Тіріч-Мір (Tirich Mir), заввишки 7708 метрів - найвища вершина Гіндукушу. Фото Abdul Rehman Joyia
Один з найсильніших альпіністів сучасності, японець Кадзуя Хірайде (Kazuya Hiraide) разом зі своїм співвітчизником Кенро Накаджима (Kenro Nakajima) здійснили сходження на вершину найвищої гори Гіндукушу - Тіріч-Мір (Tirich Mir), заввишки 7708 метрів.
Назва нового маршруту: “Secret Line”
За повідомленнями сайту ExplorersWeb, з посиланням на спонсора команди Ishii Sports, двійка альпіністів пройшла новий (перший) маршрут на північній стороні гори. На вершині вони були 24 липня.
Сьогодні альпінсти вже спустилися до базового табору, виснажені але здорові.
Накаджима повідомив, що своєму сходженні вони повністю завдячують хорошій погоді.
Раніше ще ніхто не пробував піднятися на цю гору північною стіною, більш того, ніхто навіть не розвідував ці лінії, все через її складну та небезпечну топографію.
Японський маршрут по північній стіні Тіріч-Мір (Tirich Mir), заввишки 7708 метрів
Японський маршрут по північній стіні Тіріч-Мір (Tirich Mir), заввишки 7708 метрів
Це був ідеальна експедиція для триразового володаря найпрестижнішої у світі альпінізму премії Золотий Льодоруб" (Piolets d’Or). І можна навіть сказати наперед, що наймовірніше японці подолали свій маршрут у притаманному їм стилі - чистому альпійському схолдженні
Ще у 2001 році Хірайде помітив, що північна сторона Тіріч-Мір була несходженою; за його думкою це було тому, що цю стіну оточувала величезна гірська фортеця, яка й приховувала її за собою.
На другий день сходження японський дует досяг льодовика перед північною стіною Тіріч-Мір.
На третій день від базового табору вони почали підніматися на стіну, незважаючи на густий туман, який огорнув гору з самого ранку.
«Таємна лінія», перший маршрут на північній стороні Тіріч Мір, піднявся Кадзуя Хіраіде та Кенгро Накадзіма у 2023 році.
Секретна лінія. Перший маршрут по північній стороні Тіріч Мир. Фото: Ishii Sports
На шостий день вони розбили табір на висоті 7200 метрів і націлилися на вершину. «Це був найкращий день з тих пір, як ми покинули базовий табір і піднялися на вершину в ідеальних умовах», — сказав Хірайде.
Вершина була просторою і спокійною. «Це було відчуття зовсім іншого миру», — згадує Хірайде.
Після сходження на вершину спуск до базового табору тривав два дні.
Хіраїде та Накаджима давні напарники у горах, принаймні з тих пір, як дружина Хіраїде, Кей Танігуті (Kei Taniguchi) трагічно загинула у горах Японії у 2015 році
В 2009 році Кей та Хірайде отримали свої перші Золоті Льодоруби у номінації "Spirit of exploration (Дух дослідження)", за новий маршрут на вершину гори Камет (mount Kamet 7756 м) в індійських Гімалаях.
Разом Хіраіде та Накаджима відкрили маршрути у альпійському стилі на вершини Шіспаре та Ракапоші. Обидва альпіністи отримали за це нагороди "Золотий Льодоруб"
Минулого року вони відкрили маршрут на Карун Кох( Karun Kuh / Karun Koh), що розташована у північній частині пакистанської долини Шимшал, висотою 6977 метрів.
Не було б дивно, якби вони отримали ще одну номінацію «Золотий Льодоруб» за це нове досягня.
Кадзуя Хірайде (Kazuya Hiraide) та Кенро Накаджима (Kenro Nakajima). Фото Kazuya Hiraide
Від редакції:.
Вперше цю гору, що є найвищою вершиною, поза Гімалаями та Катакоруму, що лежить на території Пакистану поблизу кордону з Афганістаном, спробували пройти індійські експедиції у 1928 і 1929 роках.
Потім, у 1935 році свою спробу по північній стіні зробила німецька експедиція.
У 1939 році, незадовго до Другої світової війни, Майлз Смітон і його група також спробували здійснити сходження з півдня. Вони досягли південного хребта масиву, але далі не змогли пройти.
У 1949 році двоє норвежців, професор філософії Арне Наесс (Arne Naess) та професійний альпініст Арне Рандерс Геен (Arne Randers Heen), здійснили розвідувальну експедицію на льодовик Південний Барум.
Ерік Шиптон і Джордж Моргентьєн, норвезький фахівець з афганської мови та мови кховар, порекомендували їм придивитсь до гори Тіріч-Мір.
Гірський масив Гіндукуш. Фото з пілотованого корабля Apollo 9
Наес і Геен не нанимали носіїв на відмітках вище 4500 метрів. При цьому вони досліджували два можливі маршрути до головної вершини: по південно-східному хребту і маршрут через Південний льодовик.
Другий маршрут був значно більш небезпечним через сходження лавин, хоча він виявився стабільним, поки вони були на горі.
Дует вважав обидва маршрути можливими для сходження, зазначивши, що проходження Південного льодовика можливе лише за стабільної погоди та був би ризикованим навіть за найкращих умов.
Несс і Хеен досягли хребтів по обидва боки льодовика. Вони також помітили третій шлях, коротший за попередні два, який вони й вважали найбільш очевидним і прямим маршрутом до вершини.
Цей маршрут пролагяв по північній стіні, а потім переходив у передвершинній частині до південного хребта. Однак у сніжну погоду цей маршрут був найбільш лавинонебезпечним з трьох. В результаті двоє альпіністів його не стали пробували.
Після своєї експедиції вони дійшли висновку, що найбільш перспективним є південно-східний хребет.
Масив Тіріч-Мір (Tirich Mir), вид з квитучої пакистанської долини. Photo: Bob A. Schelfhout Aubertijn
Взимку 1949-1950 рр. Норвезький альпійський клуб і Норвезьке географічне товариство підготували велику експедицію на літо 1950 року. Вони були націлені на головну вершину Тиріч-Мір
Норвезька кманда складалася Арне Несса ( Arne Naess, керівник команди), Ганса Бугге (Hans Bugge), Генрі Берга ( Henry Berg), Пера Квернберга (Per Kvernberg), Фрідтьота Фогта Лоренцена (Fridtjot Vogt Lorenzen, лікаря команди) і Тоні Стретера (Tony Streather з Великобританії).
Наесс описував Тіріч-Мір як «блискучий казковий замок» і добре знав, що місцеві вірування стануть значною трудністю для їхніх носіїв. «Попередні спроби піднятися на гору не увінчалися успіхом, частково через цю проблему», — згадує Наесс.
Група досягла базового табору на льодовику Барум 11 червня. Цей льодовик має довжину 15 км і веде до південної та південно-східної стін пірамідної вершини Тіріч-Мір.
Протягом наступних тижнів команда встановила передовий базовий табір біля вершини льодовика на висоті 5400 метрів. Однак незабаром вони зрозуміли, що снігові умови значно відрізняються від минулорічних. На намети кілька разів сходили лавини.
Далі група націлилася на підхід по південному льодовику до південного хребта. Але їм не пощастило. Постійні лавини постійно сходили по найкрутішій частині стіни.
Умови не залишали їм жодного вибору, за винятком короткого шляху на південному ребрі. Здавалося, що цей маршрут легкодосяжний, але вище їм довелося подолати важкий перехід через крутий гладкий льодовик. Після цього був ще більш небезпечний відрізок: дуже крута, частково скеляста ділянка перед вершиною.
Верхів'я масиву Тіріч-Мір (Tirich Mir). Фото Tripadvisor
6 липня, за чудової погоди, команда попрямувала до вершини вздовж південного ребра.
«Було цілком зрозуміло, що в разі зміни погоди нам загрожує повна катастрофа. І ми прийняли ризик», – згадує Наесс.
8 липня на висоті 6250 м вони розбили табір №6. Оскільки вони були на вершині висячого льодовика, альпіністи вирішили піднятися трохи вище, до 6550 м. Тут розбили табір №7.
Під час сходження до цього табору двоє носіїв залишили групу, один з учасників команди вимушений був спуститися до табору №5 через хворобу.
Тим часом Наесс, Берг, Бугге та Квернберг залишилися у таборі №7. Наступного дня Стрезер, Абдул Карім і Мутаїб піднялися до табору 7, а Нейс з групою розвідували маршрут попереду.
Наступного ранку Мутаїб пережив напад паніки і погрожував стрибнути у прірву, потягнувши за собою інших. Мутаїбу усюди бачилися феї. Згідно з місцевими віруваннями, червоний колір викликав у них лють і вони кидали каміння.
Щоразу, коли Мутаїб бачив щось червоне, навіть найменшу деталь, він бурхливо реагував. Абдул Карім, Стретер і Мутаїб спустилися до табору №4, де лікар команди заспокоїв його морфіном.
Тим часом решта команди досягла табору №8 на висоті 7010 м. Але незабаром вони зрозуміли, що в нижньому таборі щось пішло не так. Це, а також хвороба Бугге змусила їх спуститися 12 липня.
Після виснажливих пошуків правильного маршруту, лавин, нападу паніки Мутаїба та пневмонії було справедливо гадати, що ще може піти не так. Відповіддю став сильний землетрус!
«Лавини зійшли навколо нас, і ми були цілком впевнені, що нам кінець», — згадував Стретер. Пізніше стало відомо, що епіцентр підземних поштовхів знаходився прямо під Тіріч-Міром.
Північна стіна Тіріч-Мір. Фото Google Earth
Переживши землетрус і відпочивши кілька днів, 20 липня вони почали другий штурм вершини.
Незважаючи на погіршення снігових умов, Квернберг пішов вперед сам, а інші альпіністи слудували за ним. Наступного дня всі вони досягли вершини хребта на висоті 7130 м. Він був завалений глибоким снігом. Нейс, Стретер і Берг провели ніч у сніговій печері, а Квернберг піднявся на вершину 22 липня.
Усі страждали від виснаження. «Невдовзі я зрозумів, що майже виснажився, коли побачив великого чорного слона, який спускався по снігу до мене. Я нахилився, сподіваючись, що він пройде над моєю головою, але коли я знову підняв очі, він усе ще був там, великий камінь, міцно застрягший у снігу», — сказав Стретер.
Нарешті наступного дня Несс, Стретер і Берг також піднялися на вершину.
«Краєвид був чудовий, незважаючи на хмари на півночі та північному заході», — написав Стретер. «З вершини можна було побачити Західний Каракорум і Кашмірські гори з Нанга-Парбатом, вершини яких визирали над хмарами, що розстілилися на 200 кілометрів навкруги. З того місця, де ми стояли, повернувши голову, ми могли подивитися на Пакистан, Афганістан, Росію, Китай, Кашмір і, можливо, навіть Тибет».
Арне Несс ( Arne Naess) та Тоні Стретер (Tony Streather) на вершині Тіріч-Мір (Tirich Mir) встановлюють прапори Норвегії, Пакистану, США, та Великої Британії. Фото The Himalayan Journal
