Намча Барва (Namcha Barwa, 7782 метрів) та Гіала-Пері (Gyala Peri, 7294 метрів). Фото: Sebastian Alvaro
У східній частині Гімалаїв лежить таємничий світ колосальних, несходжених семитисячників. Маловідомі гори пропонують неймовірні виклики для справжніх альпіністів.
У минулі роки кілька експедицій досліджували цей район і здійснили кілька цікавих сходжень.
У цій статті, опублікованої на сайті ExplorersWeb мова піде про перші та єдині сходження на вершини Намча Барва (Namcha Barwa, 7782 метрів) та Гіала-Пері (Gyala Peri, 7294 метрів), дві гігантські гори, розділені річкою Ярлунг Цангпо у Тибеті.
Два брати
Одна з багатьох місцевих легенд говорить, що Намча Барва та Гіала-Пері були двома братами, посланими на Землю з Неба, щоб охороняти південно-східний Тибет.
Гіала-Пері, молодший брат, був дуже розумним, талановитим і вищим за свого брата Намчу Барву.
Намча Барва позаздрив і вбив свого брата, відкинувши його голову.
За це Бог покарав його, наказавши йому охороняти річку Ярлунг Цангпо і вічно супроводжувати свого обезголовленого брата.
Намча Барва виглядає із хмари. Фото Sebastian Alvaro
Ця місцева легенда пояснює, чому вершина Гіала-Пері округла. Намча Барва, з іншого боку, майже завжди прихована хмарами і туманом, тому що йому соромно за свій вчинок.
Місцеві жителі кажуть, що той, хто побачить вершину Намча Барва здалеку, буде мати процвітання та удачу протягом року.
Сніг вкрив північну сторону Гіала-Пері (Gyala Peri, 7294 метрів). Фото Tamotsu Nakamura
Перше сходження на Гіала-Пері
Гіала-Пері, що розташована поруч із більш відомою горою Ракапоші в Каракорумі, є, ймовірно, найбільшим сходженням над прірвою на планеті.
Стіна гори підіймається на висоту 3000 м і досягають берегів річки Ярлунг Цангпо.
З висотою 7294 метри це найвища вершина хребта Ньєнчен-Тангла, але її часто включають у групу Намча-Барва Гімал у Гімалаях. Це на північ від великого вигину річки Ярлунг Цангпо та на північний-північний захід від гори Намча Барва.
Мапа розташування Намча Барва і Гіала-Пері.
У дальньому правому куті мапи Ви можете помітити Намча Барва та Гіала-Пері, позначені червоними точками. Фото: Michael Ward
У 1985 році Гімалайська асоціація Японії направила двох своїх членів розвідати гору. Через рік японці повернулися. Групі з шести альпіністів під керівництвом Кадзуо Тобіта (Kazuo Tobita) було важко підійти до гори.
Дощ довго не припинявся, і групі довелося переправитися через річку, щоб дістатися до базового табору Гіала-Пері.
Нарешті, 16 вересня група встановила свій базовий табір на висоті 3200 м. Вони мали намір піднятися на західну стіну через південний хребет.
Через шість днів після прибуття в базовий табір вони почали сходження.
25 вересня альпіністи встановили передовий базовий табір біля підніжжя західної стіни, на висоті 4200 метрів. Перші два висотні табори були на самому хребті.
На висоті 6000 м вони вийшли на південний хребет і 21 жовтня досягли табору 4 на висоті 6751 м. Їхня рішучість була непохитною, незважаючи на снігопад, з яким їм довелося боротися.
Наприкінці жовтня вони зробили дві спроби піднятися на вершину, обидві невдалі. Третій раз був успішним.
31 жовтня 1986 року, через день після другої невдалої спроби, Ясухіро Хасімото (Yasuhiro Hashimoto), Йошіо Огата (Yoshio Ogata) та Хіротака Імамура (Hirotaka Imamura) досягли вершини на Гіала-Пері.
Річка Ярлунг Цангпо на фоні тибетських гір. Фото: Sebastian Alvaro
Друга спроба сходження
У вересні 1998 року іспанська група "Al filo de lo imposible" ("Грань неможливого") запланувала друге сходження на Гіала-Пері. До групи входили брати Фелікс і Альберто Інурратегі (Felix Inurrategui, Alberto Inurrategui), Інакі Очоа де Ольза (Inaki Ochoa de Olza), Хуанхо Сан Себастьян (Juanjo San Sebastian), Хосе Карлос Тамайо ( Jose Carlos Tamayo) та Джон Ласкано (Jon Lazcano).
Переслідувана поганою погодою та оповита туманом, який повністю погіршував видимість, група піднялася японським маршрутом. Їм вдалося досягти відмітки 6000 м, де вони зустріли ведмедя! Члени команди поспіхом ретирувалися, не маючи найкращої ідеї протистояння з ведмедями; їм пощастило безпечно спуститися з гори.
Згодом вони відмовилися від своєї спроби сходження на вершину.
Тибетський бурий ведмідь. Фото Yunchuan Dai
Приховане обличчя Намчі Барви
На східній стороні великого каньйону Ярлунг Цангпо лежить гора Намча Барва висотою 7782 метри.
Епос про царя Гесера, одна з найбільших епічних поем Тибету, описує гору Намча Барва як «спис, що встромляє в небо». Назва гори також може означати «каміння, що падає з неба». На тибетській мові це ім'я означає «палаючий грім». Місцеві жителі також називають гору «Пік сором’язливої леді», оскільки хмари майже завжди приховують його снігову вершину.
За віруваннями місцевих жителів, Намча Барва є домівкою богів. За легендою, на вершині цієї гори є сім золотих храмів. Місцеві жителі кажуть, що хоча Намча Барва стоїть у світі людей, вона ніколи не показує людям своє справжнє обличчя.
Аерофотознімок Намча Барва з горою Санлун (Mount Sanlun, 7059 м) праворуч. Фото Japanese Alpine Club
Перші експедиції до Намча Барва
Вперше цей пік був описаний британськими геодезистами та дослідниками в 1912 році.
Намча Барва одразу привернув увагу альпіністів, коли він з’явився на фотографіях, зроблених британською експедицією Бейлі 1913 року. Проте довгий час спроб піднятися на гору не було.
Найсхідніша вершина на Землі з висотою понад 7600 м, Намча Барва надзвичайно зелена, з вічнозеленими тропічними лісами та безліччю рослин і тварин у долині річки на нижчих висотах.
Вище відмітки 4500 м гора постійно вкрита льодом і снігом.
Рідкісний ясний денний вид на Намча Барва. Фото: Sebastian Alvaro
У 1980-х роках гора привернула увагу китайських дослідників і альпіністів. Наукові групи здійснили експедиції в серпні 1982, квітні 1983 та квітні 1984 років для дослідження флори, фауни та клімату регіону.
21 квітня 1984 року альпіністи піднялися вершину гори Найпун (Naipun) висотою 7043 метрів, що прилягає до Намча Барва. Вони піднялися через його крутий південно-західний схил, який є дуже лавинно небезпечним.
Звідти вони побачили шість можливих маршрутів до веришни Намча Барва. Проте кожен маршрут здавався дуже складним, мікстовим снігом, льодом і каменем.
У період з листопада по грудень 1990 року спільна китайсько-японська експедиція під керівництвом Цунео Сігехіро (Tsuneo Shigehiro), що складалася з чотирьох японських і шести китайських альпіністів, досліджувала західно-північно-західний і південний хребти. Вони також досягли відмітни 6900 метрів на сусідньому піку Найпун (Naipun).
Намча Барва (Namcha Barwa, 7782 метрів) і гора Найпун (Naipun). Фото John Town
Відважна спроба і трагедія
Восени 1991 року Японський альпійський клуб отримав дозвіл на проведення спільної японсько-китайської експедиції на Намча Барва.
Шість альпіністів з Японського альпійського клубу та шість альпіністів з Китайської асоціації альпінізму досягли базового табору на висоті 3520 метрів 28 вересня 1991 року.
Група піднялася на гору Найпун і 13 жовтня досягла відмітки 4850 метрів.
16 жовтня лавина вбила Хіроші Оніші (Hiroshi Onishi), одного з кращих альпіністів команди. Група, шокована трагедією, зупинилася на 10 днів, але продовжила сходження наступного тижня. Величезні снігопади та сильний вітер става їм назаваді, але 15 листопада вони встановили табір 4 на висоті 6900 метрів.
Вид на Намча Барва з базового табору в 1992 році. Альпіністи розвантажують спорядження. Фото Japanese Alpine Club
З табору 4 вони спустилися до сідловини між Найпуном і вершиною Намча Барва. Потім вони продовжили рух крутим схилом Намча Барва.
19 листопада альпіністи розбили табір 6 на висоті 6700 метрів.
З цієї точки група провісила мотузки на відмітку 7200 метрів. Наступного дня вони досягли небезпечної скелястої ділянки на висоті 7350 метрів.
Тут їм довелося прийняти важке рішення: через сильний снігопад існувала висока лавинна небезпека.
Команда вирішила не здаватися.
22 листопада вони зуміли пройти всю скельну секцію. Після всіх цих зусиль, досягнувши висоти 7460 метрів, вони зіткнулися з ще більшою небезпекою лавини і, нарешті, відмовилися від своєї спроби.
Перше сходження
Китайсько-японська команда повернулася в Намча Барва через рік, восени 1992 року. Об’єднана група включала японських альпіністів Кадзуо Ямамото (Kazuo Yamamoto), Цунео Шигехіро (Tsuneo Shigehiro), Тоічі Мітані (Toichi Mitani), Хіроші Аота (Hiroshi Aota), Ацуші Ямамото (Atsushi Yamamoto) та Масунорі Сато (Masunori Satoh); та китайських альпіністів Санджу (Sanju), Да Чімі (Da Chimi), Цзябу (Jiabu), Церінг Дордже (Tsering Dorje), Б’янба Жаші (Bianba Zhashi), Да Чімі ( Da Chimi) та Да Чіонг (Da Chiong). Вони піднялися південним хребтом через гору Найпун.
гори Намча Барва (табір 6) і Найпун. Вид з висоти 7350 метрів. Фото Japanese Alpine Club
У період з 13 по 21 жовтня альпіністи зробили кілька спроб піднятися на вершину. Щоразу їм доводилося розвертатися через негоду і спускатися до базового табору.
24 жовтня вони знову почали сходження, твердо налаштовані піднятися на вершину.
Скельна ділянка та сніговий хребет вершини Намча Барва. Фото Japanese Alpine Club
29 жовтня шість альпіністів піднялися над скельною ділянкою на висоту 7600 м.
В цей час на гору знову повернулася негода. Цього разу вони вирішили встановити бівак, а решта альпіністів продовжували підніматися позаду них.
Один із них, на ім'я Шігехіро (Shigehiro) розвернувся до низу на скельній ділянці, але решта групи встигла піднятися до відмітки 7600 метрів.
Нарешті 30 жовтня 11 альпіністів піднялися на вершину Намча Барва.
Маршрут першого та єдиного сходження на верину Намча Барва. Фото Kazuo Yamamoto
Як і Гіала-Пері, Намча Барва має у своїй історії лише одне сходження.
Багато років потому китайська влада заборонила всі сходження в цьому районі як з релігійних, так і з політичних причин (річка Ярлунг Цангпо за цим районом тіче теріторією Індії).
Група альпіністів на вершині Намча Барва. Фото Japanese Alpine Club
