Філіп Бабіч (Filip Babicz) та маршрут сходження на Гранд Капуцин (Grand Capucin, 3838 метрів). Фото Filip Babicz
Італійсько-польський альпініст і скайраннер Філіп Бабіч (Filip Babicz) повідомив про чергове своє неймовірне досягнення.
Йому вдалося встановити новий рекорд швидкісного забігу на культову для альпінізму гору Гранд Капуцин (Grand Capucin, 3838 метрів), що розташована у массиві Монблан.
23 вересня Філіп Бабіч пробіг комбінацію маршрутів "Dear Swiss" і "O sole mio" на вершину за 49 хвилин, при чому він зробив це без використання мотузки!
Поляк вважає, що це новий орієнтир для рекордних сходжень на цю вершину!
Філіп стартував о 12:00 з льодовика, з того місця, де стіна гори опускається найнижче. Він піднявся на південно-східну стіну по швейцарському маршруту "Dear Swiss" категорії 6b, щоб вийти на маршрут "O sole mio" категорії 6b+ з ключем трудності 7b.
Загалом, довжина пройденої ділянки від старту становить 570 метрів.
Зазвичай час, за який проходять цю лінію альпіністи становить 8 годин!
В цьому невеликому інтервью 39-річний чоловік розкриває деталі свого рекордного забігу та розповідає про поклик швидкісних сходжень
Філіп Бабіч (Filip Babicz) з командою під час розвідувального сходження. Фото Filip Babicz
Давайте почнемо з початку, з Вашого першого забігу на швейцарський маршрут у травні. Про що Ви думали, піднімаючись на цю класичну лінію?
Це була акліматизаційна поїздка на початку сезону, напередодні я був на маршруті Dente del Gigante і хотів побачити цю чудову класику на власні очі.
Разом із Сімоне Ріголле (Simone Rigollet) ми піднялися по оригінальній лінії, не виходячи на маршрут O Sole Mio. Я відразу зрозумів, що цей маршрут дуже підходить для «швидкісного» сходження, і я говорив про це як з Сімоне, так і з Дідьє та Жаком Шануаном, синами Армандо, менеджера гірського притулку в Торіно, які також булитого дня на маршруті.
Однак на той момент я думав про сходження з мотузкою, по аналогії зі встановленням рекорду швидкості на маршруті "The Nose" на Ель-Капітані, а не про соло-сходження.
Ви почали з найнижчої точки стіни.
Так, це важлива «деталь». Моя мета полягала в тому, щоб якомога швидше піднятися на весь Гранд-Капуцин, а не слідувати певним маршрутом.
Швейцарський маршрут починається дуже високо, від кулуару Егюйет (Couloir des Aiguillettes), що розташований між вершиною Гранд-Капуцин і Трідон дю Такюл (Trident du Tacul).
Однак, зараз він починається набагато нижче, під прямим маршрутом Бонатті, все через умови у кулуарі, бергшрунду та ризику падіння каміння.
Потім Ви робите два перехресні пролази вздовж маршруту "Terrazze di Francesco" і, нарешті, через сто метрів легкої ділянки Ви досягаєте початкового початку швейцарського маршруту.
Коли я повернувся на Гранд-Капуцин у серпні, щоб почати готувати свій забіг, я помітив, що за останні 2 місяці льодовик опустився ще на 25 метрів!
Також на маршруті була закріплена мотузка, за допомогою якої альпіністи як раз і підіймалися по льодовику до початку скельного маршруту, але це рішення мені не сподобалося.
Тож я зробив крок, забивши один шлямбур у плиту, в тому місці, де неможливо було встановити станцію страховки.
Минали дні, танення льодовика продовжувалося, і незабаром після цього випливли ще 5 метрів плити! Тому я поставив ще один шлямбур на початку маршруту.
Нарешті, 23 вересня я стартував з відмітки у 45 метрів нижче початкового уступу.
Від редакції:
Вражаюча стіна Гранд Капуцин (Grand Capucin, 3838 метрів)
Своєю висотою вершина гори Гранд Капуцин не претендує на звання найвищої в Альпах і не є однією з найвищих вершин масиву Монблан. Проте ця гора протягом багатьох десятиліть залишається привабливим об'єктом для альпіністів з усього світу.
Початком такого "паломництва" послужило перше сходження на вершину Східною стіною в 1950 році легендарного альпініста Вальтера Бонатті (Walter Bonatti).
Через 47 років, в 1997 Арно Петі і Стефан Боде відкрили на цій стіні новий маршрут "Voie Petit", довжина якого склала 450 метрів (16 мотузок), а складності оцінюються як V 5.13c (8b). Ключем маршруту є сорокаметрова вертикальна ділянка скелі (з ухилом 90 градусів), що завершується чотириметровим балконом.
Лише через 8 років, в 2005, Александр Хубер зміг пройти маршрут за одне сходження вільним лазінням.
До цього забігу Ви 7 разів проходили маршрут, вивчаючи йогов. Чого Ви шукали і чого навчили ці спроби?
Під час моїх швидкісних сходжень, як також пояснює Алекс Хоннольд (Alex Honnold), «ідея полягає в пошуку відчуття досконалості».
Ці «lap» [круг на біговій доріжці], я називаю їх на жаргоні легкої атлетики, використовуються, щоб наблизитися до ідеального сходження. Так я шукаю оптимальні зачіпки, найшвидші проходи, все запам’ятовую. Очевидно, маючи великий запас навичок на цих труднощах, я міг би пройти той самий маршрут тисячею інших способів, але мета полягає не в тому, щоб піднятися, а в тому, щоб зробити це за найкоротший час. Це дві дуже різні речі.
Кількість підготовчих сходжень залежить від мого сприйняття маршруту. Я маю відчувати себе готовим прийняти виклик, враховуючи пов’язаний ризик, готовим викластися як фізично, так і морально. Після першого сходження в травні я повторив це ще 6 разів, три разом з Джуліо Боска, Мікелою Патріаркою та Андреа Парізі, а потім три соло, вивчаючи деталі стіни та роблячи її все більш і більш «домашньою».
Філіп Бабіч (Filip Babicz) на маршруті сходження на Гранд Капуцин (Grand Capucin, 3838 метрів). Фото Vittorio Maggioni
Однак між цими сходженнями Ви були в експедиції у Перу разом з високогірною групою. Це теж важливий досвід?
Так, це був важливий досвід, навіть якщо він закінчився для мене передчасно через хворобу. Я на власні очі дізнався про важливість командної роботи в горах, можливості довіряти своїм товаришам по команді. Не тоді, коли все добре, а особливо у складних ситуаціях, коли ти не взмозі самостійно подолати труднощі. Саме в ці моменти розуміння та допомога друга мають значення.
Потім Ви повернулися до Гранд-Капуцина. Ви зробили це якраз в кінці літа, в останній гарний день...
Так, це було дуже напружено, лише через 12 годин після рекордного пробігу стіна стала білою від снігу. Одужавши від хвороби, яку я підхватив у перуанській експедиції, я хотів за всяку ціну використати той малий час, що залишився.
Я взявся за підготовку нового рекорду на скелі Піц-Баділе (Piz Badile, 3308м), але навіть там деякі особисті проблеми змусили мене розвернутися.
Зважаючи на обставини, я вибрав проект поблизу дому. Серед тисячі маршрутів я вибрав Гранд-Капуцин, але без необхідного спокою для такого типу мети це було величезним психофізичним зусиллям.
Ось і настав вересень, і перші сніги впали на стіну.
19 вересня, за 4 дні до сходження, я був у Турині і був у відчаї: Я знав, що наближається негода, яка покладе хрест на моїх надіях… а стіна все ще була брудна від попередньої негоди!
Я думав, що це кінець гри, я був злий! У цей важкий для мене момент я підтримував зв’язок лише зі своїми найближчими друзями Мікелою Патріаркою та Ренатою Россі.
Я вкотре переробив свої розрахунки, вклавши в це всю свою віру. В мене був останній шанс, я подумав: «Завтра, 20 вересня, я дам стіні висохнути, а потім піду і виконаю сходження 21 числа. Якщо я побачу хороші зміни, я можу сподіватися, що 22 числа стіна потеплішає і висохне знову. Якщо я побачу, що стіна брудна, це буде кінець проекту».
21 числа, як і було заплановано, я вийшов на останню розвідку. Це було непогано, але в будь-якому випадку, коли я спускався на мотузці, мені довелося понервувати: закріпившись на мотузці, я знімав крижинки зі сходинок, щоб почистити свою «ковзанку».
Філіп Бабіч (Filip Babicz) на маршруті сходження на Гранд Капуцин (Grand Capucin, 3838 метрів). Фото Vittorio Maggioni
«Трек» тривалістю 49 хвилин. Що Ви очікували від фінального забігу? На що Ви сподівалися?
Мета полягала в тому, щоб чудово провести час, я думав, що мій час може бути приблизно 1:15.
Мрія була мати нуль попереду, пробігти менше ніж за годину, але я не знав, чи це можливо.
570 метрів стіни – це багато і навіть набагато більше, ніж канонічні 300-350 метрів одного тільки швейцарського маршруту.
Але вібігти з 50 хвилин? Це для мене було просто неймовірно!
Чи можете Ви розповісти нам про стиль сходження? Яке спорядження Ви брали з собою?
Стиль сходження - «Speed Solo», було чітко і недвозначно пояснене Алексом Хоннольдом під час його рекорду на маршруті «The Nose» на Ель-Капітані: «Усе допустимо, будь-яка комбінація вільного лазіння, лазіння з ШТО, ставити ноги на шлямбури, використовуючи їх як зачіпки, тягнете за собою спорядження, все це того варте".
Мета полягає в тому, щоб піднятися якомога швидше, не вільним сходженням, роблячи кожен крок чистим. Це першочергове питання.
Однак необхідно додати кілька слів також про етику та повну автономію, спільну точку для всіх моїх забігів. Гора долається в стандартних умовах, не спотворюючи її, що робить мої сходження непорівняними з іншими пролазами того ж маршруту.
Отже, я кажу ні розкладеним на маршруті запасам спорядження, ні фіксованим мотузкам, ні допомозі (провізія, спорядження, тощо). З цими моментами моє сходження залишається «справжнім» сходженням на гору, а не біговою гонкою.
Зі спорядження, що було зі мною: у мене були черевики EB Balboa, мішок з магнезією, надлегка обв'язка, репшнур 130 см, декілька френдів, 2 відтяжки, 2 годинника, 2 енергетичних геля та кепка на загальну вагу 1,2 кг.
З іншого боку, для спуску я взяв 60 метрів кевларової мотузки 6 мм, надлегку вісімку та репшнур з петлею самофіксації ( це ще 1,8 кг).
маршрут сходження на Гранд Капуцин (Grand Capucin, 3838 метрів). Фото Filip Babicz
49 хвилин на сходження. Скільки часу Вам знадобилося, щоб спуститися до низу?
Хвилин п'ятдесят, спокійно. Я був на вершині чверть години, а через кілька годин після початку знову опинився біля підніжжя стіни.
На Вашому відео з забугу на Піц-Баділе було видно, як Ви викладувалися фізично. Тут було так само?
Навіть більше.
Коли я вмикаю секундомір, я стаю справжнім скаковим конем, перегони стають для мене усім світом в якому я перебуваю. Немає нічого іншого, і я повинен думати про це заздалегідь на етапі підготовки.
І тіло, і розум повинні бути готові витримати такі фізичні навантаження в умовах повного ризику.
У цьому конкретному випадку мій пульс був 176 за хвилину. На вершині, на висоті майже 4000 метрів, я мав 180 ударів за хвилину. Коли я досяг вершини, перш ніж перевести подих, я залишився лежати на скелі, обійнявши найвищу точку.
Тож мова йде про викладення усих сил, досягання межі можливого.
Філіп Бабіч (Filip Babicz) на старті сходження на Гранд Капуцин (Grand Capucin, 3838 метрів). Фото Michela Patriarca
Що було найважче?
Забіг сам по собі є надзвичайним досягненням, але це мій хліб, я повністю занурений у свою стихію. Натомість організаційна сторона справи, гроші на реалізацію проекту, організація відео-фото зйомок, матеріально-технічна допомога, тощо – це аспекти, про які я маю думати і які порушують гармонію соло-сходжень та мою загальну концентрацію. Тож, скажімо, втілити у життя ці «події» для мене найскладніше.
Філіп Бабіч (Filip Babicz) на маршруті сходження на Гранд Капуцин (Grand Capucin, 3838 метрів). Фото Vittorio Maggioni
Було б надто легко звести Ваші сходження лише до цифр. Зрештою, чтого Ви прагнете, Філіп? Куди все це Вас веде, і яким буде для Вас момент, коли Ви скажете «досить, я задоволений»?
Я природжений спортсмен, мої забіги - суть мого існування. Я займаюся багатьма дисциплінами, які дуже відрізняються одна від одної, але об’єднує їх те, що я відчуваю їх усередині себе, я відчуваю їх у своєму серці. Я не стежу за трендами. Я навіть не намагаюся зробити найвигіднішу річ з точки зору розкрутки свого імені, спонсорства чи підтримки. Я просто свідомо йду своїм шляхом.
Проте швидкісні сходження, з усіх моїх видів діяльності, мають для мене особливе значення. У них я знаходжу себе, знаходжу неповторність з горою, майже містичне відчуття єднання з навколишнім середовищем.
Все стиснуто: я, час, простір. Це переживання окремого виміру, унікальна річ, без якої я не міг би жити.
Мені ще належить реалізувати багато проектів у цій сфері, навіть важливіших, про які я мрію щодня.
Я повинен сказати, що мої забіги йдуть безперервним прогресом, це стрибки вперед, що стосуються виконання моїх викликів. Досягнуті показники є рушієм, сходинками для виконання наступних проектів. Це життя на межі, постійний виклик, постійний пошук пересунути межі можливого.
Від редакції:
Філіп Бабіч (Filip Babicz)
Філіп Бабіч — надзвичайно різнобічний альпініст. На його рахунку складні драйтулінгові маршрути, соло в горах та рекорди в скайранінгу.
Серед його навидатніших проектів:
- Новий швидкісний рекорд в солопроходженні Південного ребра гребеня Aiguille Noire de Peuterey (вершини в масиві Монблан) за 1 годину 13 хвилин і 14 секунд.
- Перше за 47 років повторення найдовшого гребеня, що веде до вершини Монблан, маршруту "Integralissima de Peuterey". Це було перше соло проходження маршруту і його Філіп пробіг за 17 годин!
- Новий швидкісний рекорд в солопроходженні Південного ребра гребеня Aiguille Noire de Peuterey (в масиві Монблан) лише за 1 годину 13 хвилин і 14 секунд!
- Новий швидкісний рекорд в солопроходженні маршруту "Nordkante" на вершину гори Піц Баділе (Piz Badile) за 45 хвилин і 52 секунди!
- Новий швидкісний рекорд в солопроходженні на вершину гори Гранд Капуцин (Grand Capucin, 3838 метрів) за 49 хвилин!
- Новий швидкісний рекорд на найдовшому скельному траверсі Італії - "Traverso Integrale", що проходить скелею Капо Нола в популярному клаймерському регіоні Фінале Лігуре (Італія). за 22 хвилини. 56 секунд
