Гора Майкл, на Південних Сандвічевих островах.
У південній частині Атлантичного океану є "самотній" вулкан, покритий снігом, вершина якого приховує вогняне озеро.
Коли в листопаді минулого року британський вулканолог Емма Ніколсон ( Emma Nicholson) зі своєю командою піднялася на цю вершину і подивилася на кальдеру, вона стала першою людиною в історії, яка зробила і те й інше!
Слі відзначити. що у складі команди був і відомий кінорежисер, фотограф, художник, скелелаз і альпинист: Ренан Озтюрк (Renan Ozturk) та еквадорська альпіністка Карла Перес (Carla Perez), яка планує навесні цього року здійснити безкисневе сходженна на Еверест!
Також у складі команди були Кіреан Вуд (Kieran Wood), Меттью Ірвінг (Matthew Irving), Фредді Вілкінсон (Freddie Wilkinson)
Гора Майкл (mount Michael) має доволі невелику висоту: всього лиш 843 метри над рівнем моря, і розташована вона приблизно за 1600 км на північ від Антарктиди.
Це активний стратовулкан, що утримує в собі щільну, в’язку лаву, яка й утворила плоскі трикутні сторони під час вивержень.
«Раптом ми побачили це маленьке озеро лави глибоко всередині кратера», — сказала Ніколсон в статті журналу National Geographic . «Це, звісно, не те лавове озеро, яке ви могли б уявити собі в уяві… але це безсумнівно була лава, розташована близько до поверхні, і яка живила шлейф газу, який ми вимірювали».
Ніколсон очолювала команду, яка здійснила перше сходження на гору Майкл. За даними National Geographic, їхньою метою було підтвердити, що кратер справді містить розплавлену лаву. Тепер вулканологи сподіваються, що дослідження Ніколсон допоможуть краще зрозуміти, як працює вулкан.
Лавові озера, подібні до того, який знаходиться на горі Майкл, зустрічаються рідко.
Наразі на нашій планеті таких вулканів нараховується лише вісім, але на більшості з них, після виверження, розплавлена порода швидко застигає на поверхні кальдери, закриваючи лаву, що знаходиться внизу.
Саме ця відмінність від інших вулканів зробила перше сходження Ніколсон ключовим.
«Баланс між теплом, що надходить із вентиляційної системи вулкана, має бути ідеально збалансованим зі швидкістю охолодження, щоб підтримувати лаву в розплавленому стані», — пояснила Ніколсон.
Від редакції:
Острів Сондерс, місце розташування гори Майкл. Подивіться на стовп диму, що піднімається з верхнього кута острова. Фото: NASA / Wiki Commons
Гора Майкл знаходиться на Південних Сандвічевих островах, що є британською територією.
Вперше цей вулкан привернув увагу вчених наприкінці 1990-х років, коли британська антарктична експедиція помітила постійний дим з його вершини.
Протягом двох десятиліть почали з’являтися докази того, що на вершині цього вулкану може бути озеро лави.
Але до Південних Сандвічевих островів доволі важко потрапити, а умови праці там дуже складні.
Льодовики покривають активні вулканічні острівці, які займають лише 310 квадратних кілометрів. (для порівняння: площа Люксембурга становить 2590 кв. км.).
Найближчі сліди людської цивілізації знаходяться на малонаселених Фолклендських островах, за 1550 кілометрів від вулкану Майкл
«Якщо ви знаходитесь на острові Сондерс», — сказала Ніколсон, — «ваші найближчі сусіди знаходяться на Міжнародній космічній станції.
Це і є визначення віддаленого місця».
Це не кажучи вже про те, якою суворою може бути погода. Під час першого сходження Ніколсон та її компанії вологість становила 90% і був вітер зі швидкістю 70-95 км/год, щоразом, ци обідва фактора покривали одяг та спорядження команди льодовою коркою.
Також постіним був ризик переохолодження.
Перше сходження на гору, для якої інші найближчі люди знаходяться лише в космосі, викликає одне, але цікаве питання: скільки ще залишилося таких перших сходжень на планеті?
Під час першого сходження Ніколсон та її компанії вологість становила 90% і був вітер зі швидкістю 70-95 км/год, щоразом, ци обідва фактора покривали одяг та спорядження команди льодовою коркою. Також постіним був ризик переохолодження. Фото Renan Ozturk
«Крижаний будинок жахів» на вершині кратера гори Майкл був таким же красивим, як і страшним. Під час першого сходження ми пережили пориви вітру у 160 км/год, і товщина льоду на нашому спорядженні становила майже 2,5 см
Я намагався зішкребти його й одягнути інший шар одягу, але лід танув під теплом і я не міг залишатися сухим. Ось чому ми вважали, що такі сходження оманливо небезпечні порівняно з високогірними сходженнями, на яких можна одягнутися й не промокнути.
Ближче до вершини ми були повністю поглинені шлейфом газу та одягли кисневі маски. Ми, ймовірно, були на відстані 30 метрів від краю кальдери, але боялися рухатися далі й ризикнути впасти в якусь діру. Тож ми провели там більше години, тремтячи й намагаючись зберегти свої камери в робочому стані» - розповів Ренан Озтюрк.
Ми, ймовірно, були на відстані 30 метрів від краю кальдери, але боялися рухатися далі й ризикнути впасти в якусь діру. Тож ми провели там більше години, тремтячи й намагаючись зберегти свої камери в робочому стані. Фото Renan Ozturk
