Це другий черевик Гюнтера, який був знайдений на востмитисячнику Нангапарбат, і його повернення Райнгольд чекав дуже довго....
Ця трагічна історія бере свій початок у 1970 році, коли двоє італійських братів Райнгольд Месснер (Reinhold Messner) та Гюнтер Месснер (Gunther Messner), що були членами німецької експедиції під керівництвом Карла Герліггкоффера (Karl Herliggkoffer), здійснювали історичну, першу в світі спробу зійти на південно-східну стіну (Рупальська стіна) восьмитисячника Нангапарбат (Nanga Parbat, 8126 м) в Пакистані
Експедиція проходила дже важко, в складних психологічних умовах та розбіжностях у поглядах керівника експедиції, лідерів команди, братів Месснерів та рештою членів експедиції.
Оскільки, зрештою, брати Месснери, вирушили на вершину гори самі, подальші події були відомі лаше зі слів Райнгольда.
Отже, успішно досягнувши вершини, брати, всупереч планам керівника команди спуститися маршрутом сходження, почали спуск по протилежній, західній (Діамірській) стіні, де, недалеко від підніжжя, Райнгольд залишив свого брата, що був повністю виснажений сходженням, на невеликий відпочинок а сам пійшов вперед, щоб роздивитись лінію безпечного спуску.
Гюнтера більше ніхто не бачив. Він став жертвою лавини, як стверджував Райнгольд.
Відчай і величезна накопичена втома, ледь коштувати Райнгольду життя. Після невдалої спроби пошуку брата, він попрямував до низу, де його знайшли місцеві пастухи, після того, як він провіі п'ять днів на горі без їжі!
У результаті цього спуску Райнгольд втратив від обмороження сім пальців на ногах і кілька кінчиків пальців на руках.
Гюнтер Месснер (Gunther Messner)
Інші учасники експедиції: Ганс Салер (Hans Saler) і Макс фон Кінлін (Max von Kienlin) у своїх книгах « Між світлом і тінню: трагедія Месснера на Нанга-Парбат» (Between Light and Shadow: The Messner Tragedy on Nanga Parbat), і «Траверс: смерть Гюнтера Месснера на Нанга-Парбат — учасники експедиції порушують мовчання» ( The Traverse: Günther Messner’s Death on Nanga Parbat—Expedition Members Break Their Silence) стверджували, що Гюнтер загинув під час сходження на Рупальській стіні, а не спуску спуску по Діамірській стіні; «Месснер, — писали вони, — приніс свого брата в жертву своїм амбіціям».
Далі, після того, як експедиція повернулася додому, пішли позови та зустрічні звинувачення.
По-перше, керівник команди звинуватив Райнгольда у трагедії, поклавши на нього провину у тому, що він не підкорився його наказам не починати сходження на вершину з п'ятого висотного табору (7200 м) 27 червня.
Пізніше Ганс Залер і Макс фон Кінлін звинуватили Райгольда в тому, що він покинув свого брата на вірну смерть. У своїх книжках вони стверджували, що амбіції Райнгольда були настільки потужними, що під час сходження, побачивши, що Гюнтер відстає, він залишив його насамоті на схилі.
До того ж, ситуацію погіршувало те, що Райнгольд тоді мав роман із дружиною Кінліна, Урсулою, а пізніше й одружився на ній.
Він писав про свій власний досвід на Нангапарбат і про те, як спадщина нацистських альпіністських експедицій, які вважали Нангапарбат горою національної перемоги, і втрата Герліггкоффером свого зведеного брата Віллі Меркла (Willy Merkl) на цій горі в 1934 році вплинули на прийняття неоправдано-ризикованих рішень, навіть у 1970 році.
Зрештою, Месснер домігся, щоб німецьке правосуддя заборонило нові видання та переклади книг його ворогів, але всі в спільноті альпіністів знали про ці суперечки.
Подальші пошуки Райнгольдом тіла свого брата були марними.
Черевик Гюнтера Месснера (Gunther Messner) на схилі Нангапарбат
І поки останки Гюнтера не були знайдені на схилі гори, підтверджуючи розповідь Райнгольда про те, що вони обоє досягли вершини й спустилися з іншого схилу, завжди ходили чутки та підозри.
У роки після Нангапарбату досягнення Райнгольда включали перше в історії соло-сходження на Еверест, перше в історії сходження на Еверест і К2 без використання кисневих балонів, перше в світі проходження одним альпіністом всіх восьмитисячників.
Тож не дивно, хто вважає його найвидатнішим альпіністом в історії.
Лише у 2005 році на схилі Діамір, на висоті 4400 метрів було знайдено черевик, який носив Гюнтер у 1970 році, що підтверджує історію Райнгольда.
Тести ДНК останків довели, що черевик належав саме Гюнтеру, і для більшості, якщо не для всіх у альпіністській спільноті ця знахідка поклала край будь-якій суперечці про те, чи брехав Райнгольд.
Навесні 2022 року на Нангапарбат було знайдено і другий черевик, що належав Гюнтеру.
Найважливішим у цьому відкритті було те, що воно відбулося біля підніжжя льодовика Діамір , що знову підтвердило історію, яку завжди розповідав Райнгольд і яка була піддана сумніву його товаришами по експедиції.
Це була остання відсутня частина "головоломки" для реконструкції подробиць того, що сталося, після низки відкриттів, які були зроблені протягом більш ніж двох десятиліть: у 2000 році було знайдено частину малогомілкової кістки, яка служила для першого посвідчення особи; а в 2005 році був знайдений перший черевик разом із останками тіла південнотирольського альпініста, які були там кремовані. Перший черевик наразі виставлений у гірському музеї Месснера в Кастель Фірміано .
Цього тижня, Райнгольд, у своїй резиденції в Італії отримав другий черевик свого брата Гюнтера.
Історичну знахідку Райнгольду особисто доставив пакистанець на ім'я Лівер Хан (Liver Khan), засновник компанії Nanga Parbat Adventure, який подорожував з Гілгіт-Балтістану до Південного Тіролю.
Сам Райнгольд Месснер схвильовано повідомив про цю новину у своїх соцмережах: «Сьогодні другий черевик Гюнтера прибув з Пакистану, і Лівер Хан передав його мені, остаточно підтвердивши помилковість теорії змови про Гюнтера та трагедію Нангапарбат. Гюнтере, дякую тобі, і я завжди думаю про тебе » .
Тепер, у віці 79 років Райнгольд Месснер планує знову повернутися в гори Пакистану, щоб «залишити по собі спадщину у вигляді нових шкіл, культурних проектів і гуманітарної допомоги » .
