Беатріс Томассон
Майже 150 років тому європейські лікарі не радили жінкам займатись альпінізмом, принаймі про це свідчить стаття лікаря з Екс-ле-Бена, Стівена д'Арва (Stéphen d’Arve), опублікована видавцем Г. Георгом (H. Georg) у журналі «Les Fastes du Mont Blanc» у 1876 році.
Думка лікарів того часу була проста: жінкам нема чого робити у високих горах з простих медичних причин.
Якщо ця заява може викликати у вас посмішку сьогодні, вона, безперечно, зіграла свою негативну роль у історичному плані з огладу на розвиток альпінізму і навіть має відголосок і стогодні, якщо подивитись на відсоток жінок у гірській практиці.
Жінки, навіть у наш час, майже непомітні в компанії гірських гідів і рідко зустрічаються в важких, далеких експедиціях.
Доктор Леон Браше, який тоді працював у термальному закладі Екс-ле-Бен, був засновником альпіністського клубу Club Alpin de Savoie, так прокоментував статтю 1876 року: "Нехай ці корисні поради та ці суворі застереження відвернуть деяку безрозсудність, перешкодять деяким проектам, моральна сторона яких ніколи не зможе компенсувати суми серйозних небезпек, яким наражає себе жінка в такому підприємстві! ".
Отже, що казали самі лікарі у той час?
«Ми маємо звинувачувати цей ентузіазм щодо сходжень у гори серед жінок»
М. Герт, вчений, професор паризького факультету наук, писав у статті 1876 року наступне:
"Земля належить людині.
Його довгі дослідження щодо уникнення гірських небезпек можуть дуже допомогти протидіяти бажанням сходити на гори, але вони все ще недостатньо спрямовані на застереження щодо жінок, які намагаються спробувати великі сходження, які ми проводимо щороку в наших Альпах.
Наскільки ми схвалюємо прогулянки, настільки ми вітаємо себе з тим, що бачимо поширення у Франції англійських звичаїв для навчання молодих дівчат, настільки ми цінуємо в медицині це регулярне та загальне скорочення м’язів, яке відбувається під час гірських походів на висоти 1500 або 1700 метрів; настільки ж ми вважаємо абсурдним і небезпечним для жінок намагатися піднятися на висоту 2300 або 2500 метрів.
Насправді саме на цих висотах стають смертельно небезпечними симптоми гірської хвороби; вони проявляються, у вигляді блювоти, синкопе, задухи та, нарешті, кровотечі через природні отвори: очі, вуха, рот, ніс, матку тощо.
Усі функції організму активізуються під час ходьби, але дихання та кровообіг значно посилюються також через зменшення кількості кисню; ендосмос-екзосмотичний обмін газів крові стає затрудненим, враховуючи знижений тиск, який більше не викликає їх розширення. Розриваються найслабші судин, що викликає небезпеку, яка може стати великою, залежно від того, в якому органі відбувається крововтрата.
Під час моїх сходжень на дуже великих висотах я мав можливість двічі спостерігати метрорагії [від ред: аномальна кровотеча маткового походження], що кожного разу становило загрозу життю постраждалих жінок.
Я пам’ятаю, серед іншого, жінку, яка, коли досягла вершини Гранд-Сон, була вражена висотною хворобою та метрорагією, яку врятували лише задопомогою місцевого застосування льоду та лише після того, як її спустили з гори.
Часто у жінки в горах виникає носова кровотеча; проте, на відміну від чоловиків, для неї ця аварія може спричинити плачевні порушення фізіологічних функцій.
Явище застою матки, яке виникає при гірській хворобі, не завжди призводить до втрати крові, але воно часто виявляється через розлади іннервації, абсолютно подібні до тих, які відчувають жінки, уражені гірською хворобою, метрит або інші патологічні явища.
Тому ми можемо лише звинувачувати жінок, як і молодих дівчат, у цій моді закоханості у висоту, яка може бути лише небезпечною, особливо в той час, коли хвороблива, нервова, анемічна жінка, за сучасною цивілізацією, має так багато стежити за своєю гігієною, щоб не піддатися фізичним стражданням. "
Як же у цих умовах жінки, які в той час піднімалися в гори, протистояли "наукової мудрості"?
Їм потрібно було мати більше, ніж мужність, щоб зіткнутися з цим виключно чоловічим світом.
