Найдовша гравітаційна (тектонічна) печера в Українських Карпатах знаходиться в кількахста метрах від Мертвого Озера, де водоспад Кам’янка.
От Редакции:
Кам'янський водоспа́д (інші назви — Кам'янецький водоспад, Кам'янка) — водоспад в Українських Карпатах, у межах масиву Сколівські Бескиди. Розташований у Сколівському районі Львівської області, між селами Дубина і Кам'янка, в межах національного природного парку «Сколівські Бескиди».
Це є багатоярусна печера з кількома великими залами. Вона має аж пять входів і жодного виходу. Тому логічно що її назвали «Прохідний Двір». Загальна довжина розвіданих ходів 520 метрів, перепад висоти в печері складає 40м.
Якщо Ви думаєте що п’ятсот метрів це мало то помиляєтеся. В цьому пості я покажу що ділянку в двісті метрів довжиною можна досліджувати кілька годин і навіть там заблукати.
Гравітаційні печери це є, по суті, тріщини в гірській породі. Під дією сили тяжіння каміння, з якого складаються гори, тріскається і зсувається, утворюючи печери. Це є принципова відмінність гравітаційних печер від гіпсових (Млинки, Оптимістична).
Останні вимила вода, тому вони мають гладкі стінки і кілометри широких ходів. Гравітаційна ж печера це є нагромадження гострого каміння та непередбачуваних переходів між ним.
Найкращий час взимку йти у гори це коли перед тим цілу ніч падав лапатий сніг, а на ранок перестав. Тепер уся ця пост-осіння сірість вкрита збитими вершками. Штиль, морозець і неймовірно пухкий сніг під ногами. Він ще не встиг влежатися тому топтати його суцільне задоволення.
В цю мандрівку я (Андрій Риштун) вирушив з Євгенієм Васильєвим. Це людина яка перша відкрила і дослідила печери на Кам'янці. Півтора години зі Львова минули як один світлофор і ми були перші хто замовив гарячий чай коло водопаду.
Далі по цілині торуємо стежку до озера. Сьогодні ці гори такі ж як і були колись, без туристичного буму. Ніщо не вказує на ті потоки людей які щовихідних ходять тут взад-вперед. Якби ще не написи на деревах… Але місцеві лісоруби і цьому колись дадуть раду.
Який кайф йти зимою в гори? Та прямий!!! В холодному повітрі більше кисню. То ж кожен твій подих це насичення легень додатковим кайфом. Виходить що гори це кисневий калян на шару.
Євгеній розповідає що колись озеро було без острова посередині. Але лісорубам цікаво було дізнатися яка там глибина. То ж вони почали закидувати його гілками та стовбурами. З часом це все обросло органікою, затверділо і сьогодна там можна навіть ходити. В ті часи всю гору Ключ були вирубали під корінь. Потім лісоруби пішли, а замість них прийшли вони, спелеологи. Тоді ці місця були дикі і намет коло озера міг ніким не тронутий тиждень стояти .
А от і пара з гір йде. Це є надійна ознака що ми підходимо до входу в печеру. Всередині в землі завжди тепло, десь +8-10 градусів. То ж печера парує і манить до себе характерним запахом глини та грибка.
Якось незвично роздіватися посеред цього снігового царства. Але це потрібно зробити, бо інакше в печеру не влізешся. А якшо і запхаєш туди свою тушку у пуховику, то там точно спаришся. Досліджувати печеру починаємо з першого входу, з якого її, власне, і відкрили.
Ти залазиш у вузьку щілину посеред скель та попадаєш у кімнату середніх розмірів. З усіх сторін стирчить каміння, а ходи в інші зали ховаються за ним. Пройшовся взад-вперед пару метрів, прокрутився на місці і вже невідомо кудою ти заходив. Все воно одинакове.
Євгеній розказує як правильно досліджувати такі печери. Не потрібно спішитися і пробувати пройти все і зараз. Лазити по такій печері це дуже трудоємка справа. Можна виснажитися, травмуватися чи десь застрягти у вузькому місці. Та й зблудити легко. Тому оглянув кілька залів, вийшов наверх та відпочив. Далі знову. Другий раз ті ж місця вже будуть здаватися звичнішими та проходитимуться легше.
Ми так і зробили. Зайшли, погуляли і вийшли. Ось ще кілька світлин що ми там бачили. Тут можна ще йти і йти, поки обходиш всі ці ходи. Але ми вийшли та оглянули другий вхід. Бо йти через печеру то було було б дуже довго.
Другий вхід суттєво відрізняється від першого. Це вузька довга щілина яка втікає глибоко під землю. Далі вона розгалужується. В одну сторону йде тунель на третій вхід. А в іншу – у велику залу що потім з'єднується з першим входом.
Спускаємося вниз до озера і не можемо нічого там впізнати. Де вранці були лише наші сліди в снігу зараз витоптано аж до землі. Як ми зранку йшли вгору петляючи так само потім автобуси туристів і втоптали стежку. Ще півтора годинки і я вже відмочую глину з обличчя у теплій ванні. Все таки добре що ці печери так близько від Львова! Треба буде сюди ще влітку навідатися, з наметом і на два дні щоб усе пройти.
Ну і троха занудства накінець. Найгірший час йти в такі печери – це весна. Тоді вони ростуть і змінюються, відбуваються нові тріщини та обвали. Тому краще в цей час туди не ходити. Шукати печери найкраще взимку в мороз. Тоді вони димлять як паровоз. Ну а Прохідний Двір можна пройти так, без альпспорядження.
І тут ще є ділянки куди можна печеру розширяти.
Весь звіт і більше фото є тут https://explorer.lviv.ua/…/index.…/topic,8150.msg56398.html…