Альпійський стиль у найкращому вигляді: чеські альпіністи Марек Голечек (Marek Holeček) та Зденек "Гачек" Гак (Zdeněk "Háček" Hák) відкривають новий маршрут на восьмитисячнику Гашербрум I (Gasherbrum I, 8080 м). 25 липня – 1 серпня 2017 року. Фото Marek Holeček
В останні роки гімалайські альпіністські експедиції, що проводяться на найвищих вершинах світу, намагаються окупити свої витрати, та виправдати свої цілі як перед публікою, так і потенційними спонсорами.
Як правило, вони роблять це, прикрасивши свій проект однією з численних трендових ідей: благодійністю, зміною клімату, або ж додаючи до проекту певну своєрідну складність чи рекорд, досягнення світового рівня.
Все це робиться з метою виділення своєї команди над масою інших альпіністів, котрі вибудовуються на Евересті у величезну чергу, намагаючись пройти через Сходинку Гілларі кожні 20 числа травня
Це фото було зроблено непальським альпіністом Нірмалом Пурджею (Nirmal Purja), 22 травня 2019 біля Сходинки Гілларі - останньої складної ділянки перед вершиною світу - горою Еверест. За словами Нірмала, цього дня на вершину Евересту піднімалися близько 320 альпіністів.
У цьому сенсі два слова стали свого роду магічним оберегом, що підвищує престиж експедиції: Альпійський стиль.
Альпійський стиль передбачає підвищений ризик, елегантність та чистоту сходження.
Проте рідко виникає очевидне питання: що таке насправді альпійський стиль?
І відповідь далеко не проста.
22 серпня 2017 року двійка японських альпіністів Кацуя Хірайде (Kazuya Hiraide) та Кенро Накадзіма (Kenro Nakajima) пройшли новий маршрут на пакистанській горі Шіспаре (Shispare Peak) заввишки 7611 метрів. Команда піднімалася в альпійському стилі: без попереднього провішування мотузки та встановлення висотних таборів. За чистоту стилю та першопроходження команда була нагороджена найпрестижнішою у світі альпінізму премією: Золотий Льодоруб
Сходження в стилі
За визначенням самого "Альпійського стилю" - стиль полягає у сходженні на вершини будь-яких гір у тому самому стилі, як це робиться в Альпах.
Це означає, що між базовим табором та вершиною гори попередньо не провішуються мотузки, не ставляться висотні табори та не використовується допомога шерп та носіїв.
Сходження відбувається одним виходом, без проміжного спуску до базового табору.
Для досвідчених альпіністів такий стиль не проблема до висот 6000 метрів. Але зі збільшенням висоти виконати у чистому вигляді подібний стиль стає дедалі складнішим.
Крім того, деякі альпіністи ще більше завищують вимоги до чистоти альпійського стилю, кажучи, що при сходженні на вершину альпіністи, які заявляють про альпійський стиль, не повинні використовувати мотузки, що були закріплені на горі минулими групами або взагалі не підніматися слідами інших зв'язок.
Повертаючись до витоків
Вважається, що альпійський стиль на восьмитисячниках почався в 1975 році, коли Петер Габелер (Peter Habeler) і Райнгольд Месснер (Reinhold Messner) у своєму незбагненному альпійському стилі змогли пройти Північно-Західну стіну восьмитисячника Гашербрум I (8080 м).
З цього моменту альпінізм в очах багатьох вступив у свою нову епоху - епоху сходження на найвищі вершини світу в альпійському стилі. Це була грандіозна подія, адже до цього майже сотню років альпіністи піднімалися на вершини гігантів у важкому, осадовому стилі.
Однак, правду кажучи, легкі експедиції на великі вершини практикувалися і раніше.
Ще в 1895 році Альберт Фредерік Маммері (Albert Frederick Mummery) намагався піднятися на восьмитисячник Нангапарбат без використання кисневих балонів, без заздалегідь пробитих перил чи підготовлених висотних таборів.
Звичайно, відсутність знань і тим більше досвіду сходження на вершини Гімалаїв для Маммері і його команди було дуже небезпечним - вони постійно наражалися на смертельну небезпеку.
Маммері сильно помилявся у своїх уявленнях про гори світу, оцінивши Гімалаї як «звичайні» гори на кшталт Альп чи Кавказу, лише з більш великими висотами.
24 серпня 1895 року Маммері та два його супутники зникли на схилах Нангапарбат. Їхня загибель, перша в історії цієї гори, судячи з усього, сталася на висоті 6400 метрів на стороні Ракіот, від сходу лавини.
У 1930-х роках Британський альпініст і керівник перших еверестовських експедицій Ерік Шиптон (Eric Shipton) провів успішне сходження в альпійському стилі на веришну Нанда Деві Східна (Nanda Devi East) заввишки 7434 метри, що розташована в районі долини Кирчинбулак на північ від восьмитисячника К2.
В обох випадках термін «альпійський стиль» тоді ще навіть не був вигаданий!
Класичне фото: Крістоф Профіт (Christophe Profit) під час спроби проходження маршруту на південній стіні восьмитисячника Лхоцзе у 1990 році. Фото П'єр Бегін (Pierre Beghin)
Великий список визначень та нюансів цього стилю сходження міститься у знаменитій книзі «Himalaya Alpine Style» авторства британських альпіністів Стівена Венейблеса (Stephen Venables) та Енді Фаншвейва (Andy Fanshawe).
Стівен вважав ідеальним "альпійським стилем" - сходження на південно-західну стіну восьмитисячника Шишабангма в 1982 році, здійснене Алексом Макінтайром (Alex MacIntyre), Роджером Бакстером-Джонсом (Roger Baxter-Jones) та Дагом Скоттом (Dogo Scott).
Сходження було виконано в один штурм, у чудовому альпійському стилі, з акліматизацією на сусідніх вершинах Ньянанг-Рі та Пунгпа-Рі. До виходу на стіну команда не проводила попередньої розвідки, вони пішли на штурм, несучи все спорядження та провізію на кілька днів у рюкзаках.
Вони впоралися із завданням за 3 дні.
Як сказав сам Макінтайр: «Стіна була амбітним завданням, а стиль став нав'язливою ідеєю».
Маршрут команди став найелегантнішим і найпрямішим, з усіх, колись прокладених на восьмитисячники.
книга «Himalaya Alpine Style» авторства британських альпіністів Стівена Венейблеса (Stephen Venables) та Енді Фаншвейва (Andy Fanshawe)
Вимоги до альпійського стилю - Контрольний список
У час, коли одні альпіністи посилюють вимоги, інші навпаки, послаблюють їх.
У своїй статті гуру альпійського стилю Мік Фаулер (Mick Fowler) говорив, що цей стиль - відданість самодостатньому альпінізму, коли підіймаєшся на вершину гори несучи все спорядження, провізію і біваки на собі і не залишаєш після себе на горі ніяких слідів.
Для Міка це єдиний правильний спосіб підніматися на вершини гір.
Мік Фаулер (Mick Fowler) у сходженні на вершину гори
Деякі альпіністи запропонували такі критерії для правильного сходження в альпійському стилі незалежно від висоти гори:
- Невелика команда у складі не більше двох-трьох осіб
- На горі не залишається жодних шлямбурів чи станцій
- Відсутність заздалегідь провішених мотузок на маршруті (наприклад, на найскладніших ділянках)
- Ніяких попередніх розвідок на стіні для встановлення таборів або перенесення та зберігання запасів. Все необхідне спорядження та запаси Ви несете самі з базового табору за один вихід
- Відсутність попередньої акліматизації на маршруті. Якщо необхідно провести акліматизацію - проводьте її на сусідніх піках, щоб Ваша перша поява на маршруті була для Вас у новинку
- Спускайтеся самостійно, не використовуючи провішені мотузки та заздалегідь встановлені табори, навіть якщо вони були розставлені іншими командами.
Звучить надто складно? Могло бути й гірше!
Деякі американські альпіністи відзначають, що найчистішою формою альпійського стилю є те, що називається стилем "Night-naked", який передбачає завершення сходження за один безперервний штурм, тому бівачне спорядження та кухня не потрібні, оскільки Ви не плануєте зупинятися на ніч на горі.
При цьому у Вас у кишені є кілька шоколадних батончиків, трохи води, бухта мотузки (30м, 7 мм), мінімальне спорядження для лазіння, але, звичайно, ніякого спорядження для бівака.
Чудовим прикладом цього підходу була подвійна експедиція до південно-західної стіни восьмитисячника Чо-Ойю та до центрального кулуару південної стіни восьмитисячника Шишабангма у 1990 році.
Тоді команда Войцеха "Войтек" Куртики (Wojciech "Voytek" Kurtyka), Ерхарда Лоретана (Erhard Loretan) та Жана Тройє (Jean Troillet) відкрила нові маршрути на ці вершини.
Від редакції:
Восени 1990 року Куртиці, Лоретану та Тройє вдалося пройти два маршрути на восьмитисячники в рекордно короткий час. Спочатку вони вирушили до несходженої раніше південно-східної стіни Чо-Ойю, яку мали намір пройти в стилі «нон-стоп». 19 вересня вони стартували з подвійною 30-метровою мотузкою, парою гачків та закладок та одним пальником у рюкзаку.
Командне спорядження тягнуло по 300 грамів на людину. Вони лізли всю ніч і вдосвіта подолали останній технічно складний бар'єр — пояс сераків.
Після обіду вийшли на південно-західний гребінь за сто метрів нижче вершини. Чоловіки вирішили не ризикувати та переночували поблизу вершини. Піднявшись о 8:30 на вершину, вони за день спустилися вниз.
Вже 27 вересня караван із багажем прибуває під Шишабангму. На березі струмка на висоті 5400 метрів розбивається базовий табір. Цього разу видатна трійка ще радикальніше зменшує вагу рюкзаків.
У наметах залишається все бівачне спорядження, обв'язки та левова частка харчів. Кожен із альпіністів бере із собою по чотири енергетичні батончики і по фляжці з питтям.
О 18 годині тріо перетинає бергшрунд кулуара південної стіни вершини, ліворуч від югославського маршруту. Швейцарці стоять на вершині через 16 годин, через пару годин туди ж виходить і Войтек. Пізніше Куртика охарактеризував обидва першопроходження як «Плезірні» (у перекладі з французької — на задоволення).
Якщо ж альпіністська спільнота прийме подібний "кодекс" як справжній альпійський стиль, то протягом сезону буде лише одиниці справжніх експедицій, і більшість з них будуть невдалими.
Основне питання цієї дискусії полягає в тому, чи повинні ці стандарти стилю бути бонусом або єдиною умовою експедиції.
Це справді важливе питання: штурмувати вершину чи поїхати додому? Чи повинні Гімалаї стати приватним майданчиком для жменьки супергероїв, відданих чистоті стилю?
Ідеали чи реальність?
Стівен Венейблс у своїй книзі каже, що іноді заздалегідь провішені мотузки корисні (як наприклад, коли він використовував їх у сходженні на Мелунгце), неминучі або це просто найкращий спосіб піднятися на вершину.
«Альпійський стиль – це скоріше ідеал, ніж набір правил», - визнає він.
Останнє питання може полягати не як у тому, як ми піднімаємося на вершину, як у тому, як ми говоримо про це і що в результаті робимо.
Якщо Ви претендуєте на альпійський стиль, будьте готові дотримуватися цього стилю. Або принаймні чітко поясніть, що Ви особисто розумієте під альпійським стилем.
