Great Himalaya Trail
Навесні 2019 року турист зі Львова Віталій Дячук почав втілювати в життя свою мрію: пройти пішки Великий Гімалайський Шлях "Great Himalaya Trail" - 1500 кілометровий трекінговий маршрут, що проходить по території Непалу.
Проходження маршруту Віталій здійснює самотужкиі, принаймні на всіх ділянках, окрім технічно складних (перевал Tashi Labsta), а також такі, що мають спеціальні законодавчі вимоги (регіон восьмитисячника Манаслу).
Але, мабуть, найбільш примітним моментом цієї подорожі є той факт, що Великий Гімалайський Шлях ще не був пройдений українськими туристами!
Детельніше про подорож Віталія, а також його подорожні щоденники Ви зможете прочитати в нашій спецтемі: ВЕЛИКИЙ ГІМАЛАЙСЬКИЙ ШЛЯХ: ПЕРШЕ ПРОХОДЖЕННЯ ТРЕКУ ПО НЕПАЛУ МАНДРІВНИКОМ З УКРАЇНИ
День 23. Схоже я занадто виклався вчора. В мене страшенно болить квадріцепс (м'яз над коліном) на лівій нозі. Я ледве можу йти, але вперто обганяю інших туристів та портерів. Портери несуть якісь неймовірні обсяги речей.
В дорозі знаймлюсь з двома ізраілітянками. Їх портер тягне 50 кг. Тай на них самих рюкзачки зовсім не легеньки, десь по 10 кг.
Коли я це чую мене аж починає тіпати. Як?! Як на двох тижневий трек де тобі не потрібен намет і їжа можна набрати 30 кг речей?
А лоджі стають все гарнішими і гарнішими
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Ступи (будиські храми) вже зустрічаються кожен километр.
Фото Віталій Дячук
Я обходжу стороною Луклу і доходжу до того місця де зливається шлях з Jiri та Лукли.
Мені стає досить дискомфортно. Забагато людей, забагато туристів. Не подобається...
Нога болить все більше і більше. Я розумію що краще не поспішати в Намче і через 10 км зупиняють в популярній туристичній точці Факдінг.
День 24. До Намче лишилось 10 км. Нога пройшла і можна йти. Перший шматок до КПП національного парку (5км) я пролітаю за годину. Оплачую локальний збір в 2000 рупій, показую свій перміт і йду далі.
На чекпості висить табличка: Намче - 6 км та 4 години.
Мені стає смішно від цього.
4 години. І на кого це розраховано?
Про всяк випадок засікаю час. Півтори години.)
На треку багато пенсіонерів з різних країн, ну не дарма цей трек і трек в районі Анапурни називають ьреком для пенсіонерів. Але най вас ця назва не вводить в оману. Фізо тут потрібно добряче.
Один мій клієнт, дарма що по моїх рекомендаціях бігав 10 км, потім трохи прокляв мене на висотах коло 5000)
З неприємного - цього року на треку дуже багато індусів. Не розумію якщо чесно чого вони сюди їдуть. Мають же свій і то добрячий шмат Гімалаїв.
Дуже відомий міст;)
Фото Віталій Дячук
Нарешті я добрався до третього регіону треку Solo- Khumbu. Цей регіон найбільш відомий тим що тут розташований Еверест. Ну і ще два вісьмитисячника: Чо- Ойо та Лходзе. Звичайні туристи приходять сюди для того щоб прогулятисяя по одному з найвідоміших треків: треку до базового табору Евереста. Це один з так званих "Apple pie" треків.
"Apple pie" - тому що на будь-якому етапі треку можна купити яблучний пиріг. Ну і не тільки. Лоджі (притулки) тут набагато комфортніщі, а на вечерю можна отримати не тільки далбат (страва яка складається з рису, зелені та сочевичної похльобки). Але й ціни кусаються. Правда якшо ти йдеш один, то можна не платити за кімнату. Платишь тільки за їжу.
Віталій Дячук
Віталій Дячук
Трохи сьогодення. Отже сьогодні я в Намче Базар. Завтра відпочинок.
Нарешті купив нове взуття, так що тепер немає ризику втрати пальців ніг на сніжних перевалах.
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Дуже багато москалів довколо.
Сьогодні був кумедний випадок. На чекпості познайомився з чуваком з США. Дав йому пару порад.
Потім він запитав:
- Are you Russian?
- no. Ukrainian. Russian are my enemies.
- mine too!
Треба було бачити як плчало сіпати мишебратів які проходили поруч.
Зустрів й українців з Києва. Пізнав бо вони розмовляли українською;)
Сьогодні в мене день відпочинку в Намче Базар. Це найбільше село в регіоні Соло Кхумбу розташоване на висоті 3440 метрів. Не зважаючи на певне відставання від графіку, я дозволив собі цей відпочинок, оскільки йти в день по 20 або 25 км, з набором висоти по 2000 метрів, по 12 годин в день дуже і дууже виснажливо навіть для мене.
Базовий табір Евереста буде післязавтра, а потім декілька п'ятитисячних перевалів поспіль.
Саме Намче за ті два роки що я тут не був трохи змінилося. На вході в селище поставили якійсь пам'ятник та купу молитовних барабанів.
Намче Базар. Фото Віталій Дячук
Намче Базар. Фото Віталій Дячук
Стало трохи більше магазинів з оригінальними товарами для туризму на кшталт Black diamond, Outdoor Research, Rab. Ціни кусючи, але не більше кусючі ніж в мережі магазинів "Горгани".
Є і фірмові магазини локальних брендів: Sherpa, Sonam. Локальні бренди значно дешевше звичайно, при тому що є зовсім не погані варіанти як по ціні, так і по якості.
Лоджі подорожчали. Не 2 $, а 5.
Зате зарядка павербанок та телефонів і вайфай тепер безкоштовно.
Захворів(. Болить горло, болить голова. Морозить. Рвота. Біль с м'язах. Біль в суглобах. Не знаю чи йти в такму стані далі, чи ще день провести в Намче відпочиваючи.
Сьогодні нібито краще але все ще почуваю себе хворим, отже ще один день в Намче (
Сьогодні нібито майже в нормі, трохи поболює горло.
Завтра йду далі, в село під назвою Дінгбоче. 20 ки і 1000 метрів набору
Погода сьогодні гівно, але нічого не зробиш. Йду далі
7 квітня.
Погода далі так собі. Валить дощ. Але не сильний. Вошкаюсь до 9, нарешті виходжу. Рюкзак став важчим: докупив газ, нову порцію крему від сонця, солодке і флісові штани, а то без них якось прохолодно спати в наметі на висоті 4000+ метрів. Вони до речі не легеньки, десь грам 600-700. От і думай тут чи не варто було взяти мій зимовий спальник. Він важчий на 900 грам, але на - 17. А з іншого боку - зара в лоджі дубак, а я сиджу і хожу в тепленьких штанцях.
Хоча я далі обганяю інших туристів йти після хвороби важко, тому я до вечора відключаю жалість до себе і взагалі більшу частину людяності. До речі помітив негативну рису: за останні пару років поки я воджу комерційні групи, та благодійно-реабіліаційні походи для ветеранів АТО я відівчився йти на межі сил, гнати вперед чим швидше. Деградував трохи. Ну тобто легені не навантажені, серце спокійне, ноги в нормі, а я собі повзу, гав ловлю. Зара вже мозги до норми прийшли
Дощик припиняється, але всі вершини довкола ховаються в хмарах.
Час від часу на зустріч йдуть каравани яків. Це напевно найбільша небезпека для туристів на цьому треку).
Якщо вони йдуть на зустріч треба притискатися до стіни, не стояти на краю стежки. Можуть випадково зіштовхнути.
А на міст на зустріч взагалі краще не виходити
За три з половиною години я доходжу до Тенгбоче. Ну так собі факт, 10 км за такий час.
Починає засипати снігом і туман довкола. Ех. Не вийде значіть сьогодні побачити одну з найгарніших вершин в Гімалаях : Ама Дабалам
Сніг на землі миттєво тане, перетворюючи стежку в сране гівно.
Я обганяю портерів та караван яків. Бідні тварини ковзають і падають в багнюку. А я радію що купив в Намче нові трекпалки. До того ж не пошкодував грошей і взяв оригінальні Black Diamond.
Якщо вам цікава моя думка, то Black Diamond робить найкращі трекпалки в світі, а всі інші виробники їм наслідують.
Фото Віталій Дячук
Нет жахливий. Фото не вантажатся (
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Одже після Тенгбоче я починаю рюхатись повільніше. Впливає і погода і стан дороги і те що тут вже пішла нормальна висота і краще не поспішати, щоб не спіймати гірняшку
В Пангбоче на стежці зустрічається агресивний як, який пробує бикувати. Зганяю його зі стежки. Раптово чую гуркіт за спиною, думаю, що це як вирішив помститися і розвертаюся щоб дати тягла. Виявляється він відігрався на іншому яку: буцнув його рогами і скинув зі стежки.
На цьому напевно всі цікавинки на сьогодні. В 17:30 дійшов до Дінгбоче, найшов собі лоджу до вподоби, повечеряв...
На вулиці сніг припинився, небо чисте. Деякий час було видно вершини Ама-Даблам в місячному сяйві. Фантастичне видовище. На жаль фото не вийшло, треба не телефон, а дзеркалку зі штативом. Є шанс що хоч зранку буде гарна погода
Нові черевики показали себе просто чудово.
І та 20 км, а ногі не натерли, хоча я їх не розношував.
Взагалі те що треба розношувати нові черевики, перед походом - це міф. Головне їх грамотно підібрати, от і все.
Ранок
А ось і Ама-Даблам. Фото Віталій Дячук
А ось і Ама-Даблам. Фото Віталій Дячук
8 квітня.
Погода просто супер. Сонце і нарешті видно всі несамовиті красоти довкола.
Виходжу в 9 і повільно ( ви ж пам'ятаєте гірняшка) йду до мети.
Побуду занудою і трохи розкажу шо таке гірняшка.
Гірняшка - гірська хвороба спричинена браком кисню в повітрі. Де хто каже що з висотою зменшується відсоток кисню. Це повна дурня. Відсоток той самий. А от абсолютна кількість менша. Це може призвести до блювотіння, галюнів, марення, головної болі. В важких випадках набряк легень або мозку і в фіналі смерть.
Але людина це така скотина яка заселила весь світ від пустель Африки та Азії до арктичних пустель і має дуже гнучкий та адаптивний організм. Тож і до висоти можна пристосуватися.
Це називається терміном "акліматизація"
Побуду ще занудою. Цей термін можна вживати відносно людини тільки після 3 тижнів у високогір'ї. Адже саме тоді збільшується об' єм легегь та кількість червоних кров'яних тілець.
До того йде адаптація
Перша ознака - зростає частота дихання у стані спокою та пульс. А ендокринна система насичує організм певними гормонами.
Адаптація штука не тривка, достатньо після високогір'я на декілька днів спуститись понижче і вона припиниться.
Я добряче адаптувався в районі Канчеджанги та провів 4 дні в Намче на висоті 3440, але між цими двома точками було і трохи низини. Тому поспішати не варто. Адже фактори ризику це занадто швидкий підйом, фізичні навантаження, холод та брак пиття.
Тому я йду повільно, роблю зупинки і п'ю багато чаю
Loading the player...
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Я йду повільно але далі обганяю інших туристів.
Для мене це щось незрозуміле: вони досить добре адаптовані до висоти та йдуть з маленькими рюкзаками.
Побуду ще занудою і поясню чому я вважаю що в горах треба ходити максимально швидко :
- Існує фактор погоди. Вона в горах міняється надзвичайно швидко. І навіть в Карпатах опинитися в грозу на полонині це дуже дуже херово.
- В багатоденних походах існує певний графік руху і якщо хтось з групи повільно волочится, це призводить до сбою. Спочатку ви не дійшли до фінішу 1 км, на наступний день 2, а у фіналі це закінчується тим що ви ставити намети посеред глибокої ночі і в незручному місці. І це ще найкращий варіант. В найгіршому ви не встигаєте вчасно спуститися і ваш потяг тудух тудух без вас.
Або ж не встигаєте на літак. - Всі місця ночівлі насправді мають досить жорстку прив'язку.
До джерел води якщо ви йдете з наметами, або до притулків. І відстані бувають величеньки.
Якщо ви йдете з наметами вам треба приходити завчасно, щоб поставити намет до темряви і знайти джерело (в темряві це буває важко). Окрім того джерело може пересохнути і тоді треба йти до наступного, або пройти декілька км туди назад щоб принести воду до табора.
У випадку з притулками також можливі несподіванки:
- притулок може бути зайнятий і вас не пустять всередину (мало ймовірно)
- притулок закритий (цілком ймовірно)
- притулок згорів або зруйнований (цілком ймовірно)
В таких випадках вам необхідно мати достатньо часу щоб:
- дійти до наступного притулку
- або повернутися до місця старту
- або спуститися в найближче село. - Якщо ви приймаєте участь у змаганнях звичка не йти на межі сил не дасть вам їх виграти.
- В альпінізмі та гірському туризмі дууже часто доводиться проходити небезпечні ділянки (яскравий приклад Гранд Кулуар на Монблані по якому зверху постійно летить каміння) і чим довше ви в таких ділянках тим більше зростає ризик. Їх потрібно пройти максимально швидко!
- В альпінізмі та гірськму туризмі існують ділянки шляху які можна пройти лише в ранкових сутінках. Вони за складні для руху в темряві, а коли пригріє сонце починається бомбардування камінням.
- В альпінізмі підчас сходження на вершину можна не встигнувши спуститися до темряви і тоді ви попадаєте на "холодну". Так називають ночівлю без намету і спальника. І в результаті можна або замерзнути до смерті, або втратити кінцівки чи пальці.
Щодо контраргументу що коли ти йдеш швидко то нічого не бачіш то це відверта дурня. Щоб бачити і насолодитись цим вам треба :
а) Бути готовим фізично тобто тренування, тренування і ще раз тренування, адже гори це важка робота!
б) Бути готовим психічно, тобто не жаліти себе. Як тільки ви почали жаліти себе ви відразу концентруєтесь на тому як вам зле, як вам важко і т.д. І звичайно що в цьому стані ви і не бачіти нічого і ніякої насолоди не відчуваєте
"Вот иду я по могилам, где лежат мои друзья.
О любви спросить у мёртвых неужели мне нельзя?"
Десь за два км до Лобуче розташований меморіальний комплекс загинувшим альпіністам. Загинувшим переважно на Евересті, але й є табличка нашому видатному земляку Терзеулу, який загинув на Макалу
Фото Віталій Дячук
А це меморіал Скоту Фішеру. Якщо ви дивилися фільм "Еверест" то маєте його пам'ятати, він був одним з персонажів
Фото Віталій Дячук
Взагалі згадуючи той випадок розумію наскільки несправедливе життя. Чудовий альпініст, людина яка врятувала тоді щонайменше 3 х інших туристів, Анатолій Букрєєв давно мертвий, загинув в лавині на Анаппурні в 97 му. А людина яка кинула своїх товаришів напризволяще, а потім ще оббрехала і облила лайном Анатолія ( Каркауер), жива і отримує міліонні гонорари
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Я обходжу меморіали, біля меморіалу Терзеулу та Букрєєву зупиняюсь на хвилину і знімаю шапку.
Потім йду далі. Життя триває..
Я йду і постійно озираюсь назад, на мій улюблений Ама-Даблам
Ама-Даблам відносно невелика вершина, звичайно для Гімалаїв: 6812 мертів. На неї роблять сходження. Дозвіл коштує 1500 $, комерційні стартують від 5000. Не так щоб дуже і багато бажаючих туди лізе. Але справа не в грошах. Це технічно складна вершина. Більшість маршрутів туди 5А категорії складності (складніше тільки 5б, 6а, 6б)
Для мене ця вершина набагато цікавіше за Еверест.
А на яку вершину більше би хотіли залізти ви?
Фото Віталій Дячук
За півгодини доходжу до Лобуче і там десь годину пью чай та загоряю на сонечку.
Потім це півтори години і Горак Шеп 5160 м. Робочий день закінчено. На Кала Паттар полізу завтра
Фото Віталій Дячук
9 квітня.
Встаю в 05:30 виходжу на вулицю. Туман і хмари. От і добре. Пішов той Кала-Паттар куди подалі. Я вже на ньому був пару років тому. Тим більше що це ніяка не вершина, а хребтик який йде від справжньої гори - Пуморі.
Ну але люди люблять відчувати себе "підкорювачами" от і видумали що це вершина.
Справжня причина лізти туди : це бажання побачити Еверест. Ось такий парадокс цього треку: Еверест видно тільки з двох місць. З Кала-Паттар та з оглядового майданчика над Намче, поблизу Кумджунга.
До речі з базового табору Евереста не видно
06:30 друга спроба. Щось розвиднілось. Пью чай, їм снікерс, збираюсь. В 07:00 виходжу. Холодно. Складаю трекпалки і ховаю руки в кишені. Погода поки я йду міняється 20 разів. 08:10 я на місці. Йшов годину десять. Хм розраховував за годину дійти.
На місці дві сині дівчини з Дубаї. "А ніх##ва погодка" - жартую я, хоча мені їх і шкода.
З ними жіночка-гід. До речі жінок гідів помітив досить багато цього року. Емансіпація! Дівчата - арабки давляться льдяною водою. Я пригощаю їх гарячим чаєм, вони мене канхфеткой "Тузік" очень смачною. Потім по черзі фоткаєм один одного..
Слава Україні!
Фото Віталій Дячук
Еверест другий зліва. Фото Віталій Дячук
З Кала-Паттар я збігаю (це не худежне перебільшення) за 30 хв. Снідаю, пакую рюкзак та вирушаю в дорогу. Поки снідав погода зіпсувалася: хмарно і трохи мете снігом, але нічного страшного. З Лобуче суцільним потоком валять туристи. Корки. Доходжу до Лобуче і замовляю маленький чайник чаю. Йосип старенький оце чайничок!
Фото Віталій Дячук
Я думав там грам 400, як в нас. Хоча я не в перший раз у Непалі я ніколи чай чайниками не замовляв. Взагалі я вожу з собою заварку. А тут от таке
Наступну годину п'ю чай. До лоджі заходять українці. Впізнаю по прапіру на рюкзаку)
Фото Віталій Дячук
Поки пив чай погода стала кращою. Йду далі, але десь в 2,5 км від фінішу раптово починає валити сніг. Валить так рясно що за 10 хвилин вже не видно стежки. На щастя я тут вже колись був і знаю напрямок. Як кажуть " йду по азімуту". Як результат замість 45 хвилин втратив майже дві години. Але мене турбує не це. Завтра по плану перевал Cho la 5420 метрів і якщо його засипле пройти одному буде дуже важко. Я йду і плекаю надію, що в лоджі знайдеться ще хтось кому треба туди. Тоді можна буде скооперуватися і тропити по черзі.
Було і стало
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Всі місцеві мешканці дуже нарікають на погоду. Років п'ять такого не було. Я якась дуже не фартова людина.
Мені повезло. В лоджі є два туристи з гідом які завтра йдуть на перевал!
До речі про перевали. Глянув карту. Виявляється вчора непомітно для себе пройшов два перевали : Jokla 4830 метрів та Lobuche 5110
10 квітня.
Встаю о 5 й ранку. В кімнаті холодно, краплі чаю який я вночі розлив перетворилися на лід. З під ковдри не дуже хочется вилізати, але гарячого чаю хочеться більше. Треба сказати що на такій висоті навіть сон не приносить не задоволення, ні полегшення. В мене після хвороби трохи поболює горло, але повітря на такий висоті холодне і сухе і воно робить цей біль нестерпним. Я прокидаюсь в ночі 4-5 раз від болю і п'ю гарячий чай, який хоч трохи полегшує цю біль. "Здоровим" туристам не легше - я сьорбаю чай і чую як вони важко і страшно кашляють за стіною. На щастя я викашлюю легені тільки зранку, та на перевалах.
Ви напевно запитаєте що ж змушує людей йти в гори, якщо тут так холодно і зле.
Відповідаю : "я і моі друз'я мормони", тобто гормони.
Ті турисі альпіністи які ходять в гори - не виліковні наркомани. Навколишні красоти (а гори це дуже гарно) лупашать по мозку допамінами. Висота вище 3000, або невеличкий ризик на маршруті дарує дозу норадреналіну. А великі фізичні навантаження і той самий ризик дає нагороду у вигляді таких смачних ендорфінчіків.
По іншому ендорфіни отримати важко.
Можно :
-або закохатися
-або купити дозу героїну
- ну або обрати якійсь інший вид спорту без такого ризику. А чому, як ви думаєте, бігуни бігають, а качки тягають залізо?
Все заради дози!
Погода чудова. Я снідаю, збираю рюкзак і чекаю інших туристів з якими домовився.
Їх нема. Питаю що сталося. Виявилося один захворів. Ну ок. Йду сам.
Надягаю перед виходом бахіли. Сніг на дворі не глибокий, але знаю я ці приколи - будеш потім в незручній позі, невідомо де, задубілими руками їх вдягати.
Питаю власника лоджі скільки часу до перевалу. Він каже 3 години. Я уточнюю чи це для туристів час, чи для місцевих. Для туристів. "Я" - каже власник лоджі, - "за 45 хвилин дійду!"
Ну да, ну да. Чув я вже щось таке від гуцулів:"На Піп Іван за три мінуті!". От в півтори дві години повірю
Фото Віталій Дячук
Коли я вже виходжу, хтось з місцевих каже що дуже зранку велика група туристів пішла. От і добре!
Невеликий набір висоти, потім спуск і я йду натоптаною стежиною.
Довкола щось неймовірне!
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Я обганяю дві групи туристів і тут вже почався підйом. Я деякий час ставлю досліди з темпом і паузами для відпочинку і нарешті підбираю ідеальний варіант : 200 кроків, і потім 30 вдохів видохів відпочинок.
Потім наздоганяю ще одну групу: місцевий гід, тітонька років 60+, та дівчина. Дівчина висока, худенька та з довгими ногами. Ідеальний варіант для гір, якщо не треба перти важкий рюкзак. Взагалі худеньки і легеньки дівчата на висоті 3000 - 3500 і вище легко обганяють усіляких качків, бодідебілдерів і тд. Ця перекачана публіка на висоті дуже погано себе показує.
В нас з дівчиною починається гонка: то вона вискочить вперед, то я. Зрештою гонка закінчується коли ми впираємся в чергу на різкому підйомі по морені (шо таке морена? Під силою тяжіння всі льодовики рухаються вниз, дуже повільно, але з неймовірною силою і зносять все на свому шляху. Звичайно що переважно це скелі і каміння. І потім льодовик несе це в собі, або на собі. І оці розсипи каміння називають мореною. До речі морен, як і мусорів бувших не буває. Навіть якщо льодовикам нема, каміння називають мореною. Одже нащі Горгани покриті якраз мореною)
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
На багатьох вдягнуті кішки. Справжні, або такі як носять в місті щоб не слизьгати. Не розумію для чого. Звичайно є місцями лід, але нічого страшного. А от розмір каменюк росте. В одому місці дівчина голандка застягає на пару хвилин бо не може вилізти. Зрештою пускає мене вперед. Я кидаю трек палки перед собою і беруся за уступи і вилажу догори. Потім даю дівчині руку. За деякий час основний набір висоти завершено.
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
За півгодини доходжу до перевалу
Фото Віталій Дячук
Там короткий перепочинок, гарячий чай та фотка з прапіром.
Фото Віталій Дячук
На перевалі всі всі всі перед спуском натягають кішки та псевдо кішки. Ні панятна! Розпочинаю спуск. Тепер панятна! На тропі під тоненьким шаром притоптаного снігу льодік. Не приємно. Обганяю місцевого гіда і пару італійців і відходжу в сторону від тропи, на нетоптаний сніг.
Фото Віталій Дячук
За деякий час озираюсь : гід з італійцями йдуть по моїх слідах, а не по тропі
Раптово чую страшенний шум попереду, піднімаю голову і бачу в двох км попереду здоровену лавину зі снігу, пилюки та каміння. GoPro, де GoPro я шарпаю кишені рюкзака. Дістав, включив. Ну секунд 8 відео є.
І ще фоткаю рештки лавини на телефон
Шлях лавини. Фото Віталій Дячук
Старт 6000+ мерів, фініш на 4900 - 4800. Фото Віталій Дячук
Старт 6000+ мерів, фініш на 4900 - 4800
А потім трохи набору і вниз. Десь в 13:30 я в селі. На жаль не тому яке треба. До фіналу 4 км. Теоретично 1,5 години.
Роблю перерву. Втомився і хочу їсти. Так що замовляю обід.
За годину йду далі
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Але попереду льдовик. Ні карта ні GPS не допоможуть вам знайти на ньому шлях. Адже він рухається і кожен рік все міняється. І навіть тури (пірамідки з каменів що вказують правильний шлях) можуть вести не туди
Щоб пройти льдовик треба або знати маршрут, або бути впертим
Не буду я вам писати як я його пройшов, а то багато матів виходить. Скажу так вбив на нього 2,5 години
Ну і от вам трохи фото
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
