Маттергорн (Matterhorn, 4478 метрів). Фото Vittorio Sella
Історія гірської фотографії сягає майже до винаходу самої фотографії.
І понається ця історія з 1844 року, коли французький уряд доручив двом вченим, Браве і Мартенсу, дослідити можливість фотографування у гірському середовищі, і відрядив їх до підніжжя Монблану у Шамоні.
Перші "фотографії" Альп, що зробили Браве та Мартенс фактично були дагеротипами, а отже, унікальними копіями, проте їхні роботи не збереглися до нашого часу.
Двоє інших дослідників: Жозеф-Філібер Жіро де Пранже (1804-1892) і Джон Раскін (1819-1900) були саме піонерами вже у більш звичному для нас методі фотографування, і останній відомиі світу тим, що зробив першу фотографію Маттергорна (або будь-якої іншої гори) у серпні 1849 року.
Ця фотографія була зроблена за 16 років до першого сходження на вершину Маттергорна (14 липня 1865 року), тож ми можемо бачити унікальний вид - ще ніким не сходженого Маттергорна!
Матергорн на фотографії Джона Гоббса (John Hobbs) та Джона Раскіна (John Ruskin). 8 серпня 1849 року
Більш того, це не тільки перша у світі відома фотографія Маттегорна, але й, ймовірно взагалі, перша у світі відома (така, що зберіглася до наших часів) гірська фотографія!
Лише через кілька днів, досягнення Гоббса та Раскіна повторив й Густав Дардель (Gustave Dardel). Проте фін зробив своє фото з іншой точки: з морени льдовика Теодул (Theodule Glacier), неподалік від однойменного перевалу Теодул (Theodulpass) на висоті 3296 метрів.
Матергорн на фотографії Густава Дарделя (Gustave Dardel). серпень 1849 року
Дуже швидко широку публіку зачарували панорамні краєвиди гірських масивів Монте-Роза та Монблан, фотографії яких були виставлені відповідно у галереях Лондону та Парижу Фредеріком Мартенсом (Frédéric Martens) на початку 1850-х років.
Однак навіть тоді, коли вже були зроблені перші знімки гірських пейзажів багатьом людям не було очевидно, що гірська фотографія можлива, і не лише з технічних причин.
Так, 19 серпня 1850 року, побачивши перші проявлені негативи гори Шойхцергорн (Scheuchzerhorn, 3456 метрів), фотограф Каміль Бернабе (Camille Bernabé) вигукнув: «Альпи можна фотографувати!»
Шойхцергорн (Scheuchzerhorn, 3456 метрів) і льодовик Тірберг. 19 серпня 1850 року 15:00 дня. З колекції 28 дагеротипів, що представляють найстаріші геліографічні відтворення Альп. Фото Каміль Бернабе (Camille Bernabé)
Першим гірським фотографам довелося зіткнутися з багатьма труднощами
По-перше, це вага всього необхідного спорядження: щоб нести його в гори, потрібні кілька мулів і кілька людей. Дагеротипія — складний процес, що вимагає спеціальних знань.
Що стосується процесу роботи з негативами, включаючи колодієвий процес, винайдений у 1851 році, вони вимагають проявлення негативів на місці.
Тому для фотографування гірських пейзажів потрібно було встановлювати спеціальний намет, який імітував би темну кімнату. Перші фотопроцеси не були дуже чутливими, що призвело до відносно довгих експозицій і тому зробити чітке фото було дуже проблематично в мінливому гірському середовищі.
Незважаючи на ці труднощі, фотографи почали фотаграфувати пейзажі і не тільки з долин а й навіть збираючісь на вершини льдовиків абоо гір, навіть якщо це була найвища вершина Альп.
У 1859 році Огюст-Розалі Біссон (Auguste-Rosalie Bisson) вирішив піднятися на Монблан з метою зробити фотографію з його вершини. Нажаль, вище відмітки 2800 метрів він не зміг піднятися, але під час сходження йому вдалося зробити кілька фотографій.
Нарешті, йому вдалося здійснити свою мрію і в 1861 році він здійснив сходження на Монблан, на цей раз в компанії свого брата Луї-Огюста.
Успіх був приголомшливим. Теофіль Ґотьє (Théophile Gautier) похвалив експедицію братів Біссон у журналі Revue photographique у 1862 році, зайшовши настільки далеко, що сказав, що фотографія досягла успіху там, де живопис зазнав невдачі:
«Кольори художника, якби художник піднявся так високо, застигли б на його палітрі. Мистецтво не піднімається вище за рослинність».
На схилах Монблану. 1861 рік. Фото Огюст-Розалі Біссон (Auguste-Rosalie Bisson), 39,4 х 23,4 см, Нью-Йорк, Музей Метрополітен.
Водночас, фотографія гір відіграла й важливу роль у геології.
Одним із найбільших питань геології 19 століття було те, як утворилися гірські хребти?
Цим питанням займалися більшість геологів того часу і з 1830 року вони робили це, значною мірою покладаючись на малюнки художників. Тож вони, 1850-х років, природно, почати активно використовувати фотографію.
Тому перші гірські фотографії були переважно науковими, а не художніми.
Альбом "The Alps from the point of view of physical geography and geology - Aimé Civiale's photographic travels" (Альпи з точки зору фізичної географії та геології - фотографічні подорожі Еме Чівіале) - є парадигмальним прикладом у цьому відношенні.
Чивіале подорожував Альпами Альпи протягом десяти років, щоб провести точне та прискіпливе дослідження.
Результат цього дослідження був викладенй у шістсот фотографіях і сорока однієї панорами.
Дуже низька чутливість фотопластин, що використовувались того часу, вимагала тривалого часу витримки і мала ще один серйозний наслідок, що значно ускладнювало зйомку панорам.
Наприклад, лише для однієї панорами, Еме Чівіале мав зробити 14 фотографій, кожна з яких мала час експозиції від дванадцяти до п’ятнадцяти хвилин, включаючи час, необхідний для обробки та налаштування.
Ще один приклад важкої праці з панорамними зйомками: тому ж Еме Чівіале у 1866 році знадобилося близько п’яти годин роботи (з 7 ранку до 12:00), щоб створити панораму на 360° на вершині гори Белла-Тола (Bella Tola).
Таким чином, кінцевий результат такої фотороботи — це не знімок, який відтворює те, що побачив би мандрівник, піднявшись на вершину гори, про яку йде мова, а довгий погляд на цілий ранок, розділений на чотирнадцять різних точок зору.
І тому, ці фотороботи значно економили час порівняно з малюванням, оскільки для створення реалістичного панорамного малюнка потрібно було кілька разів піднятися на вершину. Деякі художники навіть вважали неможливим намалювати всю панораму на вершині гори навіть за весь літній сезон, через труднощі, властиві малюванню, а також через мінливі погодні умови.
Таким чином, намальована панорама є синтетичною за своєю природою: вона збирає різні моменти спостереження (в найбільш сприятливих погодних умовах) в одному малюнку та дозволяє побачити все.
Фотограф, навпаки, залежить від погодних умов, і якщо небо похмуре, деякі вершини не буде видно на кінцевій панорамі. З цієї причини дехто вважав, що в цій галузі фотографія ніколи не замінить малювання.
Гора Вайсгорн (Weisshorn) з вершини Белла-Тола (Bella Tola). деталі панорами. колотипія, 1866 (1882 для друку), 34,9 x 26,2 см, Лос-Анджелес, Музей Дж. Пола Гетті. Фото Aimé Civiale
Створення альпійських клубів (першим був Англійський альпійський клуб у 1857 році) та розвиток альпінізму сприяли й розвитку альпійської фотографії, оскільки була потреба публікувати ілюстрації в якості доповнення до звітів сходжень членів клубу.
Фотографія почала сприйматися як більш точна інформація ніж опис та малюнок.
Здатність камери показати все також є цінним активом для вивчення маршрутів сходження, вигідно замінюючи опис та малюнок. Альпінізм і поступове збільшення кількості людей у горах, призвели й до збільшення кількості гірських фотографій.
У 1880-х роках свійрозвиток почала й аматорська фотографія.
Революцію у гірській фотографії здійснили винахід миттєвої камери та продаж першої камери Kodak у 1888 році.
Kodak, зручний і легкий, ідеально підходив для того, щоб можна було б взяти з його з собою в гори.
Гвідо Рей (Guido Rey) говорив про свій Kodak як про «повноцінного напарника у альпінізмі, від якого не можна відмовитися» .
Льодовик Glacier Blanc на горі Barre des Écrins. Фото Vittorio Sella, Національний гірський музей, Турин
1880-ті також були часом видатних фотографів, таких як Пол Хелброннер (Paul Helbronner), Вільям Фредерік Донкін (William Frederik Donkin), і Вітторіо Селла (Vittorio Sella). Останній не прагнув робити наукові фотографії, на відміну від Гельброннера.
Селла також був одним із перших, хто подорожував до Гімалаїв.
Детальніше про його подорож Ви можете прочитати у статті: Сліди італійського альпінізму у Гімалаях та Каракорумі
Двоє чоловіків на льдовику в Каракорумі. 1890 рік. Фото Vittorio Sella
У міжвоєнний період гірська фотографія пережила важливий перелом.
До того часу головним героєм фотографії завжди була гора, навіть якщо перед об’єктивом був альпініст. Найчастіше людська присутність служила для того, щоб дати відчуття масштабу, дати уявлення про неосяжність навколишнього середовища. Але в 1930-х роках головним об’єктом фотозйомки стала людина: стали частіше показували альпіністів, ніж самі гори.
Своє справжнє поширення гірська фотографія пережила після Другої світової війни
Це підкреслюється винаходом кольорової фотографії та журналів з великим шрифтом.
Публікація Paris-Match у 1950 році на першій сторінці фотографії Моріса Ерцога (Maurice Herzog), який піднімає руки до неба, щоб відсвяткувати успішне сходження на Аннапурну, першу вершину висотою понад 8000 метрів, на яку піднялася людина, є емблематичним випадком у цьому відношенні.
Обкладинка журналу Paris-Match у 1950 році, присвячена першому в історії сходженню на восьмитисячник Моріса Ерцога (Maurice Herzog) та Луї Лашеналя (Louis Lachenal)
