Great Himalaya Trail
Навесні 2019 року турист зі Львова Віталій Дячук почав втілювати в життя свою мрію: пройти пішки Великий Гімалайський Шлях "Great Himalaya Trail" - 1500 кілометровий трекінговий маршрут, що проходить по території Непалу.
Проходження маршруту Віталій здійснює самотужкиі, принаймні на всіх ділянках, окрім технічно складних (перевал Tashi Labsta), а також такі, що мають спеціальні законодавчі вимоги (регіон восьмитисячника Манаслу).
Але, мабуть, найбільш примітним моментом цієї подорожі є той факт, що Великий Гімалайський Шлях ще не був пройдений українськими туристами!
Детельніше про подорож Віталія, а також його подорожні щоденники Ви зможете прочитати в нашій спецтемі: ВЕЛИКИЙ ГІМАЛАЙСЬКИЙ ШЛЯХ: ПЕРШЕ ПРОХОДЖЕННЯ ТРЕКУ ПО НЕПАЛУ МАНДРІВНИКОМ З УКРАЇНИ
Всім привіт
Я живой, я лєгітімний.
Отже давайте до справ.
Перший етап шляху завершено.
Відстаання від графіку - 2 дні.
Причина - погані погодні умови: сніг, туман, зливи. Внаслідок сильних снігопадівя був змушений 5 днів пробиватися по коліно чи по пояс в снігу.
Фото Віталій Дячук
Крім того що я це зробив один я ще встиг :
- Побувати в базовому таборі Канчеджанги (він доречі абсолютно пустий, ніхто цього року не прийшов на сходження. Ну а шо? Всього навсього 3 за висотою вершина в світі, технічно складніша за Еверест. Хай лохи на ту Канчеджангуходять, канкретні пацани зразу на Еверест лізуть)
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук - Зірватися разом з каменем з тропи, пролетіти 2 метри, засрягти в гілках рододендрона, обдерти праву руку, та досить сильно пошкодити ліве плече
Фото Віталій Дячук - Ледь не відморозив палтці ніг, через те що старі та добрі Zamberlanи виявилися занадто старими. Тепер треба десь нарити грощі і купити нові черевики перед перевалом Таши Лабста, а то точно залишуся без ніг
Фото Віталій Дячук - Попасти в лавину на перевалі Лумба Самба
Фото Віталій Дячук - Пройтися по слідам сніжного барса
Фото Віталій Дячук - Кинув курити.
P. S Поки що на час треку.
P. P. S тютюн кинув курити, якщо що
Давайте розкажу вам трохи про трек до базового табору Канчеджанги.
На трек як правило йде 10 - 12 днів в одну сторону. Я вклався в 7.
Вмудрився в перший день прийти зразу до селища Chirwa, на шо звичайні трекери витрачають два дні ( хоча якби в мене були мозги, міг и не вбиватись так що ледве встав від крепатури на наступний день, а підїхати на джипі).
Потім, оскільки в мене хорощі відносини с горняшкою я пропустив стоянку на 2900 і тільки одну ніч провів на 3400 і зразу пішов вище. Ось і вдалося відіграти декілька днів
Фото Віталій Дячук
В селищі Ghunsa я лишив зайві речі і пішов вверх с більш легким рюкзаком. Як мені сказали що далі теж є гестхауси, тож можна і без намета. Але в останьому перед бейскемпом селі нікого не було.
Довелося виломати двері. Саме смішне, що після того як я виломав двері за хвилин 40 прийшов власник. Він вирішив що туристичний сезон вже почався і треба йти на верх, зустрічати гостей.
Фото Віталій Дячук
На наступний день я скочів о 4й ранку і побіг в базовий табір. Хотів до вечора повернутися в Ghunsa. Але по дорозі назад на сипусі втратив тропу і вискочив на льдовик. По якому й карабкався вверх та вниз наступні 3 години.
Світанок над базовим табором Канченджанги. Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
Вершина на фото називається Gimmigela peak. Висота майже 6500. Це північна стіна, по ній ніхто ще не ходив. Тепер в мене нова мрія: знайти 2-3 напарників, спонсорів і зробити першопроходження по ній.
Вибачте це всеж Wedge peak 6802 м.
Коли я повернувся з базового табору і відпочив - почався сніг. Той самий сніг що створив мені потім стільки проблем.
Фото Віталій Дячук
Взагалі дуже цікавий і гарний маршрут. До 3000 метрів йдеш по джунглях з бамбуком, сапрофітами і т.д. Кожну годину бачишь якійсь водоспад вистою 50 - 200 метрів.
Після 3000 ліс міня'ться і починає складатись з кедрів та рододендрона.
Фото Віталій Дячук
А від Ghunsa водоспади перетворюються на льодоспади. Дуже було шкода, що в мене нема ні напарника, ні мотузки, ні льодового інструменту...
Фото Віталій Дячук
Туристів на маршруті дуже мало. Я зустрів аж 10 чоловік. За словами місцевого населення за рік тут буває 800 - 2000 людей. Тож лоджів не багато і вони так собі. Але вони є.
Всі кого я зустрів йшли з місцевими гідами і дуже з мене дивувалилися.
Фото Віталій Дячук
Зустрів ще двох людей які йшли по Великому Гімалайському треку : японця і хлопа з Люксембургу. Йдуть соло, але з гідами, а японець ще й з портером)
Коли я нарешті спустився в Ghunsa другий день поспіль йшов сніг. В планах мене було проходження перевалу Nango La 4780 метрів, але місцеві запевнили мене що по такому снігу пройти його неможливо і порадили повертатися на початок маршруту в селище Sekathum, а вже від нього підійматися до моєї наступної цілі - села Olanchug Gola.
Самі вони так і планували йти. Власник же лоджі порадив зачекати день і подивитися чи буде завтра гарна погода. Тоді сніг підтане і перевал можна буде пройти. Він вгадав: зранку яскраво світило сонце і сніг внизу зійшов. Але після 14 знову почало засипати снігом.
Я позіханув з роздратуванням і вирішив йти через Sekathum.
Фото Віталій Дячук
Та наступного ранку, коли я стояв біля повороту на перевал, знову виглянуло сонечко і я вирішив ризикнути. Та за годину погода знову зіпсувалася: повалив сніг і густий туман накрив ліс.
Снігу на землі було по коліно, стежки не видно і всі орієнтири сховані в тумані. Але в мені прокинулась моя впертість і злість і я вирішив що пройду перевал, чого б це мені не коштувало.
Я взяв приблизний напрямок і йшов і йшов вперід, вперто набираючи висоту, крок за кроком.
В такі моменти дуже добре розумієш ціну життя і ціну помилки. Досить в тумані вийти на обрив або зламати чи просто підвернути ногу і мій труп знайдуть за тиждень,. Якщо взагалі знайдуть.
В 15:30 я максимально вимотаний стояв на перевалі.
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
До Olonchung Gola лишалося 17 км. Я не знав чи ще зможу пройти їх за сьогодні, а за перевалом снігу було вже по пояс і він продовжував падати і падати. На карті в 2 х км був позначений маленький притулок і я вирішив ночувати в ньому. Та коли я дійшов виявляється що вітер здув кришу, а стіни частково повалив.
Довелося рухатись далі. В мене був з собою намет, та я не бачів де його можна поставити. В 18 30 накрило темрявою. Орієнтація втратилась остаточно. Я пропахував сніг лишаючи ща собою траншею та проломувпвся крізь кущі. В голові сиділа одна думка: "Я дійду! Сука, я дійду, чого б мені це не коштувало!"
Аж раптом
я вийшов на галявину, а на ній... На ній стояла маленька дерев'яна колиба. Вже за 15 хвилин потріскувало вогнище, в JetBoil топився сніг на чай та вечерю, а я розставляв намет всередині. Колиба була в тріщинах і в наметі було тепліше.
Сніг нарешті припинив сипати, і я вийшов на вулицю насолодитись зимовою казкою при світлі місяця. Аж раптом мене накрило і почало трусити.
Я зробив це. Зробив те що місцеві важали неможливим. Пройшов перевал! Останні пару днів мене накрив якийсь легкий снобізм по відношенню до треку. Ну та важко, але переді мною трек пройшло багато людей і вже все відомо і нічого нового я не роблю... Нічого особливого. Перевал дав мені можливість зрозуміти що те що я роблю це на межімоїх можливостей. На межі життя та смерті...
