на вершині Ранрапалка (Ranrapalca 6167 метрів), що розташована в массиві Кордильєра-Бланка в Перуанських Андах. Фото Giovanni Zaccaria
10 червня 2022 року італійські альпіністи: Thomas Gianola (Томас Джанола), Alessio Miori (Алесіо Міорі) та Джованни Заккарія (Giovanni Zaccaria) відкрили новий маршрут, пройшовши у альпійському стилі лінію по північній стороні гори Ранрапалка (Ranrapalca 6167 метрів), що розташована в массиві Кордильєра-Бланка в Перуанських Андах.
Назва нового маршруту: Mucha Banana
Категорія трудності: 80°, AI3+, M5
Довжина: 600м
Лінія:по північній стороні гори Ранрапалка (Ranrapalca 6167 метрів), в массиві Кордильєра-Бланка в Перуанських Андах.
маршрут Mucha Banana по північній стороні гори Ранрапалка (Ranrapalca 6167 метрів), в массиві Кордильєра-Бланка в Перуанських Андах. Фото Giovanni Zaccaria
Цю вершину висотою 6167 метрів вперше відкрили німці Вальтер Брехт (Walter Brecht), Зігфрід Рорер (Siegfried Rohrer), Карл Шмід (Karl Schmid) і Ганс Швейцер (Hans Schweizer) у червні 1939 року, пройшовши маршрут через північно-західний хребет.
Італійці приїхали до Перу в середині травня і провели акліматизацію, піднявшись на висоту вище 4000 м на вершину Хатун Мачай, потім піднялись на три п'ятитисячника: Уамашраджу (Huamashraju 5434 метрів), Янапачча (Yanapaccha, 5460 метрів) і маршрут «super classic 55» на вершину Ішинка (Ishinca).
Після завершення етапу акліматизації команда попрямувала до своєї головної цілі - Ранрапалки, щоб піднятися на лінію праворуч від Північного хребта, вгору по центральній частині північної сторони і потім зліва від маршруту "Learning of our Weaknesses", відкритого Карлосом Пінеса (Carlos Pinesa) та Карлосом Соле (Carlos Solé) у 2013 році.
Альпіністи проходили маршрут здебільшого вночі, долаючи всі труднощі альпійським стилем.
Спуск з вершини проходив стандартним маршрутом, як зазначив Заккарія: «Спуск звичайним маршрутом мав пройти по перилам, але він не був ними обладнанний, оскількі на цій вершині ми були перші в сезоні!
Сходження зайняло у нас 18 годин від базовго табору і назад, але насправді це зайняло у нас набагато більше часу.
Починаючи з того часу, коли Алесіо Міорі помітив лінію на фотографії в Інтернеті; потім було трясуче таксі на неймовірних грунтових дорогах, години, проведені на підході до гори, спочатку з мулами, а потім з усім нашим скарбом на наших спинах.
Вид стіни, яку ми уважно вивчали в бінокль, щоб визначити умови таризики... Коротше кажучи, я намагаюся сказати, що сходження на гору – це набагато більше, ніж просто сходження на гору».
