Гірський масив Нанда-Деві (Nanda Devi). Фото Travelride
Штат Уттаракханд на півночі Індії часто називають Девбхумі, що означає «Земля Богів». Крім численних індуїстських і буддистських храмів і паломницьких центрів, регіон містить багато високих вершин, які належать регіону Ґархвальські Гімалаї і Кумаонські Гімалаї.
З 19 століття ці красиві гори приваблюють альпіністів.
Найвищі з них, що мають висоту 6000 - 7000 метрів включають Талай Сагар (Thalay Sagar, 6904 м), Чангабанг ( (Changabang, 6864 м), Каланка (Kalanka, 6931 м), Дунагірі (Dunagiri, 7066 м), Трісул I (Trishul І, 7120 м), Абі Гамін (Abi Gamin, 7355 м), Камет (Kamet, 7756 м) та ін.
Усі вони мають захоплюючу історію, де дослідження, складні технічні сходження, а також трагедії та успіхи збагатили історію альпінізму.
Про декілька таких сходжень, а саме на Нанда-Деві та Сунанда-Деві і розповідає сайт ExplorersWeb
За годинниковою стрілкою зверху зліва: Трісул I (Trishul І, 7120 м), Каланка (Kalanka, 6931 м), Хардеол (Hardeol, 7151 м) і Дунагірі (Dunagiri, 7066 м). Фотографії: Harshit Sr, Mechsourar, Wikimedia та Peakvisor.
Нанда-Деві та Сунанда-Деві
Посеред цих високих гір є дві вершини, які захоплюють дослідників і альпіністів вже понад 190 років, це Нанда-Деві (Nanda Devi, 7816 м) та Сунанда-Деві (Sunanda Devi, 7434 м).
Нанда-Деві є другою за висотою горою в Індії після восьмитисячника Канченджанга (8586 м) і найвищою, яка повністю розташована на території Індії.
«Благословенна Богиня», Нанда-Деві, також має нижчу, східну вершину, яка називається Нанда-Деві Східна (7434 м), або як її ще називають Сунанда-Деві. Обидві вершини з’єднує хребет довжиною майже три кілометри і висотою майже 7000 метрів.
Сама Нанда-Деві височіє на понад 3300 метрів над своїм південно-західним підніжжям .
Богиня Нанда ("Деві" означає «богиня») є найважливішим з індуїстських божеств у регіоні Ґархвал.
«Вона пронизує всю територію», — писав американський альпініст і колишній редактор журналу American Alpine Journal Губерт Адамс Картер у 1977 році. — «У регіоні, омовитим річками Ріші-Ганга та Дхаулі-Ганга, кожен закуток і щілина здаються єдиним цілим. Так чи інакше всі вони були присвячені Богині. Найвища і найвражаюча гора регіону Нанда Деві носить її ім'я. Інші вершини теж носять її ім’я».
Нанда-Деві Східна, також відома як Сунанда-Деві. Фото: The Himalayan Club
Важкодоступна гора
Річка Ріші Ганга (Rishi Ganga) починається з льодовика під назвою Уттарі Нанда-Деві (Uttari Nanda Devi). Також річка живиться і з льодовика Дакшіні Нанда-Деві (Dakshini Nanda Devi).
Ріші Ганга протікає через національний парк Нанда-Деві, а потім впадає в річку Дхаулі Ганга.
Національний парк Нанда-Деві, заснований у 1982 році, має внутрішню та зовнішню частину. Високі хребти оточують обидві частини, і доступ до басейну, відомого як Святилище (Nanda Devi Sanctuary), дуже складний через складні льодовики.
Схематична карта святилища Нанда-Деві (Nanda Devi Sanctuary). Фото: Wikipedia
Інші гори цього регіону, які носять назву Нанда, включають Нанда-Кат (Nanda Khat, висотою 6611 метрів) що, за словами Картера, означає «ложе богині Нанди»; Нанда-Кот (Nanda Kot, висотою 6861 метрів), що означає «фортеця богині Нанди» і розташована неподалік від масиву вершин, які оточують святилище Нанда-Деві; і Нанда-Гхунті (Nanda Ghunti, висотою 6309 метрів), що означає «головний убір богині».
Інші вершини також належать королівству Нанди і «служать їй».
Ранні дослідники
Іноземні дослідження цього регіону почалися в 1830 році з Г. В. Трейлом (G. W. Traill), першим комісаром Ґархвала і Куамона. Він підійшов до масиву Нанда-Деві зі сходу, пройшовши вгору по льодовику Піндарі, а потім перетнув високий перевал на хребті, який з’єднує масив Нанда-Деві з Нанда-Котом. Сьогодні цей прохід, заввишки 5312 метрів називається перевал Піндарі-Канда.
Через двадцять п'ять років брати Шлагінтвейт (Schlagintweit) провели кілька методичних досліджень і спробували вперше піднятися на гору Камет.
Перевал Traill’s Pass. Фото Tripxoxo
Вільям Вудман Ґрем (William Woodman Graham)
У 1883 році британський альпініст Вільям Вудман Ґрем (William Woodman Graham) здійснив дві експедиції до гірського масиву Нанда-Деві. У супроводі швейцарського власника готелів Еміля Босса (Emil Boss) та швейцарського гіда Ульріха Кауфмана (Ulrich Kaufmann), Грем вирушив у Ґархвальські Гімалаї у червні того ж року.
Вони не змогли проникнути на теріторію Святилища, але Ґрем вирішив спробувати піднятися на вершину Дунагірі висотою 7066 метрів, зрештою досягнувши на ній відмітці 6920 метрів. Пізніше він заявив, що також піднявся і на веришну гори Чангабанг, Але згідно з його описами, він, ймовірно, помилився з вершиною, на яку піднявся.
Це дійсно був не Чангабанг....
Важливо відзначити, що Ґрем був першою людиною, яка відправилася в цей регіон виключно заради альпінізму. Він і його провідники піднялися на веришну гори Кабру (7338 м), можливо, того року це був світовий рекорд з висоти, яку досягли люди.
У будь-якому випадку, альпіністська кар'єра Ґрема сповнена цікавих деталей. Він був справжнім авантюристом і не любив афішувати свої сходження.
Восени 1883 року Ґрем повернувся в Ґархвал і проник в ущелину обхідним шляхом. Але важкі умови на гірських схилах заблокувала його просування, і він не міг продовжувати рух до вершини Нанда-Деві.
Любовний роман Лонгстафа
У 1905 році Том Лонгстафф (Tom Longstaff) і брати Брошерель (Brocherel) спробували піднятися на Нанда-Деві зі сходу. Вони досягли сідловини, пізніше названого сідловиною Лонгстафф, але не змогли піднятися на саму вершину.
Лонгстафф і Брочерелі могли бачити дві вершини Нанда-Деві, але, за словами Лонгстафа, спуск до внутрішньої сідловини був занадто небезпечним.
Лонгстафф закохався в Нанду-Деві. Через два роки він повернувся, щоб піти по стопах Ґрема. І цього разу йому теж не вдалося зійти на вершину. Загалом він відвідав Ґархвальські Гімалаї шість разів.
«Ні примітивну величезність Каракоруму, ні самотнє панування Евересту, ні красу Гіндукушу не можна порівняти з Ґархвалом [Гімалаями]», — захоплено сказав він.
Том Лонгстафф (Tom Longstaff). Фото: Wikimedia
Шиптон і Тілман
Таким же стилем, елегантністю, мужністю та автентичністю був також відомий британець Ерік Шиптон ( Eric Shipton), один із найвидатніших альпіністів усіх часів, керівник перших еверестівських експедицій.
Відомо, що він написав книжку «Blank on the Map» (опублікована в 1938 році) після своєї експедиції до восьмитисячнику К2 у 1937 році.
Трьома роками раніше, у 1934 році, Шиптон спробував піднятися на Нанда-Деві.
Його партнерами були видатний майор Гарольд Вільям (Білл) Тілман (Harold William (Bill) Tilman) і три непальські шерпи: Анг Таркай (Ang Tharkay), Пасанг Шерпа (Pasang Sherpa) і Кусанг Шерпа (Kusang Sherpa).
П'ятьом чоловікам вдалося пробитися через ущелини річки Ріші Ганга, нарешті досягнувши зеленого оазису, який Шиптон пізніше назвав "Святилищем".
Але, з приходом мусону їм довелося розвернутися. Пізніше того ж року вони повернулися, щоб дослідити більше у регіоні річки Ріші Ганга.
Нанда-Деві (Nanda Devi). Фото: Dreamtime
Перше сходження на Нанда-Деві
У 1935 році Шиптон і Тілман здійснили розвідку Евересту з метою повернення до найвищої веришни світу наступного року. Але після 1935 року шляхи обох чоловіків розійшлися.
Шиптон більше зосередився на Евересті, тоді як Тілман вирішив повернутися до Нанда-Деві. Він привіз шістьох супутників, трьох британців і трьох американців.
29 серпня 1936 року Біллу Тілману та Ноелю Оделлу (Noel Odell) вдалося здійснити перше сходження на головну вершину Нанда-Деві (7816 м) по південно-західному хребту.
Оделл брав участь в експедиції на Еверест 1924 року, де загинули Ендрю «Сенді» Ірвін (Andrew "Sandy" Irvine ) та Джордж Меллорі (George Mallory). Тоді Оделл провів два тижні на висоті 7000 м і двічі досяг висоти 8160 м без використання кистневих балонів!
Ущелина річки Ріші-Ганга (Rishi Ganga). Фото Retrotexts
Коли Оделл і Тілман піднялися на Нанда-Деві, це — плюс ті висоти, що були досягнуті на Евересті того часу — були найвищими відмітками, на які будь-коли піднімались альпіністи.
Нанда-Деві у той час також стала найвищою вершиною, на яку змогли піднятись альпіністи.
До команди альпіністів - першопрохідців входив і Чарльз Х'юстон (Charles Houston), який раніше розвідав маршрут. Під час сходження він захворів і не зміг приєднатися до штурмової команди, яка зійшла на саму вершину.
«Було важко усвідомити, що ми насправді стоїмо на вершині тієї самої гори, яку ми спостерігали два місяці тому з Ранікета, і яка тоді здавалася неймовірно віддаленою та недоступною», — написав Тілман у своїй книзі «Сходження на Нанда-Деві», - «Після першої радості перемоги прийшло відчуття смутку, що гора скорилася, що горда голова богині схилилася».
Пізніше Шиптон сказав, що перше сходження на Нанда-Деві, в хорошому стилі і без кисню в баллонах, було найвидатнішим досягненням альпінізму тієї епохи. Він також пошкодував, що витратив стільки часу на Еверест.
Експедиція Шиптона-Тілмана 1934 року до заповідника Нанда-Деві. Перевезення вантажів нижче контрфорса Пісга в ущелині річки Ріші-Ганга. Фото: Wikimedia
Перше сходження на Сунанда-Деві
Сунанда-Деві (Нанда-Деві Східна) висотою 7434 метрів вперше була пройдена 2 липня 1939 року двома членами польської групи на чолі з Адамом Карпінським (Adam Karpinski).
Якуб Буяк (Jakub Bujak) і Януш Кларнер (Janusz Klarner) піднялися на південний хребет через сідловину Лонгстаффа.
Детальніше про цю польську експедицію Ви можете прочитати у статті: З ІСТОРІЇ АЛЬПІНІЗМУ: НАНДА-ДЕВІ СХІДНА (NANDA DEVI EAST), МІСТИЧНА ІСТОРІЯ ПОЛЬСЬКОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ 1939 РОКУ
Нанда-Деві Ансолд (Nanda Devi Unsoeld) у підході до базового табору Нанда-Деві в 1976 році. Фото: John Evans
Віллі Ансолд (Willi Unsoeld), напарник Тома Горнбейна в їхній легендарній експедиції до Евересту 1963 року, назвав свою доньку на честь Нанди-Деві.
Але це не пійшло на користь, коли Нанда-Деві Ансолд спробувала піднятися на свою одноіменну гору в 1976 році. Вона померла від висотної хвороби у віці 22 років...
У 1960-х роках пік був місцем секретної місії ЦРУ.
Альпіністи, які співпрацювали з управліням, розмістили на горі телеметричний прослуховувальний пристрій з ядерним двигуном. Згодом його знесла лавина.
Марк Томас (Mark Thomas) наближається до льодового бар’єру на висоті 6100 м на північно-східному хребті Нанда-Деві Східна у 2015 році. Фото: Martin Moran
Експедиція 1951 року
Мабуть, найбільш пам’ятною з усіх експедицій до Нанда-Деві була французька спроба 1951 року.
Ця експедиця поставила безліч питань: які межі нашої сили волі? Як порядок і точність можуть оживити божевільну ідею? Що станеться, якщо тільки ви дійсно в щось вірите, а всі інші скажуть, що це надто небезпечно?
Ось історія Роджера Дюпла (Roger Duplat) та Гілбера Віньєса (Gilbert Vignes)
Мапа масиву Нанда-Деві. Фото Jacques Languepin
Мета
Влітку 1951 року французька група вирушила піднятися на Нанда-Деві через її південний відріг. Їхній план полягав у тому, щоб досягти головної вершини, а потім здійснити перший траверс майже трикілометровим гребнем до вершини Нанда-Деві Східна. Від вершини Нанда-Деві-Східна вони планували спуститися південно-східним відрігом до перевалу Лонгстаффа.
Команда
Ліонська секція Французького альпійського клубу організувала експедицію під керівництвом Роже Дюпла (Roger Duplat). Він був «душею команди і... лідером з непереможною волею», як пізніше назвав його президент французького клубу. На перший погляд Дюпла не здавався таким вже й сильним альпіністом, але за його скромним поглядом ховався рішучий альпініст, якого не лякали важкі цілі.
Роже Дюпла (Roger Duplat). Фото The Himalayan Journal
Серед сильних французів у команді також були: Луї Жевріль (Louis Gevril), Ален Барбеза (Alain Barbezat), Луї Дюбост (Louis Dubost), Поль Жандр (Paul Gendre), Жан-Жільбер Вінь (Jean-Gilbert Vignes), кіно-оператор/альпініст Жак Лангепен (Jacques Languepin) і лікар Луї Паян (Louis Payan).
Команда підтримки складалася з сірдара Тенцінга Норгея (Tenzing Norgay) — так, того самого Тенцінга, який здійснив перше в історії сходження на вершину Евересту — та шерп: Анг Дава (Ang Dawa), Дава Норбу (Dawa Norbu), Па Норбу (Pa Norbu), Саркі (Sarki), Да Намг’яла (Da Namgyal), Г’ялзен (Gyalzen) та Панзі (Panzi).
Усі ці шерпи були такими ж сильними альпіністи як і французи.
Троє з них вже були в успішній експедиції на Аннапурну 1950 року. Тенцінг Норгей раніше був у Ґархвальських Гімалаях разом із Шиптоном, а також працював в експедиції на Еверест 1938 року.
Сходження на гору
Експедиція досягла базового табору приблизно 10 червня 1951 року.
19 червня п’ятеро чоловіків піднялися приблизно на 5800 м, щоб акліматизуватися на хребті, що з’єднує Нанда-Деві Східна і Нанда-Кхат.
25 червня частина команди разом із Саркі Шерпою піднялася в перший висотний табір. Більшість альпіністів не витрачали багато часу на акліматизацію, вважаючи за краще працювати на самому маршруті. Дюпла провів лише п'ять днів на акліматизації; інші, в середньому 10 днів.
Роджер Дюпла «був гарячковим, рішучим і ніколи не здавався ні на мить», — писав Лангепен у своїй книзі «To Kiss High Heaven: Nanda Devi» .
Команда встановила висотні табори 1, 2 і 3 поблизу тих самих місць, що й експедиція 1936 року. Вони також перенесли три намети на перевал Лонгстаффа, куди пізніше планували спуститися з вершини.
Погляд на південь з перевалу Лонгстаффа, 1951 рік. Фото: The Himalayan Journal
Рішучість Дюпла
Дюпла був сповнений рішучості піднятися спочатку на Нанда-Деві Західу (головну вершину), потім пройти траверсом і піднятися на вершину Нанда-Деві Східна.
Двадцятитрирічний Гілберт Віньєс вирішив пійти з ним.
Шерпи супроводжували двох французьких альпіністів до табору 4. Звідти дует піднімався на вершину Нанда-Деві Західна
Гірський масив Нанда-Деві (Nanda Devi). Фото Travelride
Починається штурм вершини
Дюпла і Віньє вирішили не брати з собою радцію, щоб заощадити на вантажі. Дюпла детально описав свій комплект: «Без рації, намет, теплий одяг і спальні мішки, фотоапарат, медичка, десять крюків, два льодоруби, один молоток (відмовитися при необхідності)».
«Моральний стан надзвичайний», — додав він.
Дюпла відчував біль в одній нозі, і його товариші по команді постійно радили їм не намагатися робити сходження. Перед виходом на маршрут Дюпла написав Тільману листа, у якому, як записано в книзі Лангепіна, було велично сказано:
«Яким би не був результат битви, ми будемо серед справжніх переможців, тому що ми знищимо сумніви».
26 червня 1951 року, після 16 годин сходження, Дюпла, Віньє та двоє шерпів прибули до другого висотного табору. Погода була ідеальною, навіть трохи занадто теплою. У Дюпла почався легкий головний біль.
Через два дні, 28 червня, вони пройшли через третій висотний табір і розбили свій бівак над четвертим висотним табором, приблизно на висоті 7225 метрів. Дюпла тримав швидкий темп. Можливо, навіть занадто швидкий.
Учасники французської кспедиції. Стоять зліва направо: Ален Барбеза (Alain Barbezat), Роже Дюпла (Roger Duplat), Поль Жандр (Paul Gendre), Луї Паян (Louis Payan), Луї Жевріль (Louis Gevril).
Сидять: Жак Лангепен (Jacques Languepin), Жан-Жільбер Віньє (Jean-Gilbert Vignes) та Луї Дюбост (Louis Dubost). Фото: Jacques Languepin
Дюпла і Віньє продовжують поодинці
Звідси Дюпла і Віньєс хотіли продовжити сходження далі самі. Вони відправили двох шерпів назад у базовий табір із запискою від Дюпла, у якій говорилося: «Очікуємо бути на вершині до полудня – бівуак нижче східної вершини – спали на сідловині Лонгстаффа. З нашого табору над [C4] ми відправляємо Анга Даву та Норбу, обидва хворі. Допоможіть їм, будь ласка… Ми з Жільбером страждаємо від сильного головного болю, але в іншому все йде добре. Табір на висоті близько 7500 м. Роджер».
Тенцінг Норгей (Tenzing Norgay). Фото: журнал Rolex
Зниклі безвісти
Як стверджується в останньому звіті експедиції, альпіністи рухалися вгору швидко, без провішвання мотузок і кішок на взутті.
«Востаннє їх (Дюпла та Віньє) бачили з третього висотного табору приблизно о 14:00, вони все ще рухалися до вершини. Потім їх сховав туман».
30 червня один із членів команди, Гевріл, піднявся на місце бівуаку, до четвертого табору і продивився довгий гребінь. Він ніде не міг побачити Дюпла і Віньє.
2 липня Тенцінг Норгей і Луїс Дубост піднялися польським маршрутом до Нанда Деві Східна, намагаючись помітити своїх зниклих супутників. Вони піднялися на східну вершину Нанда-Деві 6 липня, але втомлені альпіністи не знайшли жодного сліду Дюпла та Віньє.
Роками пізніше відомого тепер Тенцінга Норгея запитали, яка гора для нього найважча? Нанда-Деві Східна, сказав Норгей.
Ніяких підказок
Дюпла і Віньє зникли. Один із членів команди, Гевріл, припустив, що дует міг загинути після того, як під ними впав сныговий карниз. Коли вони були навколо вищих висотних таборів, також був помычений й каменепад.
Досягнули вони вершини чи ні, досы залишиться загадкою.
Раніше Роже Дюпла написав вірш, опублікований у книзі Лангепейна.
Частково цей вырш:
«Якщо одного дня я помру в горах,
Це будеш ти, мій старий друже,
Кому пишу цей заповіт.
…
«Візьми мій льодоруб
Я не хочу, щоб він помер від сорому.
Візьми його до великої гори
І залиш на турі, що зробиш сам
Тільки так».
…
«А для вас мій подарунок:
Візьміть свій молоток і вдарте ним по скелі
Тремтить моє мертве тіло від радості.
Голосно шуміть на стіні та на гребні
Так я буду з вами…»
Альпіністи чекають у третьому висотному таборі, 3 липня 1951 року. Фото: The Himalayan Journal
Перший траверс через Нанда-Деві та Нанда-Деві Східна нарешті відбувся в 1976 році.
Індійсько-японська команда у складі 21 альпініста підійшла до південних хребтів обох вершин, Нанда-Деві та Сунанда-Деві, одночасно.
Йосінорі Хасегава (Yoshinori Hasegawa) та Кадзушіге Такамі (Kazushige Takami) з Японії йшли на захід, щоб приєднатися до Ясуо Като (Yasuo Kato) та Масасі Терамото (Masashi Teramoto) на головній вершині.
Фото зроблене під час сходження на Нанда-Деві-Східна (Nanda Devi East) у 2019 році учасниками польської експедиції, на 80-ту річницю першого сходження на Nanda Devi East.
27 червня 2019 року Ярослав Гаврисяк (Jaroslaw Gawrysiak) і Войцех Флачинський (Wojciech Flaczynski) піднялися на східну вершину. Фото: Oshighproduction
