Перша пластунка й друга українка — Оксана Літинська нещодавно піднялася на сім найвищих вершин на семи континентах світу, завершивши тим самим одну з найважчих альпіністських задач "7 Вершин"
27 грудня 2019 року Оксана зійшла на найвищу гору Антарктиди — масив Вінсон, який і завершив її список семи найвищих точок кожного континенту.
Перед тим вона вже встигла побувати на Аконкагуа, Деналі, Кіліманджаро, Косцюшко, Ельбрусі й Евересті.
Тільки навесні Оксана стала третьою українкою, котра піднялася й злізла з Джомалунгми, а не встиг закінчитися 2019-тий рік, як ця відважна жінка досягнула ще одну свою мету.
Лише 419 людей і серед них 70 жінок з усього світу змогли піднятися на ці вершини й тепер серед них є пластунка!
В цьому невеличкому інтервью Оксана розповіла про своє захоплення альпінізмом:
Доброго дня, Оксана. Перш за все, вітаємо Вас з успішним закінченням «7 Вершин». Скажіть, як Ви прийшли в альпінізм? Що було «поштовхом» для цього, коли це відбулося?
Доброго дня. Щиро дякую!
Фінальним поштовхом була наша розмова з чоловіком. Ми обговорювали що б таке зробити, щоб згадувати біля каміна в старечі роки і проґуґливши найвищу не технічну вершину вирішили піти на Аконкаґуа ніколи перед тим про неї не чувши.
Провели тиждень практичної підготовки в Альпах, зійшли на декілька чотиритисячники, провели піврічний план фізичної підготовки, включно із виїздом в гори 2 рази на місяць.
І - ось вийшли 31-го грудня 2013 на найвищу вершину Південної півкулі. Заразилися вірусом висотного альпінізму. Звідти і пішло...
Оксана Літинська на вершині массиву Вінсон, Антарктида, грудень 2019 року
Чи вплинув на Вашу любов до гір той факт, що в дитинстві Ви були «пластункою»?
Беззаперечно.
ПЛАСТ (національна скаутська організація України) створювався на початку минулого століття на аполітичних засадах розвитку тіла та духу молоді.
Організація пропагує та підтримує «життя в природі» (до речі назва пластового посібника як жити серед природи) і ця концепція є однією з центральних для ПЛАСТу. Будучи юначкою (11-18р) з 91-го року, я брала участь у багатьох таборах та «прогульках».
Хоча нашим тереном гри були лишень Карпати - пізніше Татри, але саме це і привило мені любов до гір.
Чим Ви захоплювалися до альпінізму? І чим любите займатися тепер, не рахуючи сходження в горах?
Мені в альпінізмі подобається підкорювати свої слабкості та щоразу дивуватися силі духу людини. Мені подобається щирість стосунків та неприкрашена правда, мені подобається краса гір та величність природи.... нескінченний список )).
Якщо Ви думаєте, що у мене залишається час між роботою (в банку не нормовані години), відрядженнями, сім’єю, трішки друзями, тренуваннями до сходжень та самими сходженнями, то ви надлюдина. Я - ні. Я - звичайна )).
Сходження на яку вершину було найскладнішим і чому?
Найважчою була Джомолунґма.
Із фізично-технічного боку, я думала буде важче. Те, що ми з Пемчірі (мїм шерпою) в день сходження на вершину, змогли до «балкону» обігнати з 50 людей відщіпаючись, обганяючи та знову прищіпаючись, говорить про правильний вибір фізичної програми та достатню технічну підготовку.
Проте, найважче було прощатися з Денисом, коли йому діагностували крововиливи в очах та евакуювали з базового табору в Катманду. Він фізично був цілком в силі та здоров‘ї та безперечно зміг би зійти на вершину, але перебуваючи на висоті була величезна ймовірність осліпнути, тому мусів відлетіти якраз перед фінальним виходом з базового табору.
Мені це тяжко пішло психологічно, так як всі попередні вершини ми ділили вдвох і я себе запитувала чи прийняла правильне рішення продовжувати сходження.
Оксана Літинська на вершині Джомолунгми, травень 2019 року
Яка з вершин була найлегшою?
Костюшко, звичайно. Це - як Говерла.
Що, на вашу думку, найскладніше в альпінізмі?
Я - альпіністка-аматорка, тому можу судити лишень зі свого обмеженого досвіду.
Два аспекти які я хочу зазначити.
Мені здається, що найважливіше і в той самий час найважче це - довіра. Довіритись комусь іншому, довіряти собі чи свому спорядженню. Але без довіри далеко не зайдеш.
Це зовсім не одначає безпідставно робити що тобі кажуть.
Часто зустрічала людей непідготовлених, які сліпо надіялися на гіда та не проробляли попередньої роботи по маршруту, погоді, фізичній/технічній підготовці. Сама, мабуть, такою була коли починала )).
А це означає мати достатньо досвіду та критичного мислення щоб швидко оцінити ситуацію та покластися на товариша по зв’язці. Йдучи по гострому гребеню, чи ви скочите у протилежний бік від падіння зв’язки? Чи ви довіритися мені, що я скочу?
Чи я довірюся собі це зробити?
Друге - це вчасно повернути якщо є небезпека. Багато людей загинуло, тому, що вони побоялися не бути героями, побоялися поразки.
Кіліманджаро - серпень 2018
Як Ви готувалися до сходження на Еверест?
По-перше я пішла на Еверест маючи вже певний досвід та будучи свідомою більшості ризиків які нас очікуватимуть. Тому навіть приготувала заповіт на всякий випадок )).
Далі, як працівниця банку, я поділила сходження на колекцію ризиків та намагалася зменшити їх відповідними методами.
Об’єктивні ризики:
Погода - у нашої групи був доступ до двох з трьох можливих платний прогнозів погоди спеціально для Евересту.
Лавина та падіння льоду - ми пересувалися льодопадом Кумбу вночі коли холодніше, щоб зменшити цей ризик - його не можливо уникнути.
Компанія, з якою ви йдете. Мій вибір компанії більше базувався на досвіді провідників а ніж на комфортабельності умов. Наш основний провідник був на вершині 10 разів, а сирдар (головний шерпа) - 14.
Деналі - червень 2017
Суб’єктивні ризики:
Особиста фізична підготовка. Я використовувала книжку Підготовка до сучасного альпінізму: підручник для альпіністів-спортсменів. (Training for the New Alpinism: A Manual for the Climber as Athlete). Вона включала під кінець серії тренування загальною тривалістю біля 15-20ти годин на тиждень. Найменше мені подобалося (але найбільше займало часу) це ходження з важким наплечником до 3-х годин без перерви на сходовому верстаті (stair mill).
Технічна підготовка: льодолазіння в Альпах змішане лазіння в арктичних погодних умовах в Шотландії, та багато інших.
Психологічна підготовка: хто зміг пройти 3 години на сходовому верстаті - тому море - по коліна ))).
Теж багато дізнавалася про маршрут, минулі сходження та правильний вибір спорядження.
На Вашу думку, наскільки важлива психологічна підготовка альпініста?
Будь-яка підготовка оплатиться сторицею. Психологічна базується на характері людини але теж і на попередньому досвіді у подібних ситуаціях. Чим багатогранніший досвід у горах, тим надійніші прийняті рішення.
Костюшко - грудень 2015
Чи всі вершини були пройдені за одну спробу? Чи були і невдачі?
На Деналі ми підіймалися двічі. У 2016 нам завадили погані погодні умови і ми прийняли рішення не ризикувати обмороженням а прийти ще раз.
Якби зійшли, то, можливо пішла би на Еверест ще у 2017 )). Але гора буде й далі на тому самому місці )).
Окрім проекту Семи Вершин Ви часто бували в горах? Які з вершин найбільш Вам запам'яталися?
Так, досить часто, бо потрібно підтримувати форму, та й подобається таке проведення часу особливо коли ми разом з чоловіком.
Люблю льодолазіння але теж подобається витягувати своїх товаришок в гори. Крім «семи вершин» за вершинами ще не ганялася.
Ельбрус - серпень 2014
Стоячи на вершині Вінсон і розуміючи що проект «7 Вершин» завершено, що ви відчували?
Я розділила цей день із ще однією жінкою яка завершила список - Іліною Арсовою альпіністкою з Македонії. Ми разом раділи цьому факту, але краса природи на чубку Антарктиди дуже відволікала. Тому ми, радше, насолоджувалися краєвидами.
Проект «7 Вершин» був спочатку Вашою метою? Чи все сталося спонтанно?
Ні, спочатку була лишень Аконкаґуа, потім Ельбрус і вже під час Деналі ми зважилися мріяти про Джомолунґму.
Наскільки важко поєднувати альпіністське життя і роботу у фінансовій сфері?
Не просто. Особливо при підготовці до сходжень та отриманні відпустки достатньої для подорожей.
Приходиш ввечері додому і проводиш вечір в залі або в пробіжках на дворі.
Особливо тяжко в темний період зими.
На роботі у мене дуже гарний колектив, вони мене супер підтримують та переживають за мою безпеку. Ну і найбільше досягнення керівника, це коли робота робиться якісно і без твого постійного нагляду )).
Аконкаґуа - грудень 2013
Як Ви вибираєте вершини на які хочете піднятися?
Спочатку ми хотіли піднятися лишень на одну, потім - лишень на ще одну, потім подумали, що чому б не піднятим на всі інші найвищі крім Евересту, ну а потім вже набрали сміливості щоб поповнити і закрити список )).
Є тяга у людей до найвищих вершин в околиці, країні, на континенті, у світі )). Бажання досягати висот. Після висот приходить бажання досягати складності - складне сходження, технічне, небезпечне. Природня прогресія. Я, мабуть, знаходжуся на переломі між цими двома станами, але не певна на скільки відважуся прогресувати у цьому напрямку.
Тепер, після Семи Вершин, що далі? Яку вершину або проект Ви вибрали?
Думаю про ще одну восмитисячникову, але не вирішила чи хочу втрачати більше сірих клітин.
Брак кисню має серйозний вплив на коґнітивну функцію. Спостерігаю чи не буде після Евересту тривалих незворотних змін.
В горах ми зустрічаємо дуже багато цікавих і різних людей. Гори знайомлять нас з близькими друзями, наставниками, прикладами для наслідувань. З ким гори звели Вас?
У нас обидвох з чоловіком відповідальні професії, довгі робочі години та багато відряджень по світу. Тому, в першу чергу гори нам давали можливість проводити час разом.
Безперечно, в горах швидше пізнаєш характер людини і тому легше знаходити друзів. Я нажила мінімум одну близьку коліжанку точно. Також наша група, що підіймалася на Ельбрус у 2014 збирається двічі на рік - один раз в гори, ще один раз у нас вдома.
А гори залишали в Вашій душі слід? Впливала на Ваше сприйняття гір їх «репутація»?
Так як я люблю багато досліджувати про гору перед мандрівкою, то звичайно, що репутація гори має значення. Але в процесі пізнання про неї з часом і досвідом можна відсіяти полову від зерна.
Гори на яких я була усі різні. Вони мають різну форму, структуру каменя, нашарування снігу, естетичну красу. До кожної гори ставлюся з повагою, тому дуже не люблю як кажуть, що люди «підкоряють» гори. Смішно.
Що Вас приваблює в горах?
Свобода. Чесність.
Сходячи на вершини гір, чи стикалися Ви з елементами статевої дискримінації, коли чоловіки-альпіністи скептично ставляться до жінок - альпіністок, вважаючи, що їм не місце у великих горах?
На Евересті коли ви в пуховому костюмі, то часто не відомо якої ви статі )).
В комерційних експедиціях не зустрічала відкритої дискримінації. Можливо бо ходила лишень з Британськими чи Американськими групами.
Також намагаюся запобігти самодискримінації. Я несу свою рівну частку спільного реманенту, я не стаю автоматично до кухні на привалі, я прошу і пропоную допомогу на рівних, я не очікую полегшеного відношення до себе, я ставлюся а-пріорі з повагою до інших, але не мовчу якщо хтось поводиться інакше (звичайно через жарти із долею жарту)).
Я далеко не ідеальна, але саме це питання мене цікавило з дитинства, тому вже виробились якийсь сталий рівень поведінки та особлива чутливість.
Тут потрібно додати, що чоловіки та жінки не є однакові (на приклад, і я дуууже узагальнюю: жінки - витриваліші ніж чоловіки, а чоловіки фізично сильніші), але коли ми будемо використовувати сильні сторони кожного, то зайдемо набагато вище, дальше та швидше. Ну і в доброму дусі та душевній рівновазі )).
Кожна людина «платить» певну ціну за те, щоб жити тим життям, яке він вибрав. Чи виходить у Вас жити так, як Ви сама хочете, і чи легко це Вам дається?
Все в порівнянні. Є мільйони, мільярди людей яким набагато важче ніж мені. Я це гостро усвідомлюю.
Що легко дається, того так не цінуєш.
Я проводжу багато часу виправляючи свій мозок намагаючись передбачити труднощі чи перепони на майбутньому шляху та наперед їх обійти )). Але, ніколи гладко не проходить. Може і на щастя.
Про що ви мрієте?
Тяжке запитання. Я - мрійниця. Переважно мрію про щось нереальне.
Мої не особисті мрії наразі зводяться до бажання пришвидшити період тінейджерського дозрівання українського народу.
Кажу ж, нереальне та патосне )).
Ваш чоловік, Денис, також любить гори? Чи завжди Ви намагаєтеся підніматися на вершини разом?
Так, до випадку на Евересті, ми на всі гори ходили разом. Це початково наша спільна пригода яку мені довелося завершувати одній.
Як Ваше захоплення горами і альпінізмом сприймають Ваші близькі, рідні, сім'я?
Переживають, звісно. Але теж і радіють. докладаю всіх зусиль щоби гідно продовжити гілку сильних жінок в моїй родині. ))
Чи змінилося Ваше сприйняття гір, альпінізму, з тих пір, як Ви вперше піднялися на значущу для Вас вершину?
100%. Досвід дозволяє подивитися на речі під іншим кутом. Що не змінилося, так це почуття свободи - польоту, величі природи та незначимості людини. Не залежно в яких горах.
Денис Угрин та Оксана Літинська в базовому таборі Джомолунгми. Фото Оксана Літинська
За проектом 7 вершин Ви піднімалися в складі комерційних груп. Чи не було у Вас бажання піднятися на вершини в складі спортивної, не комерційною команди? Пройти не стандартні маршрути?
Мій підхід до життя - довіряти професіоналам. Особливо у чомусь де можна втратити своє життя. Чи то в горах чи то в підготовці до них. Не потрібно видумувати колесо, створювати якісь свої програми, коли люди вже багато чого дослідили довели та протестували.
Я не маю часу щоб навчитися до такого рівня щоб себе комфортабельно почувати у супервисоких горах. Єдине, що я роблю, так інвестую багато часу щоб знайти найкращий та найсучасніший підхід. Це відноситься як до тренування, техніки, так і до спрорядження та методики виходу.
Найгірше у будь-якій царині життя це аматори які думають, що вони професіонали (ефект Данінґа-Крюґера). Або навіть і професіонали, що постійно не оновлюють своїх знань. Непотрібного героїзму потрібно уникати.
Якщо ж ви хочете навчитися на своїх помилках чи провести час у чарівному колі друзів, тоді краще вибрати щось безпечніше.
Що Ви порадите жінкам, які мріють про гори, але не наважуються зробити перший крок?
Жінка чи чоловік, в гори чи яке-будь інше починання дається не легко. Але, після першого кроку, наважитися на кожен наступний потребує менше і менше зусиль.
Як початок, я особисто, на першій хвилі ентузіазму роблю незворотні дії - забиваю дату, купую квитки, вкладаю гроші в подорож. Навіть як приходять з часом сумніви у спроможності знайти час, сили, натхнення - назад дороги немає )).
А результат завжди перебільшує очікування та вартує більше через те, що тяжче дається.
27 грудня 2019 року Оксана зійшла на найвищу гору Антарктиди — масив Вінсон, який і завершив її список семи найвищих точок кожного континенту.
Перед тим вона вже встигла побувати на Аконкагуа, Деналі, Кіліманджаро, Косцюшко, Ельбрусі й Евересті.
Тільки навесні Оксана стала третьою українкою, котра піднялася й злізла з Джомалунгми, а не встиг закінчитися 2019-тий рік, як ця відважна жінка досягнула ще одну свою мету.
Лише 419 людей і серед них 70 жінок з усього світу змогли піднятися на ці вершини й тепер серед них є пластунка!
від Редакції:
«7 вершин» - це колекція сходжень на найвищі вершини семи континентів. Програма з'явилася в 1981 і з тих пір стала користуватися популярністю.
Сьогодні більше 40 тисяч чоловік в світі реалізовує програму, і більше 400 вже зійшли на всі сім вершин (включаючи 70 жінок):
гірські вершини завдання "7 SUMMITS"
В цьому невеличкому інтервью Оксана розповіла про своє захоплення альпінізмом:
Доброго дня, Оксана. Перш за все, вітаємо Вас з успішним закінченням «7 Вершин». Скажіть, як Ви прийшли в альпінізм? Що було «поштовхом» для цього, коли це відбулося?
Доброго дня. Щиро дякую!
Фінальним поштовхом була наша розмова з чоловіком. Ми обговорювали що б таке зробити, щоб згадувати біля каміна в старечі роки і проґуґливши найвищу не технічну вершину вирішили піти на Аконкаґуа ніколи перед тим про неї не чувши.
Провели тиждень практичної підготовки в Альпах, зійшли на декілька чотиритисячники, провели піврічний план фізичної підготовки, включно із виїздом в гори 2 рази на місяць.
І - ось вийшли 31-го грудня 2013 на найвищу вершину Південної півкулі. Заразилися вірусом висотного альпінізму. Звідти і пішло...
Оксана Літинська на вершині массиву Вінсон, Антарктида, грудень 2019 року
Чи вплинув на Вашу любов до гір той факт, що в дитинстві Ви були «пластункою»?
Беззаперечно.
ПЛАСТ (національна скаутська організація України) створювався на початку минулого століття на аполітичних засадах розвитку тіла та духу молоді.
Організація пропагує та підтримує «життя в природі» (до речі назва пластового посібника як жити серед природи) і ця концепція є однією з центральних для ПЛАСТу. Будучи юначкою (11-18р) з 91-го року, я брала участь у багатьох таборах та «прогульках».
Хоча нашим тереном гри були лишень Карпати - пізніше Татри, але саме це і привило мені любов до гір.
Чим Ви захоплювалися до альпінізму? І чим любите займатися тепер, не рахуючи сходження в горах?
Мені в альпінізмі подобається підкорювати свої слабкості та щоразу дивуватися силі духу людини. Мені подобається щирість стосунків та неприкрашена правда, мені подобається краса гір та величність природи.... нескінченний список )).
Якщо Ви думаєте, що у мене залишається час між роботою (в банку не нормовані години), відрядженнями, сім’єю, трішки друзями, тренуваннями до сходжень та самими сходженнями, то ви надлюдина. Я - ні. Я - звичайна )).
Сходження на яку вершину було найскладнішим і чому?
Найважчою була Джомолунґма.
Із фізично-технічного боку, я думала буде важче. Те, що ми з Пемчірі (мїм шерпою) в день сходження на вершину, змогли до «балкону» обігнати з 50 людей відщіпаючись, обганяючи та знову прищіпаючись, говорить про правильний вибір фізичної програми та достатню технічну підготовку.
Проте, найважче було прощатися з Денисом, коли йому діагностували крововиливи в очах та евакуювали з базового табору в Катманду. Він фізично був цілком в силі та здоров‘ї та безперечно зміг би зійти на вершину, але перебуваючи на висоті була величезна ймовірність осліпнути, тому мусів відлетіти якраз перед фінальним виходом з базового табору.
Мені це тяжко пішло психологічно, так як всі попередні вершини ми ділили вдвох і я себе запитувала чи прийняла правильне рішення продовжувати сходження.
Оксана Літинська на вершині Джомолунгми, травень 2019 року
Яка з вершин була найлегшою?
Костюшко, звичайно. Це - як Говерла.
Що, на вашу думку, найскладніше в альпінізмі?
Я - альпіністка-аматорка, тому можу судити лишень зі свого обмеженого досвіду.
Два аспекти які я хочу зазначити.
Мені здається, що найважливіше і в той самий час найважче це - довіра. Довіритись комусь іншому, довіряти собі чи свому спорядженню. Але без довіри далеко не зайдеш.
Це зовсім не одначає безпідставно робити що тобі кажуть.
Часто зустрічала людей непідготовлених, які сліпо надіялися на гіда та не проробляли попередньої роботи по маршруту, погоді, фізичній/технічній підготовці. Сама, мабуть, такою була коли починала )).
А це означає мати достатньо досвіду та критичного мислення щоб швидко оцінити ситуацію та покластися на товариша по зв’язці. Йдучи по гострому гребеню, чи ви скочите у протилежний бік від падіння зв’язки? Чи ви довіритися мені, що я скочу?
Чи я довірюся собі це зробити?
Друге - це вчасно повернути якщо є небезпека. Багато людей загинуло, тому, що вони побоялися не бути героями, побоялися поразки.
Кіліманджаро - серпень 2018
Як Ви готувалися до сходження на Еверест?
По-перше я пішла на Еверест маючи вже певний досвід та будучи свідомою більшості ризиків які нас очікуватимуть. Тому навіть приготувала заповіт на всякий випадок )).
Далі, як працівниця банку, я поділила сходження на колекцію ризиків та намагалася зменшити їх відповідними методами.
Об’єктивні ризики:
Погода - у нашої групи був доступ до двох з трьох можливих платний прогнозів погоди спеціально для Евересту.
Лавина та падіння льоду - ми пересувалися льодопадом Кумбу вночі коли холодніше, щоб зменшити цей ризик - його не можливо уникнути.
Компанія, з якою ви йдете. Мій вибір компанії більше базувався на досвіді провідників а ніж на комфортабельності умов. Наш основний провідник був на вершині 10 разів, а сирдар (головний шерпа) - 14.
Деналі - червень 2017
Суб’єктивні ризики:
Особиста фізична підготовка. Я використовувала книжку Підготовка до сучасного альпінізму: підручник для альпіністів-спортсменів. (Training for the New Alpinism: A Manual for the Climber as Athlete). Вона включала під кінець серії тренування загальною тривалістю біля 15-20ти годин на тиждень. Найменше мені подобалося (але найбільше займало часу) це ходження з важким наплечником до 3-х годин без перерви на сходовому верстаті (stair mill).
Технічна підготовка: льодолазіння в Альпах змішане лазіння в арктичних погодних умовах в Шотландії, та багато інших.
Психологічна підготовка: хто зміг пройти 3 години на сходовому верстаті - тому море - по коліна ))).
Теж багато дізнавалася про маршрут, минулі сходження та правильний вибір спорядження.
На Вашу думку, наскільки важлива психологічна підготовка альпініста?
Будь-яка підготовка оплатиться сторицею. Психологічна базується на характері людини але теж і на попередньому досвіді у подібних ситуаціях. Чим багатогранніший досвід у горах, тим надійніші прийняті рішення.
Костюшко - грудень 2015
Чи всі вершини були пройдені за одну спробу? Чи були і невдачі?
На Деналі ми підіймалися двічі. У 2016 нам завадили погані погодні умови і ми прийняли рішення не ризикувати обмороженням а прийти ще раз.
Якби зійшли, то, можливо пішла би на Еверест ще у 2017 )). Але гора буде й далі на тому самому місці )).
Окрім проекту Семи Вершин Ви часто бували в горах? Які з вершин найбільш Вам запам'яталися?
Так, досить часто, бо потрібно підтримувати форму, та й подобається таке проведення часу особливо коли ми разом з чоловіком.
Люблю льодолазіння але теж подобається витягувати своїх товаришок в гори. Крім «семи вершин» за вершинами ще не ганялася.
Ельбрус - серпень 2014
Стоячи на вершині Вінсон і розуміючи що проект «7 Вершин» завершено, що ви відчували?
Я розділила цей день із ще однією жінкою яка завершила список - Іліною Арсовою альпіністкою з Македонії. Ми разом раділи цьому факту, але краса природи на чубку Антарктиди дуже відволікала. Тому ми, радше, насолоджувалися краєвидами.
Проект «7 Вершин» був спочатку Вашою метою? Чи все сталося спонтанно?
Ні, спочатку була лишень Аконкаґуа, потім Ельбрус і вже під час Деналі ми зважилися мріяти про Джомолунґму.
Наскільки важко поєднувати альпіністське життя і роботу у фінансовій сфері?
Не просто. Особливо при підготовці до сходжень та отриманні відпустки достатньої для подорожей.
Приходиш ввечері додому і проводиш вечір в залі або в пробіжках на дворі.
Особливо тяжко в темний період зими.
На роботі у мене дуже гарний колектив, вони мене супер підтримують та переживають за мою безпеку. Ну і найбільше досягнення керівника, це коли робота робиться якісно і без твого постійного нагляду )).
Аконкаґуа - грудень 2013
Як Ви вибираєте вершини на які хочете піднятися?
Спочатку ми хотіли піднятися лишень на одну, потім - лишень на ще одну, потім подумали, що чому б не піднятим на всі інші найвищі крім Евересту, ну а потім вже набрали сміливості щоб поповнити і закрити список )).
Є тяга у людей до найвищих вершин в околиці, країні, на континенті, у світі )). Бажання досягати висот. Після висот приходить бажання досягати складності - складне сходження, технічне, небезпечне. Природня прогресія. Я, мабуть, знаходжуся на переломі між цими двома станами, але не певна на скільки відважуся прогресувати у цьому напрямку.
Тепер, після Семи Вершин, що далі? Яку вершину або проект Ви вибрали?
Думаю про ще одну восмитисячникову, але не вирішила чи хочу втрачати більше сірих клітин.
Брак кисню має серйозний вплив на коґнітивну функцію. Спостерігаю чи не буде після Евересту тривалих незворотних змін.
В горах ми зустрічаємо дуже багато цікавих і різних людей. Гори знайомлять нас з близькими друзями, наставниками, прикладами для наслідувань. З ким гори звели Вас?
У нас обидвох з чоловіком відповідальні професії, довгі робочі години та багато відряджень по світу. Тому, в першу чергу гори нам давали можливість проводити час разом.
Безперечно, в горах швидше пізнаєш характер людини і тому легше знаходити друзів. Я нажила мінімум одну близьку коліжанку точно. Також наша група, що підіймалася на Ельбрус у 2014 збирається двічі на рік - один раз в гори, ще один раз у нас вдома.
А гори залишали в Вашій душі слід? Впливала на Ваше сприйняття гір їх «репутація»?
Так як я люблю багато досліджувати про гору перед мандрівкою, то звичайно, що репутація гори має значення. Але в процесі пізнання про неї з часом і досвідом можна відсіяти полову від зерна.
Гори на яких я була усі різні. Вони мають різну форму, структуру каменя, нашарування снігу, естетичну красу. До кожної гори ставлюся з повагою, тому дуже не люблю як кажуть, що люди «підкоряють» гори. Смішно.
Що Вас приваблює в горах?
Свобода. Чесність.
Сходячи на вершини гір, чи стикалися Ви з елементами статевої дискримінації, коли чоловіки-альпіністи скептично ставляться до жінок - альпіністок, вважаючи, що їм не місце у великих горах?
На Евересті коли ви в пуховому костюмі, то часто не відомо якої ви статі )).
В комерційних експедиціях не зустрічала відкритої дискримінації. Можливо бо ходила лишень з Британськими чи Американськими групами.
Також намагаюся запобігти самодискримінації. Я несу свою рівну частку спільного реманенту, я не стаю автоматично до кухні на привалі, я прошу і пропоную допомогу на рівних, я не очікую полегшеного відношення до себе, я ставлюся а-пріорі з повагою до інших, але не мовчу якщо хтось поводиться інакше (звичайно через жарти із долею жарту)).
Я далеко не ідеальна, але саме це питання мене цікавило з дитинства, тому вже виробились якийсь сталий рівень поведінки та особлива чутливість.
Тут потрібно додати, що чоловіки та жінки не є однакові (на приклад, і я дуууже узагальнюю: жінки - витриваліші ніж чоловіки, а чоловіки фізично сильніші), але коли ми будемо використовувати сильні сторони кожного, то зайдемо набагато вище, дальше та швидше. Ну і в доброму дусі та душевній рівновазі )).
Кожна людина «платить» певну ціну за те, щоб жити тим життям, яке він вибрав. Чи виходить у Вас жити так, як Ви сама хочете, і чи легко це Вам дається?
Все в порівнянні. Є мільйони, мільярди людей яким набагато важче ніж мені. Я це гостро усвідомлюю.
Що легко дається, того так не цінуєш.
Я проводжу багато часу виправляючи свій мозок намагаючись передбачити труднощі чи перепони на майбутньому шляху та наперед їх обійти )). Але, ніколи гладко не проходить. Може і на щастя.
Про що ви мрієте?
Тяжке запитання. Я - мрійниця. Переважно мрію про щось нереальне.
Мої не особисті мрії наразі зводяться до бажання пришвидшити період тінейджерського дозрівання українського народу.
Кажу ж, нереальне та патосне )).
Ваш чоловік, Денис, також любить гори? Чи завжди Ви намагаєтеся підніматися на вершини разом?
Так, до випадку на Евересті, ми на всі гори ходили разом. Це початково наша спільна пригода яку мені довелося завершувати одній.
Як Ваше захоплення горами і альпінізмом сприймають Ваші близькі, рідні, сім'я?
Переживають, звісно. Але теж і радіють. докладаю всіх зусиль щоби гідно продовжити гілку сильних жінок в моїй родині. ))
Чи змінилося Ваше сприйняття гір, альпінізму, з тих пір, як Ви вперше піднялися на значущу для Вас вершину?
100%. Досвід дозволяє подивитися на речі під іншим кутом. Що не змінилося, так це почуття свободи - польоту, величі природи та незначимості людини. Не залежно в яких горах.
Денис Угрин та Оксана Літинська в базовому таборі Джомолунгми. Фото Оксана Літинська
За проектом 7 вершин Ви піднімалися в складі комерційних груп. Чи не було у Вас бажання піднятися на вершини в складі спортивної, не комерційною команди? Пройти не стандартні маршрути?
Мій підхід до життя - довіряти професіоналам. Особливо у чомусь де можна втратити своє життя. Чи то в горах чи то в підготовці до них. Не потрібно видумувати колесо, створювати якісь свої програми, коли люди вже багато чого дослідили довели та протестували.
Я не маю часу щоб навчитися до такого рівня щоб себе комфортабельно почувати у супервисоких горах. Єдине, що я роблю, так інвестую багато часу щоб знайти найкращий та найсучасніший підхід. Це відноситься як до тренування, техніки, так і до спрорядження та методики виходу.
Найгірше у будь-якій царині життя це аматори які думають, що вони професіонали (ефект Данінґа-Крюґера). Або навіть і професіонали, що постійно не оновлюють своїх знань. Непотрібного героїзму потрібно уникати.
Якщо ж ви хочете навчитися на своїх помилках чи провести час у чарівному колі друзів, тоді краще вибрати щось безпечніше.
Що Ви порадите жінкам, які мріють про гори, але не наважуються зробити перший крок?
Жінка чи чоловік, в гори чи яке-будь інше починання дається не легко. Але, після першого кроку, наважитися на кожен наступний потребує менше і менше зусиль.
Як початок, я особисто, на першій хвилі ентузіазму роблю незворотні дії - забиваю дату, купую квитки, вкладаю гроші в подорож. Навіть як приходять з часом сумніви у спроможності знайти час, сили, натхнення - назад дороги немає )).
А результат завжди перебільшує очікування та вартує більше через те, що тяжче дається.
Від редакції:
Оксана Літинська
43-річна Оксана Літинська - донькавидатної львівської шахістки Марти Літинської і сестра відомого захисника української мови Святослава Літинського.
Оксана народилася і виросла у Львові.
На початку 90-х років вона вступила в скаутську організацію "Пласт", але в 1998 році переїхала до Великобританії, де і живе до цього дня.
Альпінізмом Оксана почала займатися в 2013 році.
Етапи сходження Оксани за програмою "7 Вершин":
- Масив Вінсон (Vinson Massif, 4892 м), найвища вершина Антарктиди - грудень 2019
- Еверест (Everest, 8848 м), найвища вершина Азії - травень 2019
- Кіліманджаро (Kilimanjaro, 5895 м), найвища вершина Африки - серпень 2018
- Деналі (Denali, 6190м), найвища вершина Північної Америки - червень 2017
- Косцюшко (Kosciuszko, 2230 м) - найвища вершина Австралійського континенту, грудень 2015
- Ельбрус (5642 м) - найвища вершина Європи, серпень 2014
- Аконкагуа (Aconcagua, 6962м) - найвища вершина Південної Америки, грудень 2013
