Україна та сходження на Говерлу у 1993 році очима французського альпініста

 Жан-Клод Марм’є (Jean-Claude Marmier) біля вершини Говерли. лютий 1993 року. Фото Claude Gardien
Жан-Клод Марм’є (Jean-Claude Marmier) біля вершини Говерли. лютий 1993 року. Фото Claude Gardien


Лютий 1993 року.
Клод Гардьєн (Claude Gardien) перебуває в абсолютно новій для нього країні, що тільки виходить з жахів перебування у складі СРСР.

Україна вільна, і українські друзі запрошують його відвідати її найвищу точку – Говерлу, вершина якої знаходиться на висоті понад 2000 метрів над рівнем моря.

Ми [у Франції] і досі майже нічого не знаємо про Україну, окрім жахливих образів війни, які долітають до нас з лютого цього року.

Лютий 1993 р. Інший час, інший світ.....

Далеко від дому, на вершині Говерли сильно віє вітер. Бувають дні, коли він не стихає зовсім..

Жодне слово не проходить кріз цей вітер, пориви все забирають: і подих, і голос.

Говерла? Що це за гора? «Сім вершин», якщо концепцію розширити на значно більшу кількість: це найвища точка в Україні.
У Карпатах, на сході України, трохи на північ від Румунії… На висоті 2019 метрів Говерла панує над масивними округлими, величезними дикими горами, де на гірських схилах вас переслідують вовки, боячись перетнути дорогу з сім’єю ведмедів.

Віктор Грищенко біля вершини Говерли. лютий 1993 року. Фото Claude Gardien
Віктор Грищенко біля вершини Говерли. лютий 1993 року. Фото Claude Gardien


Що ми там робили?
Запросив Віктор Грищенко, наш київський друг, альпініст високого рівня, чемпіон СРСР з альпінізму, титул, який він здобув у висотному першосходженні на Кавказі чи на Памірі, не пам’ятаю.
Для нього важливо було показати нам найвищу вершину своєї країни, яка щойно здобула нову незалежність.
Україна на той час входила до Співдружності Незалежних Держав, до складу якої входили республіки колишнього СРСР.

Від Редакції:

Грищенко Віктор Іванович
Грищенко Віктор Іванович


Грищенко Віктор Іванович народився 27.07.1943, у м. Сергач, Нижегородської області, Росія.
Все подальше своє доросле життя і альпіністську карьєру пов'язав з Україною.
Був майстром спорту та мастром спорту міжнародного класу. Багаторазевий чемпіон та призер України та СРСР з альпінізму.
У 1989-92 роках був тренером збірної України з альпінізму, один із керівників та тренерів першої української гімалайської експедиції на Манаслу (1991).
З 1992 року став членом французськго альпіністського клубу G.H.M.

У січні 2013 року 70-річний Віктор Грищенко та його товарищ 44-річний Віктор Багмет трагічно загинув в українських Карпатах у районі урочища Криві Шляхи поблизу гори Гімба у Міжгір'ї.
Причиною загибелі стало сходження лавини.



Повсякденне життя України, лютий 1993 року. Фото Claude Gardien
Повсякденне життя України, лютий 1993 року. Фото Claude Gardien


Ми познайомилися з Віктором роком раніше на Кавказі, під час «навчальної» поїздки, в рамках якої ми допомогали місцевим альпіністам розвивати альпінізм і піші гірськи походи в своїх горах, як це склалося у нас. Ми стали не тільки друзями, а партнерами...

Нова ідентичність незалежного українця дала йому надію. І для нас, західних європейців це теж була надія.
Майбутнє виглядало світлим, з миром і процвітанням для світу.

Віктор показав нам розкішний Київ, збудований на високих пагорбах з видом на величну річку Дніпро. Віктор також хотів познайомити нас зі своїми горами. Він часто розповідав нам про українськи гори.
Ми відчували в ньому добродушний патріотизм, ніяк не жорсткий чи агресивний, скоріше це була прихильність чи синівський зв’язок із його нині емансипованою країною.

За телефонним дзвінком від нашого друга, який запросив нас ще раз до України, ми вскочили в джип 4?4 нашою маленькою компаніїєю і дорогою з Франції до України по черзі сідали за кермо: Жан-Клод Марм’є (Jean-Claude Marmier) та я, без пересадок із Шамоні до Мукачева, невеликого містечка, розташованого за 40 кілометрів від угорського кордону, на території України.
Там нас зустрів та приютив у себе альпініст Олександр, який до того часу займався за фахом архітектора. Колись він проектував театри, стадіони, лікарні… Але тепер уже не було чого будувати.
До того ж в Україні залишилося небагато працюючих виробництв. Все йшло через чорний ринок. Коли ми їхали на Кавказ, навідь заправка була пригодою…

З Мукачева ми збиралися доїхати до найближчих гір Карпат. Цей ланцюг простягається Альпами після Австрії на схід, перетворюється на Татри на кордоні між Польщею та Словаччиною, проходить рогом по Україні, перш ніж прямувати на південь до Румунії.

Віктор мав побачення з друзями. Росіяни та українці: спільне, доволі елементарне альпіністське обладнання. Усі знали один одного і приймали нас з нашим великим авто, нашими блискучими лижами Dynastar, нашим захисним спорядженням Gore Tex, нашими заплічниками, повними їжі (Жан-Клод ніколи не подорожував без однієї чи двох коробок бургундського, якими він вважав за потрібне як слід вшанувати наших гостей, і не я, чистий бургундець, збирався йому суперечити).

Місцевий хостел-притулок. лютий 1993 року. Фото Claude Gardien
Місцевий хостел-притулок. лютий 1993 року. Фото Claude Gardien


Ми мчали Карпатами у шторм, трохи турбуючись про наших нових друзів, які були на наш розсуд дуже погано одягнені.

Але вони були або акліматизовані, або особливо витривалі.

Коли Віктор помітив уповільнення вітру, хто знає звідки він взявся в цих просторих регіонах, ми вирушили на наше «сходження на вершину».
Це був важкий день. Пауза непогоди була відносною. Кожен з нас мав бути повністю захищений від зимового вітру, щоб протистояти негоді та мати шанс піднітися на гору.
Віктор був у блакитному костюмі Gore Tex Lowe Alpine System, на якому був вишитий герб України. Він був частиною національної експедиції, яка вирушила на восьмитисячник Манаслу незадовго до цього.

Сходження на Говерлу. лютий 1993 року. Фото Claude Gardien
Сходження на Говерлу. лютий 1993 року. Фото Claude Gardien


Це було емоційне сходження. Не тільки через вітер. На цій маленькій вершині, де не було сказано жодного слова, ми відчули дружбу, співчуття. Не тільки з Віктором, а з усіма, кого ми знали в цій країні.
Внизу були порожні склади, дефіцит нафти, невизначеність. Але була надія на краще майбутнє.

Але сьогодні в Україну прийшло пекло.

Київ, коли ми приїхали з Москви, був трохи схожий на приземлення в Марселі, коли ви приїжджаєте з міста на півночі: середземноморський бік, святковий і барвистий. Прекрасні пам'ятники, бузок усіх відтінків, що цвів з перших днів весни... Уявіть собі це чудове місто під бомбами...

У моїй пам'яті з’являються спогади, ми ведемо облік цих країн, які ми так любили і які в той чи інший час зазнали жахіття війни: Алжир у 90-х, колишня Югославія, Близький Схід, Афганістан, де альпіністи 60-х (Курт Дімбергер, Анрі Агресті…) їздили на машині VW Combi чи Renault 4L… Кожного разу ми хвилювалися за наших друзів з різних кінців світу.

Чи побачимо ми їх знову колись?

Віктор Грищенко біля вершини Говерли. лютий 1993 року. Фото Claude Gardien
Віктор Грищенко біля вершини Говерли. лютий 1993 року. Фото Claude Gardien


Сьогодні Україна в свою чергу занурюється в «час без туризму», створений сліпим терором.
Це ще одне покоління, яке з дивовижною мужністю захищає країну, її незалежність і свободу.

Без Віктора, який надто рано покинув нас, який безумовно дуже важко переживав би через несправедливу агресію країни, де він народився до країни, яку він любив.
Пішов з життя і Жан-Клод, який одружився з українкою на гарне ім’я Наталка. Він помер від серцевого нападу в 2014 році під час розвідки одного з гірських маршрутів у Альпах. Гори стали його пристрастю, і він поділився цією страстю зі своєю молодою дружиною.

Альпінізм, як тільки Ви покидаєте свою долину, стає відкриттям, точкою дотику між різними культурами.
Проводячи час біля підніжжя гір, набагато більше, ніж у горах, ми усвідомлюємо, що без мешканців, які нас приймають, допомагають нам, ми не в змозі сформували своє бачення світу.
Світ, де ми цінували один одного, де ми жили щасливо, зустрівши один одного після місяців відчуження.
Альпінізм, зіткнувшись із злом світу, здається дрібницею, але принаймні він навчив нас поважати інших та їх відмінності.

Гірські пасовища Карпат. лютий 1993 року. Фото Claude Gardien
Гірські пасовища Карпат. лютий 1993 року. Фото Claude Gardien


Цього разу це знову відбувається в Європі. Повертаючись з Говерли, Віктор змусив нас зупинитися на дорозі, що перетинала ліс.
Дуже гордий, він показав нам стелу, на якій був вигравіруваний текст латинською мовою.
Цей невеликий пам’ятник датується часами Австро-Угорської імперії.
Ця стеля відзначала географічний центр Європи, точку якого було вираховано імператорськими географами наприкінці 18 століття...

Географічний центр країн мінливий, відповідно до обраного методу розрахунку, і їх багато, але зазвичай він залишається на тій самій території.
Точне місце розташування можна обговорювати, але Україна справді є частиною Європи…

Теги: альпінізм, гори, Говерла
Автор: Редакція 4sport.ua за матеріалами https://alpinemag.fr/
Переглядів: 700
Опубліковано 2022-06-23 в альпінізм