Ольга Коробка 26 червня захистила диплом спеціаліста Львівського державного аграрногоуніверситету за спеціальністю «Землевпорядкування та кадастр» та одразу вступила до магістратури свого університету, а вже за кілька тижнів відбуде до Києва, де розпочне підготовку до Чемпіонатусвіту, який відбудеться восени у турецькій Анталії, і там за думкою Ольги буде справді жарко! У своєму блозі Ольга ромірковує про відсутність конкуренції та традицій у важкої атлетики України:
Час від часу я сідаю і міркую: чому за кордоном регулярно з’являються нові імена, сильніспортсмени, а ми, таке враження, стоїмо на місці? Підіймаємо те, що підіймали й раніше. І приходжу висновку – нам сильно бракує матеріально-технічного забезпечення, традицій та конкуренції.
Катастрофічний брак коштів, це – перша обставина. Одначе, історично вже так склалося, що наш народ якось вирішує цю проблему. В більшості видів спорту українські професіонали здобуваютьмедалі не «завдяки», а «всупереч». Десь знаходять собі мотивацію, можливість готуватися, і перемагають навіть усупереч здоровому глузду. Ну що ж робити, якщо, крім суперників, нам потрібноборотися ще й з реаліями? Коли немає грошей ні на вітамінізацію, ні на екіпірування…Хвала Господу, є ще небайдужі люди. Але ми маємо самі їх вишукувати, цих людей. Відношення до спортсменів за кордоном дуже сильно різниться від нашого.
Молодіжна збірна України з важкої атлетики, попри статус фаворита, провалила Чемпіонат світу в Болгарії. Так, мали місце і тренерські прорахунки. Але об’єктивна обставина, на мою думку,криється в іншому – ми не «розкручений» вид спорту, а звідси і мала кількість охочих займатися важкою атлетикою в Україні.
Хтось із великих сказав: - «У суперечці породжується істина». На мою думку, головною проблемою важкої атлетики в Україні є «немасовість» цього виду спорту, а з нею відсутність будь-якої конкуренції. В нас ти борешся лише зі штангою: взяв норматив, і пішов собі. Навіщо «рвати», коли нема нікого, хто б кинув тобі виклик?
Парадокс: традиції є тоді, коли є результат. У нас чомусь все навпаки, результат є, а традицій немає. Спорт – це ж не лише футбол та бокс. Ми дуже обдарована нація, і потрібно зробити рішучі кроки по відродженню важкої атлетики в Україні. Слава Богу, рівнятися є на кого і середветеранів, і серед сучасників.
Час від часу я сідаю і міркую: чому за кордоном регулярно з’являються нові імена, сильніспортсмени, а ми, таке враження, стоїмо на місці? Підіймаємо те, що підіймали й раніше. І приходжу висновку – нам сильно бракує матеріально-технічного забезпечення, традицій та конкуренції.
Катастрофічний брак коштів, це – перша обставина. Одначе, історично вже так склалося, що наш народ якось вирішує цю проблему. В більшості видів спорту українські професіонали здобуваютьмедалі не «завдяки», а «всупереч». Десь знаходять собі мотивацію, можливість готуватися, і перемагають навіть усупереч здоровому глузду. Ну що ж робити, якщо, крім суперників, нам потрібноборотися ще й з реаліями? Коли немає грошей ні на вітамінізацію, ні на екіпірування…Хвала Господу, є ще небайдужі люди. Але ми маємо самі їх вишукувати, цих людей. Відношення до спортсменів за кордоном дуже сильно різниться від нашого.
Молодіжна збірна України з важкої атлетики, попри статус фаворита, провалила Чемпіонат світу в Болгарії. Так, мали місце і тренерські прорахунки. Але об’єктивна обставина, на мою думку,криється в іншому – ми не «розкручений» вид спорту, а звідси і мала кількість охочих займатися важкою атлетикою в Україні.
Хтось із великих сказав: - «У суперечці породжується істина». На мою думку, головною проблемою важкої атлетики в Україні є «немасовість» цього виду спорту, а з нею відсутність будь-якої конкуренції. В нас ти борешся лише зі штангою: взяв норматив, і пішов собі. Навіщо «рвати», коли нема нікого, хто б кинув тобі виклик?
Парадокс: традиції є тоді, коли є результат. У нас чомусь все навпаки, результат є, а традицій немає. Спорт – це ж не лише футбол та бокс. Ми дуже обдарована нація, і потрібно зробити рішучі кроки по відродженню важкої атлетики в Україні. Слава Богу, рівнятися є на кого і середветеранів, і серед сучасників.
