Great Himalaya Trail
Навесні 2019 року турист зі Львова Віталій Дячук почав втілювати в життя свою мрію: пройти пішки Великий Гімалайський Шлях "Great Himalaya Trail" - 1500 кілометровий трекінговий маршрут, що проходить по території Непалу.
Проходження маршруту Віталій здійснює самотужкиі, принаймні на всіх ділянках, окрім технічно складних (перевал Tashi Labsta), а також такі, що мають спеціальні законодавчі вимоги (регіон восьмитисячника Манаслу).
Але, мабуть, найбільш примітним моментом цієї подорожі є той факт, що Великий Гімалайський Шлях ще не був пройдений українськими туристами!
Детельніше про подорож Віталія, а також його подорожні щоденники Ви зможете прочитати в нашій спецтемі: ВЕЛИКИЙ ГІМАЛАЙСЬКИЙ ШЛЯХ: ПЕРШЕ ПРОХОДЖЕННЯ ТРЕКУ ПО НЕПАЛУ МАНДРІВНИКОМ З УКРАЇНИ
На наступний день після перевалу погода була просто чарівною. Яскраво світило сонечко і було тепло. Але снігу й далі було по коліно і жодної ознаки стежки не було видно. Знову довелося йти навмання. Через дві години "тропьожки" з'явилися маркери і орієнтуватися стало легше.
Фото Віталій Дячук
Чотири години спуску і я нарешті опинився на висоті 3000, в чарівному каньоні річки. Сніг нарешті зник, натомість знову з'явилися бабукові хащі і стаї позорних звірів бібізян, які побачівши мене тікали.
Кожних півгоди на шляху попадався невеликий в 100 метрів висоти водоспад
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
В дорозі я обігнав групу місцевих туристів. Зовнішнім виглядом вони мені нагадали мене в 90-х. Рюкзаки колобки, кросівки
Дешеві кросівки
І т.д.
Пізніше, в притулку ми поговорили. Виявилося що це змішана група військових та поліцаїв. Коли вони почули що я один йду на перевал Лумба Самба треба було бачити їх погляди.
В них була суміш поваги та фрази :" ну ти й вар'ят"
Olonchung Gola та й інші села які я пройшов за наступні 7 днів трохи нагадали мені Рава-Руську, або Закарпаття. Вони були наповнені контрабасом з Китаю: пиво і тістечка; горілка і чіпси; навіть Кока-Кола була з Китаю.
А ще мені нагадало рідний Львів, адже мешканці села дуже полюбляють бруківку
Селище взагалі досить колоритне навіть для Непалу
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Лумба Самба і всі всі всі.
Село розташоване на висоті 3250, висота перевалу 5160. І місцеві жителі і туристи, які його вже проходили запевнили що за день перевал пройти неможливо. Мені зовсім не подобалась ідея спати в снігу, але варіантів не було. Я обрав два потенційних місця ночівлі : на 4200 та на 4700 в залежності від того куди встигну дійти. Вихід на маршрут запланував на 06:30 ранку і таки вийшов вчасно.
На виході з села в мене хвилин 20 забрали поліцаї влаштувавши перевірку пермітів та особистих речей. Вони ніяк не могли повірити що я йду на Лумба Самба і чомусь думали що я планую втіхаря перетнути кордон з Китаєм. Зрештою відпустили.
За дві години я здолав 7 км і піднявся до висоти 3900. І тут знову почався клятий сніг.
Зайшовши в ліс я злякав двох величезних грифів. Вони сиділи біля туші яка. А ще через метрів сто я побачив на снігу сліди сніжного барса, який і вбив яка.
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Швидкість руху впала до километра за годину, адде снігу було знову до коліна, мінятися не було з ким, а м'язи ніг боліли від двох попередніх днів.
Час від часу попадалися місця для кемпінгу з дбайливо заготованими і накритими целофанієм дровами.
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Після 12 години погода знову зіпсувалася і знову засипало снігом.
До висоти 4700 дійти в цей день так і не зміг і в 19:00 поставив намет на 4200.
В наметі було досить прохолодно і в мене почали мерзнути бедра, срака та поясниця.
Я крутився, крутився, намагаючись знайти теплішу позу і зрештою не витримав і підклав під карімат штормовку, рейнкавер і навіть обидва прапори. Це допомогло!
І знову ранок. І знову вихід в 06:30. Йти було зовсім хижо. Сніг, втома і висота. До рівня 4600 мізерну відстань в 1,5 км я повз дві години!
І я навіть не знаю що гірше - херова погода, як в попередній день, чи яскраве сонце яке нещадно топило сніг, перетворюючи його в жижу по якій іноді доводиться йти навколішки!
Фото Віталій Дячук
З 4600 стало легше, сніг був промерзший і вже трохи мене тримав.
В районі 12 я підійшов під перевал і зупинився в роздумах куди йти. Зліва була якась вузька щілина і там періодично літало каміння, з права - морена, але на ній були якісь сліди, а на скелях зверху майріли прапорці.
Ну морена, значіть морена.
Я рішуче поліз вгору і здякав пару гірських козлів.
Коли я дійшов до слідів то зрозумів що це якраз їх сліди.
Схил стрімко йшов вгору і зрив міг закінчитсь фатально. І тут зламалася одна з трек палок. "Вчасно" подумав я, склав другу і дістав льодоруб.
Фото Віталій Дячук
Крутизну схилу можно побачити на фото
Нарешті цей схил закінчився і "твою ж мать!" я помилився. Це був хибний шлях і мені тепер треба було скинути десь з 200 метрів так важко здобутої висоти.
Скинув і поліз на інший гребінь. Ще дві години.
Коли я видерся на нього я звернув увагу на характерну і дууже довгу тріщіну в снігу. "Ну ясно, карніз" - подумав я - " Треба бути обережним!"
Але як я не видивлявся ніякого карнізу не було. Це була лінія відриву сніжної дошки по якій я піднімався останню годину. Я прикинув розмір дошки і глибину снігу і мимоволі здригнувся. Якби вона відірвалася коли я був на ній вижити шансів би не було.
Фото Віталій Дячук
З гребіня знову треба було спускатися, але, на щастя не багато. Я спусиився, вибрав безпечний і широкий кулуар і продовжував лізти вгору. Ще півтори години і ось омріяні 4900, плато і вказівник що я на вірному шляху!
Фото Віталій Дячук
До початку перевалу 1 км. Після цього ще щонайменше 5 км до початку нормального спуску, на годиннику 17:00.
Я не відчуваю ніг. Сідаю на сніг і знімаю черевики, щоб перевірити що з ногами і палбцями на них. Черевики примерзли до шкарпеток, а шкарпетки до ніг. З тріском відриваю одне від іншого.
Дивлюся що ж з пальцями. Так, добре є: червоні, а не сині і хоч не відчуваю дотиків можу їх зігнути.
Дохожу до висоти 5000, ставлю намет, вистеляю все що є в рюкзаку під карімат, топлю сніг і заливаю в пляшку. Пляшку в спальник до ніг. Подумки дякую друзям з магазину "Резервіст" за мембранні шкарпетки. Саме вони врятували пальці. Сподіваюсь що завтра зранку теж буде сонячна погода і черевики вдасться розморозити і висушити.
Все. Спати...
Не можна сказати, що я спав дуже добре. Було досить холодно. Десь коло - 8по відчуттях, а спальник в мене на - 2. Та в 5:30 вийшло сонце і стало тепло. Я негайно поставив на сонце відмерзати черевики, та сушитися шкарпетки та бахіли, а сам декілька годин насолоджувався краєвидом на Каченджангу
Фото Віталій Дячук
В 10 й я швидко зібрав речі і вийшов на маршрут. Треба сказати що Лумба Самба один з самих чіканутих перевалів які я пройшов. Зазвичай на перевалі ти аідходиш до сідловини і спускаєшься вниз. Тут же за сідловиною було ще одне плато і довелося кружити, набирати і втрачати висоту і траверсувати схили. Останній пункт мені зовсім не подобався, тому що за сідлом всі схили були в слідах свіжих лавин. Сніг далі місцями тримав дуже зле і я часто провалювався. І ось нарешті після трьох годин блуждань я вийшов на остаточний спуск.
Фото Віталій Дячук
Аж раптом на спуску земля тікає з під ніг і я лечу вниз. Удар правою ногою об скелю. Боляче, дуже боляче. І ось я валяюсь напівасипаний снігом. Я таки попав в лавину. Повезло. Висота була метрів 15, а там далі рівняк. Я швидко відповзаю в бік, щоб не накрило бува другою.
Знімаю бахілу і закочую штанці. По нозі тече кров, але нічного страшного: невелике розсічення з 3 мм глибиною і сантиметрів 7 в довжину. Дістаю бетадин і заливаю рану.
Йду далі
Моя морда після лавини. Фото Віталій Дячук
З 4700 йти стає легше. Сонце добряче попрацювало і місцями сніг зійшов зовсім, або вже не глибокий, або утворив міцну поверхню.
Зазвичай після перевалу ночують на висоті 4500, на точці яка називається Yak Kharka ( так називають літні табори пастухів) але я не хочу черговий раз спати в снігу тому поспішаю в село Thudam. Це добрих півтори тисячі метрів нижче перевала і на 8 км далі від Харки.
По дорозі попадається дуже гидка сипуха. Я їх багато бачів і ходив по ним, але така гидота вперше в мому житті : суміш землі та дрібних камінців, пропитана водою. Коли ти йдкшь по ній то з під ніг летять не окремі камінці, а сходить цілий пласт замлі і тече вниз бурним потоком. Ось тільки це не вода, а багнюка.
Тут би дуже стала в нагоді пара трек палок, але в мене тільки одна.
До Thudama я доходжу пізно ввечері коло 22:00. Починаю шукати гестхаус, але нічого подібного тут немає.
З ганку одного з будинків мені маячать ліхтарик.
Йду туди. Стоїть якась жіночка. Я питаюсь чи це лоджа, але вона не розуміє ні слова англійської. Жестами показую що хочу пити, їсти, та спати. Вона заводить в середину.
Хм, схоже я попав в підпільне казино. Мужичкі сидять і грають в карти на мушлі каурі. Колись такі мушлі тут використовували замість грошей. Видно й досі вони в цій ролі іноді використовуються.
Жіночка показує мені місце на ліжку в куті і дає ковдру. Потім запарює контрабандну китайську лапшу і наливає чаю.
Чай дуже густий, масний і солений. Видно зроблено в тібетський традиції - з маслом і молоком яка і сіллю.
Питаю чи є в них пиво.
Слово beer вони виявляється знають. Два мужичкі йдуть кудись і хвилин через 20 приносять цілу полету китайського пива. Дають мені дві банки.
Перед тим як лягти спати я намааюсь розрахуватись, але грошей з мене не беруть. "Free" згадує один з мужиків необхідне слово.
Я засинаю під їх розмови і розумію що перший шматок трека я таки пройшов
