Вид на Еверест з борту міжнародної космічної станції. Фото Oleg Artemiev
З моменту першого сходження на вершину світу, що відбулося у 1953 році, до кінця осіннього сезону 1982 року лише 133 альпіністи піднялися на Еверест.
Семеро з них здійснили сходження без використання кисневих балонів, а один з них, Райнгольд Месснер (Reinhold Messner), навідь двічі обійшовся без використоання кисневих балонів.
За цей період загинули 48 альпіністів.
Від редакції:
Фільм "Підкорення Евересту" (The Conquest of Everest) - це по суті документальна хроніка Британської експедиції на вершину Евересту під час якої вперше у світі людині вдалося здійснити сходження на найвищу гірську вершину планети.
Режисером фільму був альпініст та учасник експедиції – Джордж Лоу (George Lowe) – він помер у віці 89 років, 20 березня 2013 року, будучи останнім членом альпіністської команди експедиції 1953 року на Еверест.
Цей фільм у 1953 році був номінантом на премію "Оскар" Американської кіноакадемії за найкращий документальний фільм.
Особливо трагічним видався альпіністський сезон 1982 року.
Тоді на горі загинули дев'ятеро альпіністів: троє навесні (серед них Піт Бордман (Pete Boardman) і Джо Таскер (Joe Tasker) і шестеро восени.
Але кількість загиблих не завадила двом командам спробувати зимові сходження того ж року.
Зимові сходження на початку 1980-х
Еверест був першим восьмитисячником, на який альпіністи змогли піднятися взимку.
Від редакції:
Повну історію Ви можете прочитати в статті: Статистика усіх перших зимових сходжень на восьмитисячники
Польські альпіністи Лешек Ціхи (Leszek Cichy) та Кшиштоф Велицький (Krzysztof Wielicki) вперше піднялися на Еверест взимку 17 лютого 1980 року, використовуючи кисневі балони
Польська команда під час зимової експедиції 1979-1980 рр. Фото: Bogdan Jankowski
Слід зазначити, що до 1982 року було дві спроби піднятися на Еверест взимку.
У 1980 році японська команда на чолі з Наомі Уемура (Naomi Uemura) прибула до базового табору 27 листопада.
Але погана погода завадила їм зійти на гору, і в січні 1981 року вони перервали сходження на висоті 8000 метрів.
Згідно з записами Гімалайської бази даних (The Himalayan Database), у сходженні японці використовували кисневі балони вночі.
Тієї ж зими британська група під керівництвом Алана Роуза (Alan Rouse) прибула до базового табору 6 грудня та спробувала пройти маршрут через перевал Лхо-Ла та по Західному хребту. Вони здійснювали сходження без використання кисневих балонів.
Але таж сама погана погода змусила й їх відступити з висоти 7300 метрів.
Зима 1982 року
21 листопада 1982 року міжнародна команда (у складі альпіністів з франції / бельгії / італії / швейцарії) прибула до базового табору.
Під керівництвом Мішеля Мецгера (Michel Metzger) вони здійснювали сходження без використання кисневих балонів.
Однак, льодоспад Кхумбу (Khumbu Icefall) був дуже небезпечним поблизу Південно-Західної стіни, і вони зупинилися на відмітці 6500 м. Вони змінили маршрут і натомість попросили у влади Непалу дозвіл на перміт на Західний хребет.
Потім команда пішла югославським маршрутом.
Двоє учасників, Марк Батар (Marc Batard) і Луїс Одуоберт (Louis Auduobert), повернулися назад з висоти 7650 метрів через дуже сильний вітер.
Решта команди планувала зробити останню спробу.
Незабаром у бельгійця Жана Буржуа (Jean Bourgeois) з'явилися симптоми набряку головного мозку, і він вирішив швидко спуститися, сам. Але, спускаючись, він перейшов на тибетську сторону гори. Він досяг монастиря Ронгбук, а через кілька днів — першого села.
Китайська влада затримала його та допитала.
Тим часом, інші члени команди відчайдушно шукали його на горі протягом шести днів. Вони думали, що Буржуа міг впасти в тріщину. Решта команди покинула базовий табір 31 грудня.
11 січня китайська влада депортувала Буржуа на тибетсько-непальський кордон. Звідти він пройшов небезпечний шлях, перш ніж знайшов автобус до Катманду. Нарешті він зустрів своїх товаришів по команді, які на той час вважали його мертвим.
Ясуо Като (Yasuo Kato)
3 грудня 1982 року японська команда з дев'яти осіб також прибула до базового табору. На чолі з Ясуо Като (Yasuo Kato) вони вибрали для сходження маршрут по Південно-Східному хребту та планували використовувати кисневі балони.
Слід зазначити, що попередні сходежння Като завжди були на межі можливого.
У 1969 році, у віці 20 років, він був членом японської команди, яка проклала третій маршрут на північній стіні Ейгера, відомий сьогодні як другий маршрут діреттіссіми.
Після 16 днів на стіні, при сходженні за поганої погоди, протягом останніх трьох днів, вони досягли вершини 15 серпня. Під час шторму їм довелося ставити бівак нижче вершини.
Ясуо Като (Yasuo Kato) та його команда після успішного сходження по новому маршруту на північній стіні Ейгера. Фото Hume
Лише через чотири роки, 26 жовтня 1973 року, Като та Хішаші Ішіґуро (Hishashi Ishiguro) увійшли до складу величезної японської команди з 50 учасників на Еверест, яку очолив Мічіо Юаса (Michio Yuasa).
У обох альпіністів закінчився кисень, їжа та вода, коли вони досягли вершини 26 жовтня. Като отримав обмороження пальців ніг, але обидва альпіністи дісталися до базового табору живими. Це було перше сходження у після-мусоний період в історії гори.
У 1976 році Като піднявся на знакову для альпінізму гору Нанда-Деві (Nanda Devi, 7816 метрів), а в 1981 році він піднявся на вершину восьмитисячника Манаслу (Manaslu, 8156 м) без використання кисневих баллонів.
У віці 31 років, 3 травня 1980 року, Като знову піднявся на Еверест.
Він піднявся з кисневими балонами, пройшовши маршрут через північно-східний хребет.
Останні 100 метрів він пройшов сам, і на вершині у нього вже закінчився запас кисню.
Перш ніж продовжити спуск, йому довелося розташуватися біля другої сходинки.
Тим самим Като став першою людиною, яка піднялася на Еверест як зі сторони Непалу, так і зі сторони Тибету.
Примхливий Еверест. Вид на базовий табір з вершини Кала-Патхар перед світанком. Фото Jonathan Griffith
Японська команда, 1982 рік
До команди Ясуо Като (Yasuo Kato) входили Йосімаса Сасакі (Yoshimasa Sasaki), Цутому Міядзакі (Tsutomu Miyazaki), Шодзі Накамура (Shoji Nakamura), Такехіро Секізакі (Takehiro Sekizaki), Сігеру Судзукі (Shigeru Suzuki), Тошіакі Кобаясі (Toshiaki Kobayashi), Наванг Йонден Шерпа (Nawang Yonden Sherpa) та Пемба Норбу Шерпа (Pemba Norbu Sherpa).
Льодоспад Кхумбу на Евересті. Фото: Tashi Lakpa Sherpa
Лише через 10 днів після прибуття в базовий табір японська команда встановила табір 2 на висоті 6650 метрів. Відповідно до їхнього звіту про експедицію, льодоспад Кхумбу, який налякав французьку команду тієї ж зими, «був не таким вже й великим, просто маленьким обвалом серака».
Вони продовжували підніматися, здійснювавши сходження без використання киснвих балонів до третього табору на південно-східному хребті.
Третього табору вони досягли 18 грудня.
Вони швидко просувалися вгору.
Стандартний (південно-східний хребет) маршрут на Еверест. Фото: Pinterest
22 грудня Като досяг підніжжя Південного сідла (7900 м), звідки він планував одиночне сходження на вершину.
23 грудня «Като розраховував на прогноз погоди, що реактивний потік повітря піднімається над горою кожні кілька тижнів протягом двох-трьох днів. Він планував розпочати свою спробу сходження в альпійському стилі в цей короткий, спокійний період, за підтримки Кобаясі», — писав Томас Голцель (Thomas Holzel) в American Alpine Journal у 1983 році.
Однак на відмітці 8100 метрів йому довелося розвернутися. Погода зіпсувалася, вітер піднявся до 50-60 км/год і температура знизилася до -40°C. Като намагався втриматися на горі, але його радіо замерзло.
Південне сідло (7900 м). Вершиною є Південна вершина на цьому краєвиді з Південного седла.
Друга спроба
Через кілька днів, 27 грудня, Като спробував піднято знову, цього разу в парі з Тошіакі Кобаясі. Обидва альпіністи піднімалися з використанням кисневих балонів і покинули штурмовий, четвертий табір о 5 ранку.
Через п'ять годин двоє альпіністів були вже на висоті 8400 метрів.
Кобаясі піднявся з Като на висоту 8800 м, але зупинився на цьому, він був виснажений і у нього почалися обмороження кінцівок.
Като досяг південної вершини Евересту о 13:50.
Через дві години він піднявся на головну вершину Евересту.
Вид на Еверест з висоти 8500 метрів. Фото: Kenton Cool
Із власного досвіду Като знав, що на спуску знадобиться бівак. На спуску Като зустрівся з Кобаясі.
Обидва альпіністи вирішили встановити табір трохи нижче Південної вершини. У них вже закінчився кисень. Погода погіршилася, всю ніч йшов сніг.
Їхні товариші по команді зв’язалися з ними, щоб запитати, чи хочуть вони, щоб шерпи піднялися з південного сідла, щоб врятувати їх. Під час цієї радіорозмови, показаної в японському документальному фільмі про їхнє сходження, ви можете почути силу вітру.
Однак Като відмовився від порятунку.
«Ні, [рятування] не знадобиться», — наполягав він. «Вам не потрібно їх надсилати. У нас обох все добре, і ми маємо хороший бівуак. Я подзвоню тобі завтра о 7 ранку. Надобраніч.»
Голос Като був упевнений, і він, здавалося, був у гарному настрої.
«Під час кожного зі своїх двох інших сходжень на Еверест він встановлював бівак вище 8000 метрів, без будь якого додаткового бівачного спорядження. Тепер, будучи повністю готовим до цього біваку, він не очікував ніяких труднощів», – йдеться у звіті про експедицію.
Дивлячись на вершину Евересту з південної вершини. Фото: Guy Cotter/Adventure Consultants
Смертельний холод
На жаль, цієї ночі на регіон Евересту обрушився сильний зимовий шторм.
Швидкість вітру сягала 200 км/год, а температура впала до -43°C.
Като і Кобаясі так і не повернулися з гори.
За словами інших альпіністів, на Південно-Східному хребті було мало снігу, і пара не мала змоги викопати снігову печеру, щоб укритися від поривів вітру.
Цілком можливо, що вони ночували в наметі, який Кобаясі приніс на гору. Можливо, їх знесло з гори ураганним вітром.
30 грудня 1982 року пошуки Като і Кобаясі завершилися безуспішно.
Проте, Като став першою людиною у світі, яка здійснила сходження на вершину Евересту взимку самостійно. І це було його третє сходження на Еверест!
Через п'ять місяців шерпи знайшли жовту альпіністську каску Като, пізніше, біля південного сідла, був знайдений і щоденник Кобаясі.
Подібно самураю, який сміливо протистояв японським богам вітру й грому з льодорубом замість меча, Като виклався до останнього.
Ясуо Като (Yasuo Kato)
