська
Не тікайте, далі будуть красиві карнизи. Фото Аліна Косовська

Красиві ж карнизи?). Фото Аліна Косовська
Красиві ж карнизи?). Фото Аліна Косовська

Далі Барвінок - маленька лісиста вершинка ідеально трикутної форми. На неї веде маршрут по гребеню, також химерно вкритому фірнованими надувами снігу і карнизами. Зливаючись в танець з витворами стихії, проходжу цей відрізок і починаю спуск.
На спуску так само жодних слідів. Маркування заліплене снігом, тож тонку літню стежку прочитати на рельєфі неможливо. Рухаюсь "кудись приблизно туди", періодично звіряючись з навігацією але не ставлячи за мету знайти марковану стежку.

г. Горб. Іду через вершину, на траверсі свіжі лавини. Фото Аліна Косовська
г. Горб. Іду через вершину, на траверсі свіжі лавини. Фото Аліна Косовська

Фірн і перемети. Фото Аліна Косовська
Фірн і перемети. Фото Аліна Косовська

Шлях вужчає і треба добре подумати, де тут карниз а де безпечно. Фото Аліна Косовська
Шлях вужчає і треба добре подумати, де тут карниз а де безпечно. Фото Аліна Косовська

Красивий сніжок зліва. Станеш на нього - відчуєш вільний політ, навесні знайдуть. Фото Аліна Косовська
Красивий сніжок зліва. Станеш на нього - відчуєш вільний політ, навесні знайдуть. Фото Аліна Косовська


Голосно сварюсь з лісом, коли занадто скидаю висоту "кудись приблизно не туди" і доводиться вертатись вверх по все тому ж снігу по пояс. За лісом монотонно переставляю ноги по невисоким горбам в напрямку Колочави - тут вже не важко, але я трохи стомилась. Сонце сідає за горами, забарвлюючи в золотий відтінок мій сьогоднішній маршрут і полонину Красну - наступну ділянку шляху. Це виглядає прекрасно, але мені потрібен день щоб скласти докупи всі враження і емоції та налаштуватись на подальший шлях. Завтра - днівка в Колочаві.

Барвінок. Мила вершинка в лісочку, люблю її. Фото Аліна Косовська
Барвінок. Мила вершинка в лісочку, люблю її. Фото Аліна Косовська

Спуск. Між горами засинає Колочава. Іду туди, планую заснути в теплі разом з нею. Фото Аліна Косовська
Спуск. Між горами засинає Колочава. Іду туди, планую заснути в теплі разом з нею. Фото Аліна Косовська

Ото там я ходила. Фото Аліна Косовська
Ото там я ходила. Фото Аліна Косовська

Теги: Аліна Косовська, Найдовший гірський маршрут України, Закарпатський туристичний шлях, ЗТШ
Автор: Редакція 4sport.ua за матеріалами Аліна Косовська, https://www.facebook.com/
Переглядів: 2007
Опубліковано 2022-01-24 в спортивний туризм