Ніколя Єгер (Nicolas Jaeger) на найвищій горі Перу - Невадо Уаскаран (Nevado Huascarán) в 1979 році. фото Nicolas Jaeger
Будь-який список маловідомих видатних альпіністів, які заслуговують на пам'ять, повинен включати французького альпініста Ніколя Єгера (Nicolas Jaeger).
Його зникнення на горі Лхоцзе-Шар (Lhotse Shar, 8386 м) у 1980 році було справжньою загадкою.
Ніколя Єгер, народжений у 1946 році, став професійним гірським гідом у 1975 році, закінчивши навчання найуспішніше на своєму курсі.
Він також був лікарем, який спеціалізувався на висотній фізіології.
За свою альпіністську кар'єру Єгер здійснив понад 100 сольних сходжень в Альпах, приділяючи особливу увагу гірському масиву Монблан.
Ці сходження включали близько 20 довгих маршрутів високої складності, включаючи відкриття нових ліній та перші повторення маршрутів.
Також його сліди залишилися в гірських масивах Анд, де він здійснив одинадцять самостійних сходжень, дев'ять з яких по нових маршрутах!
Наприкінці 1970-х він також відкрив кілька нових маршрутів з напарниками.
Перша сигарета на вершині Евересту
Ніколя Єгер (Nicolas Jaeger) на Евересті. фото Nicolas Jaeger
8 травня 1978 року Пітер Габелер та Райнгольд Месснер здійснили перше в історії альпінізму сходження на веришну Евересту без використання кисневих балонів.
Восени того ж року французька експедиція також піднялася на вершину Евересту.
До команди під керівництвом П’єра Мазо (Pierre Mazeaud) входили французькі, австрійські та німецькі альпіністи.
П’єр Мазо, Жан Афанасьєв (Jean Afanassieff - француз українського походження), Курт Дімбергер (Kurt Diemberger) і Ніколя Єгер (лікар експедиції) піднялися на Еверест за допомогою кисневих балонів 15 жовтня.
Це було перше французьке сходження на Еверест!
На вершині вони зняли кисневі маски і провели там майже 100 хвилин. У цей момент, у класичному галльському стилі, Єгер запалив сигарету Gitanes без фільтру, і ймовірно, став першою людиною, яка курила на вершині світу.
Здається, що це була досить дивна поведінка, проте Єгер хотів прослідити наслідки нестачі кисню на висоті 8848 метрів.
Він зробив висновок, що сидіти там без кисневої маски не так вже й важко, але щоразу, коли доводиться рухатися, стає важко через гіпоксію.
Наступного дня Єгер і Афанасьєв спустилися з гори з відмітки 8200 до 6500 метрів за одну годину. Вони продовжили шлях від табору 2 (6500 м) до табору 1 (6000 м) за дві години. Там вони ночували перед подальшим спуском у базовий табір. На той час це була рекордна висота для спуску на лижах.
Завзятий курець протистоїть найвищій горі Перу - Невадо Уаскаран (Nevado Huascarán)
Ніколя Єгер (Nicolas Jaeger) у своєму наметі на найвищій горі Перу - Невадо Уаскаран (Nevado Huascarán) в 1979 році. фото Nicolas Jaeger
У 1979 році Єгер повернувся в Анди і здійснив кілька сольних сходжень, а також кілька сходжень у команді з Брайаном Голом (Brian Hall), Аланом Роузом (Alan Rouse) і оператором Філіпом Шарлі (Philippe Charliat). Він також вирішив провести сольний експеримент із виживання на найвищій верині Перу - Невадо Уаскаран (Nevado Huascarán, 7668 метрів), щоб вивчити реакцію організму на екстремальну висоту.
За два місяці перебування на висоті 6700 м Єгер викурив 70 пачок сигарет. У нього було два намети. В одному він робив медичні вимірювання та перевіряв реакцію свого тіла на гірський висоті.
Про свій досвід виживання на великій висоті він навіть написав книгу Carnets de la Solitude.
У той час багато хто вважав його експеримент божевіллям; і альпіністи і вчені не бачили причин проводити 60 днів на великій висоті
«Велика проблема» альпінізму для майбутніх поколінь
Масив всьмитисячника Лхоцзе
Під час свого сходження на Еверест у 1978 році Єгер задивлявся на південну стіну восьмитисяника Лхоцзе. З того моменту ця стіна, яку одного часу Месснер назвав «проблемою 21 століття» (іншими словами, найбільшим альпіністським викликом майбутнього) — засіло в голові Єгера.
У 1980 році Єгер був готовий до свого проєкту.
Згідно з записами у американському альпіністському журналі (American Alpine Journal), його амбітним планом було здійснити перше сходження на 3050-метрову південну стіну Лхоцзе за підтримки двох друзів.
При підготовці до цього проєкту він здійснив сходження на Західний хребет Евересту соло, без кисневих баллонів і підтримки шерп!
«Поки що головним досягненням альпінізму у соло-сходженнях є сходження Месснера на восьмитисячник Нанга-Парбат у серпні 1978 року за новим маршрутом», — сказав Єгер перед своєю експедицією. «Південна стіна Лхоцзе вищеаі складніша!».
Ніколя Єгер (Nicolas Jaeger) на валунах Фонтебло у Франції. Фото Janine Niepce-Roger Viollet
Навесні 1980 року Єгер прибув до Гімалаїв у супроводі Ніколя Берардіні (Nicolas Berardini) та Бріджит Штайнманн (Brigitte Steinmann).
Для акліматизації, перед головним сходженням, Берардіні та Єгер вперше спробували пройти Західну стіну Ама-Даблам (Ama Dablam) висотою 6812 метрів, досягнувши відмітки у 300 метрів нижче вершини.
Далі вони вирушили до семитисячника Барунце (Baruntse) заввишки 7129 метрів, що розміщений к півдню від Евересту, на який Берардіні та Єгер піднялися 7 квітня пройшовши маршрут по північній стіні.
При цьому Гімалайська База Даних (The Himalayan Database) фіксує обидва ці сходження як нелегітимні (оскільк Єгер зробив їх без отримання відповідного перміта від непальської влади).
Після цього Єгер попрямував до південній стіні Лхоцзе.
Перша спроба
Лхоцзе (Lhotse, 8516м) та Лхоцзе-Шар (Lhotse Shar, 8386 м)
16 квітня Єгер вперше спробував сходження на Південній стені. Він досяг відмітки у 6500 метрів, але повернув назад через небезпеку сходження лавини. Він повернувся до базового табору 20 квітня. Під час наступної спроби він вирішив, що піде далі прямо по Південній стіні. Це означало сходження через проміжну вершину Лхоцзе Шар.
Згідно зі звітом у Himalayan Database, Єгер сказав людям у базовому таборі, що він хоче спробувати величезний траверс.
З Лхоцзе-Шар він мав намір перейти до головної вершину Лхоцзе, через проміжну вершину Лхоцзе Середня, яка на той час залишалась ніким не пройденою, а потім спуск по Західній стіні.
І, можливо, він бі спробував піднятина на Еверест з сідловини.
Траверс був надзвичайно амбіційним проєктом з дуже низькими шансами на успіх. Однак Єгер вірив у свої сили і був упевнений, що зможе провести безпечно багато днів на великій висоті.
Лхоцзе Шар
Еверест і гігантська південна стіна Лхоцзе (Лхоцзе Головна, Лхоцзе Середня та Лхоцзе-Шар) вид з верхів'я долини Хонгу. Фото: Mountains of Travel
Лхоцзе Шар (заввишки 8382 метрів) є допоміжною вершиною восьмитисяника Лхоцзе, головна вершина якого має висоту у 8516 метрів.
Але її не можна вважати окремою горою, хоча вона дуже складна для сходження і є однією з найдраматичніших допоміжних вершин у світі.
Згідно з Гімалайською Базою Даних, американо-австро-швейцарська команда під керівництвом Нормана Діренфурта (Norman Dyhrenfurth) вперше дослідила вершину в 1955 році.
Перша серйозна спроба піднятися на Лхоцзе-Шар була навесні 1965 року коли японські альпіністи з Альпійського клубу університету міста Васеда (Waseda University Alpine Club під керівнцтвом Гісао Йосікави (Hisao Yoshikawa) спробувала пройти південно-східний хребет, але була змушена відмовитися від своєї спроби на висоті 8150 м через непрохідну щілину.
І тільки 12 травня 1970 року австрійська команда під керівництвом Зігфріда Ааберлі (Siegfried Aaberli) здійснила перше сходження на Лхоцзе-Шар. Використовуючи кисневі балони, Зепп Маєрль (Sepp Mayerl) і Рольф Вальтер (Rolf Walter) піднялися через південно-східний хребет.
У 1984 році четверо альпіністів з тогдашньої Чехословаччини зжійснили перше безкісневе сходження на вершину Лхоцзе-Шар. Золтан Дем’ян (Zoltan Demjan), Петер Божік (Peter Bozik), Йозеф Ракончай (Josef Rakoncaj) та Яромір Стежскал (Jaromir Stejskal) піднялися на вершину 20 травня (Дем’ян) та 21 травня (інші троє) новим маршрутом через південну стіну.
На сьогоднішній день з 36 команд, які спробували піднітися на Лхоцзе-Шар, і лише дев’ять з них досягли успіху за чотирма різними маршрутами. З моменту першого сходження на вершину зійшли 24 альпіністи, у тому числі 13 без кисневих баллонів.
Зникнення Єгера
Вершина Лхоцзе Шар ((Lhotse Shar) заввишки 8382 метрів. Фото Jong Hun Kang
Після спроби пройти південну стіну Лхоцзе, 25 квітня Єгер почав підніматися південно-східним хребтом на Лхоцзе-Шар.
Підіймаючись соло він мав з собою запас провізії на 8-15 днів. Оператор Білл Россер знімав його сходження з базового табору.
Добре акліматизований, Єгер піднявся відносно швидко та встановив перший бівак приблизно на висоті 8000 метрів на Лхоцзе-Шар; це спостерігав Россер у свій телеоб’єктив.
27 квітня Россер помітив Єгера на висоті 8200 метрів, він піднімався з неймовірною швидкістю.
Але того дня погода зіпсувалася, і на гору прийшов сильний вітер. Россер більше не бачив Єгера.
За словами Едварда Моргана, автора книги "Lhotse South Face – The Wall of Legends", Берардіні, Стейнманн та решта членів експедиції вже переїхали до базового табору Евересту, щоб чекати Єгера, який мав спуститися з вершини до цього табору.
Але француз так і не перейшов височенний хребет.
Єгер, перед сходженням, сказав, що якщо він не повернеться через 15 днів, пошукову операцію проводити не слід, оскільки це означало б, що він мертвий.
Погана погода нагорі трималася шість днів, і обліт схилів гори вертольотом не дав результатів у пошуку. Незабаром після цього пошуки були припинені за бажанням його сім'ї.
Для більшості альпіністів це був кінець історії.
Єгер зник і досі його тіло не знайдене.
Протягом 39 років навіть родина Єгера вірила, що це вся інформація, яку вони могли знати про його останнє сходження.
Але через три роки після фатальної експедиції Єгера в 1980 році було зроблено відкриття, яке не помітили майже всі.
Канадська підказка
Стрілкою позначене місце, де, як повідомляв Роджер Маршалл він знайшов намет і заморожене тіло Ніколаса Єгера. Фото: Rodolphe Popier
Досліджуючи справу чеського альпініста Томо Чезена (Tomo Česen), в 2013-2014 роках, літописець альпінізму Родольф Поп'є (Rodolphe Popier) знайшов замітку в Гімалайській Базі Даних, у якій згадується книга Canadians on Everest: The Courageous Expedition of 1982 .
У цій книзі, опублікованій у 2006 році Брюсом Паттерсоном, одним із канадських альпіністів, розповідається про перше успішне сходження канадців на Еверест. У книзі згадується, що альпініст Роджер Маршалл ( Roger Marshall) знайшов тіло Ніколя Єгера в 1983 році на Лхоцзе-Шар. Тіло було в наметі менш ніж за 500 метрів нижче вершини.
Коли журналісти сайту Explorers Web запитали Поп'є про це, він сказав, що попросив письменницю-альпініста Бернадетт Макдональд допомогти знайти книгу. Потім він перевірив, чи відповідає опис тіла Єгеру.
Звістка про те, що Маршалл знайшов тіло Єгера, на той час не дійшла до Франції. Інтернет був ще не настільки розповсюджений, а альпіністські жернали ще не були оцифровані. Поп'є також зазначає, що лише кілька двомовних читачів з Європи читають American Alpine Journal, а альпійські громади в кожній країні все ще в більшості орієнтовані на себе. Тож новина про відкриття пройшла поза увагою більшості людей.
У 2019 році Гелен Єгер-Дефекс, донька Ніколя Єгера, зрештою почула про цю історію від друга Поп’є, Чарлі Баффета.
Зовсім недавно письменниця Віржині Трусьє написала книгу про Єгера ( L'homme qui vivait haut: La passion du Docteur Jaeger ). Трусьє розповідає про знаходження тіла Єгера Маршаллом.
Едвард Морган також зацікавився цією історією для другого видання книги про південну стіну Лхоцзе.
Намет і тіло Єгера
Поп'є розповів ExplorersWeb, що Роджер Маршалл говорив про жовто-блакитний намет, у якому він знайшов тіло Єгера. Намет не належав Єгеру, а належав попередній експедиції, можливо, японській 1965 року. Крім того, намет може бути від команди першого сходження 1970 року або, можливо, від корейської команди 1971 року.
Оператор Росснер сказав, що востаннє помітив Єгера приблизно на відмітці 8200 метрів. За словами Поп'є, після перевірки карт і фотографій верхнього хребта, де є широкі схили від відмітки 7143 м до 8019 м, намет Єгера мав бути приблизно на відмітці 8019 метрів.
Це означає, що Єгер міг досягти відмітки 8200 м, а потім розвернутися до цього випадкового "притулку" приблизно на 8000 м. На жаль, Маршалл помер на Евересті в 1987 році, тому ця теорія не може бути підтверджена.
Спадщина Єгера важлива для історії альпінізму.
Як писав Гастон Ребюффа (Gaston Rebuffat ) в Британському альпіністському журналі після зникнення Єгера: «він [Єгер] був пристрасною людиною, який водночас мав великий досвід у горах, а також свої сильні сторони, людиною, яка дивилась у майбутнє».
На цьому відео Ви можете побачити останні зйомки сходження Єгера на Лхоцзе-Шар
