Джітчу-Дрейк, найцікавіша гора містичного Бутану

Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake), як його видно з треккінгу до гори Джомолхарі (Jomolhari trek). Фото Summitpost
Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake), як його видно з треккінгу до гори Джомолхарі (Jomolhari trek). Фото Summitpost


Незважаючи на те, що Бутан є невеликою країною, на його території знаходиться 21 вершина висотою понад 7000 метрів, у тому числі найвища гора в світі, яка ще не була скорена альпіністами, Ганкхар Пуенсум (7570 м). Але з тих, на які вдалося піднятися, найцікавішу історію альпінізму має гора Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake), що має висоту нижче 7000 метрів.

Альпінізм в Бутані

Величезні вершини Бутану захищали країну протягом століть. Лише в 1974 році каїна була повністю відкрита для іноземних туристів.
Це бло зроблено урядом Бутануу, з метою підвищення доходів населення, а також щоб показати унікальну культуру і традиції країни зовнішньому світу, відкрив її для іноземців. До цього потрапити в країну можна було тільки на особисте запрошення короля чи королеви.
У 1974 році Бутан відвідали 287 туристів
Але сьогодні, щоб відвідати країну, туристи повинні супроводжуватися офіційно зареєстрованим туристичним агентством. Самостійні подорожі іноземців заборонені.

Однак на початку 20-го століття кілька альпіністів і дослідників таки потрапили в Бутан.
У 1924 році англійський геолог і альпініст Ноель Одел (Noel Odell) дослідив пік Джомолхарі (Jomolhari Peak) висотою 7326 метрів.
У 1963 році дослідник Аугусто Ганссер (Augusto Gansser) досліджував ту ж місцевість і склав топографічну карту.

У 1937 році Фредерік Спенсер Чепмен (Frederick Spencer Chapman) і шерпа Пасанг Дава Лама (Pasang Dawa Lam) здійснили перше сходження на вершину гори Джомолхарі.
Друге сходження на цю гору відбулося більш ніж через 30 років і закінчилося трагедією, коли двоє членів спільної індо-бутанської експедиції зникли безвісти поблизу вершини.

пік Джомолхарі (Jomolhari Peak) висотою 7326 метрів. Фото Marko Prezelj
пік Джомолхарі (Jomolhari Peak) висотою 7326 метрів. Фото Marko Prezelj


У 1958 році японська експедиція під керівництвом Саске Накао (Sasuke Nakao) досліджувала Бутан, розвідуючи майбутні альпіністські проекти.

«Вид на могутні гори був гнітючим», — писав Накао. «У північно-західноій стороні Бутану, на самому кордоні зібрано багато вершин - семитисячників, і всі вони виблискують білосніжним кольором над м’якими альпійськими луками, де пасуться яки.
Бутанські Гімалаї, загалом, не круті. Вони досить повільні і пологі, вкриті густими лісами.
Вони містять дуже широкі альпійські височини, а вершини висотою понад 6000 метрів різко височіють над зеленими пасовищами»
.

У 1994 році, через повагу до місцевих переконань, Бутан заборонив сходження на гори висотою понад 6000 метрів.
Потім у 2003 році був забороний альпінізм на будь-яких горах країни.
Але між 1983 і 1994 роками, коли Бутан ненадовго залишався відкритим, кілька вершин побачили цікаві сходження.
І мабуть, найцікавіша пригода в цей період сталася на Джітчу-Дрейк.

Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake). Фото Summitpost
Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake). Фото Summitpost


Джітчу-Дрейк

Розташована у Великих Гімалаях біля кордону з Тибетом, Джітчу-Дрейк — це вражаюча піраміда, яка одразу привертає Вашу увагу. Назва гори означає «Сердита ластівка», і гора вважається божеством-охоронцем Паро, міста, розташованого в долині Паро.

Висота Джітчу-Дрейк досі точно не встановлена. Різні джерела вказують на висоту між 6662 м і 6989 м.
Даг Скотт (Douglas Keith Scott) відзначав її висоту як 6790 метрів, але, з іншого боку, офіційна висота, яку встановила влада Бутану на той час для гори Джітчу-Дрейк була 6989 метрів.
Нижня, південна вершина гор має висоту 6800 метрів.

Згідно з легендою, Джитчу-Дрейк дражнив молоду дівчину, коли вона ткала. Дівчина вдарила його по голові шматком дерева, утворивши подвійну вершину.

Трекінг The Great Himalaya в Бутані. Фото Yala Adventure
Трекінг The Great Himalaya в Бутані. Фото Yala Adventure


Перша спроба сходження на Джітчу-Дрейк

У 1962 році японська альпінастка Дзюнко Табей (Junko Tabei) приєдналася до невеликого альпіністського клубу.
«Майже кожні вихідні я виїжджала в гірську місцевість, а протягом тижня після роботи тренувалася», — згадувала вона. «Я почала мріяти поїхати в Гімалаї з жіночою командою. З цієї причини ми створили жіночий альпіністський клуб».

У 1975 році Табей стала першою жінкою, яка піднялася на Еверест. Через вісім років, навесні 1983 року, вона очолила жіночу команду свого клубу на Джітчу-Дрейк.
30 квітня на висоті 4300 метрів, біля красивого озера неподалік від гори, вони встановили базовий табір.
Команда планувала сходження по східному хребту.

Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake) за озером Tso Phu. Фото Alan Elliott
Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake) за озером Tso Phu. Фото Alan Elliott


1 травня вони встановили перший висотний табір на висоті 4600 метрів, а через два дні – другий табір на висоті 5105 метрів.
Але над другим табором гора виявилася настільки крутою і важкою, що 14 травня, після декількох спроб піднятися, вони здалися.

Однак додому вони пішли не з порожніми руками. У них ще був дозвіл на сходження на гору Сепчу Канг (Sepchu Kang, 5200 м), вершину якого вони подолали 20 травня.

Австрійська команда підіймається на Південну вершину

Одночасно, майже паралельно з японськими альпіністками, на інший схил гори прибула австрійська команда на чолі з Едуардом Ратайзером (Eduard Ratheiser).
До складу команди входили п'ять альпіністів: Вернер Зухер (Werner Sucher), Альберт Еггер (Albert Egger), Алоїс Штуклер (Alois Stuckler), Зепп Маєрль (Sepp Mayerl) і Тоні Понхольцер (Toni Ponholzer).
Австрійці вибрали для сходження південно-західний хребет.

Вони встановили перший висотний табір біля підніжжя хребта, на висоті 4800 метрів. Звідти вони почали працювати над подоланням величезних труднощів, з дуже складним скелелазінням і льодозалазінням. Зрештою вони встановили другий табір на висоті 5600 метрів, але сходження не стало легшим.

Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake). Вид з базового табору піку Джомолхарі (Jomolhari Peak)
Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake). Вид з базового табору піку Джомолхарі (Jomolhari Peak)


«Лід над другим табором на хребті, що був гострий мов лезо ножа і досягав досягав 70° ухилу, був найскладнішою частиною сходження», — написав Ратхайзер у своєму звіті для American Alpine Club.

15 травня, через вісім днів, їм вдалося поставити невеликий намет на льодовому виступі на відкритому хребті на висоті 6096 метрів.
Це був їхній третій висотний табір.
В цьому таборі не вистачило місця для всіх п’яти альпіністів, тому Сухер, Еггер і Стаклер піднялися на висоту 6500 м, де провели холодну ночівлю.

Після бівуаку команда об’єдналася. Через два дні, 17 травня 1983 року, вони досягли південної вершини.

«На вершині наш висотомір показував близько 6800 м», — написав Ратхайзер. Хоч їм і вдалося сходження, але з погодою не пощастило.
Протягом 21 дня щодня вдень йшов сніг.

Японці на (південно) східному хребті

Через рік, у травні 1984 року, прибула ще одна японська експедиція. Їх ціллю став південно-східний хребет. 4 травня на висоті 4500 метрів, біля льодовикового озера, вони розбили базовий табір.
На чолі з Куніакі Ягіхара (Kuniaki Yagihara) до команди входили Атару Дегучі (Ataru Deguchi), Нобору Судо (Noboru Sudo), Кейічі Судо (Keiichi Sudo), Масахіко Чігара (Masahiko Chigara), Такуко Кікучі (Takuko Kikuchi), Кензо Шінмазу (Kenzo Shinmazu), Морія Хара (Moriya Hara) та Шодзі Секі (Shoji Seki).

Їхній маршрут відрізнявся від японської жіночої команди. Вони вибрали більш коротший маршрут, щоб піднятися на сідловину на висоті 5300 м на східному хребті.
Їм знадобилося майже два тижні для того, щоб 20 травня Кейічі Судо,Морія Хара, Атару Дегучі та Куніакі Ягіхара піднялися на нижню, південну вершину Джітчу-Дрейк.
Команда закріпила 3000 м мотузки аж до вершини.

Південна стіна Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake). Фото Doug Scott
Південна стіна Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake). Фото Doug Scott


Трагедія восени 1984 року

Команда італійського альпійського клубу під керівництвом Артуро Бергамаскі (Arturo Bergamaschi) планувала повторити ту саму елегантну, японську лінію.
Команда з 13 чоловік прибула до свого базового табору наприкінці серпня 1984 року. До команди, серед інших, входили альпіністи Джорджіо Коррадіні (Giorgio Corradini), Тіціано Наннуцці (Tiziano Nannuzzi), Граціано Феррарі (Graziano Ferrari), Філіппо Сала (Filippo Sala) та Роландо Менарді (Rolando Menardi).

Спочатку вони просувалися добре, незважаючи на довгий гострий сніговий гребінь. 2 вересня вони встановили перший висотний табір на висоті 5350 метрів. Але перш ніж вони змогли продовжити рух до другого табору, їм довелося зупинитися через погану погоду.

9 вересня Феррарі, Коррадіні, Сала та Менарді закріпили мотузки на висоті 5700 метрів. Через два дні Коррадіні, Наннуцці та Сала досягли 5900 метрів. Але знову погода змінилася, і їм довелося зупинитися на два дні.

15 вересня, коли Наннуцці і Коррадіні збирали табір, гребінь снігового хребта обірвався. Обидва вони впали на 760 м вниз по стрімкій східній стіні. Їхні співвітчизники намагалися провести пошуки за допомогою бутанських військових і гелікоптера, але погана погода та важкодоступність місцевості перешкодили будь-яким спробам знайти останки альпіністів.

Даг Скотт

«Візит до Бутану стояв на порядку денному з середини 1960-х років, коли великий дослідник Гімалаїв Аугусто Ганссер опублікував фотографії нездоланих семитисячників», — писав легендарний Даг Скотт в Alpine Journal. «Мій інтерес до цих гір зріс ще більше, пісдя випадкової зустрічі на конференції з альпінізму, що проходив у Дарджілінгу в 1985 році».

Після конференції Скотт і Майк Вестмакотт (Mike Westmacott) вирушили в коротку поїздку до Сіккіму. Там вони зустріли Меггі Пейн (Maggie Payne), громадянку Канади, яка керувала трекінговою командою на Близькому Сході.
Пейн було цікаво відвідати Бутан, і вони почали говорити про те, як отримати дозвіл на сходження на Ганкхар Пуенсум. Протягом наступних років Пейн кілька разів відвідувала Бутан і зрештою сказала Скотту, що вона отримала дозвіл для нього піднятися на Джітчу-Дрейк.

Даг Скотт (Douglas Keith Scott). Фото ITV
Даг Скотт (Douglas Keith Scott). Фото ITV


5 травня 1988 року Даг Скотт, Віктор Сондерс (Victor Saunders), Ніл Ліндсі (Neil Lindsay), Ліндсі Гріффін (Lindsay Griffin), Девід Роуз (David Ros, репортер The Guardian ) і Шару Прабху (Sharu Prabhu з Індії) прибули в Танготанг.
Скотт зустрів Прабху на конференції 1985 року і з тих пір проводив з ним альпіністські сходження в Йорданії та Індії. Наступні два тижні команда акліматизувалася біля Джітчу-Дрейк.

Зрештою, для свого сходження, вони вирішили вибрати південну сторону Джітчу-Дрейк.
Через кілька днів команда встановила перший висотний табір на висоті 5486 метрів, розмістивши намети на великому шельфовому льодовику. Після цього вони повернулися до базового табору, щоб відпочити перед самим сходженням.

Під час сходження Скотт провів маршрут вгору по карнизному хребту, поки вони не досягли достатньо рівної ділянки, щоб поставити свої намети для другого висотного табору.
Наступного дня Сондерс і Скотт вирішили розбити більш високий табір, який був більш захищеним. Пізніше всі вони піднялися, зайнявши, ймовірно, табір японської команди.
Гріффін і Роуз не піднялися вище, але Сондерс, Прабху та Скотт вирушили до вершини о 2:30 ночі 30 травня.

Спочатку вони досягли південної вершини, і їм довелося спуститися на 30 метрів уздовж хребта, перш ніж піднятися на 305 м із західного боку головної вершини, куди вони прибули опівдні.

Південно-східний хребет Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake). Головна вершина - на фото  справа. Фото Doug Scott
Південно-східний хребет Джітчу-Дрейк (Jitchu Drake). Головна вершина - на фото справа. Фото Doug Scott


Без нових сходжень

З 2003 року будь-який альпінізм у Бутані заборонений.

Гори є ключовою частиною культури Бутану. Важливо поважати божеств, які живуть на цих високих вершинах. Вони вважають, що обмеження на сходження необхідні для збереження їхньої культурної та природної спадщини.
Враховуючи ситуацію на таких горах, як Еверест, обмеження, швидше за все, залишаться.
У Бутані духовні справи залишаються важливішими за комерційні можливості.

Погляд на схід над Гімалайським вододілом. Праворуч — Бутан, ліворуч — Тибет. Фото: Doug Scott
Погляд на схід над Гімалайським вододілом. Праворуч — Бутан, ліворуч — Тибет. Фото: Doug Scott

Теги: альпінізм, Бутан, Джітчу Дрейк, Jitchu Drake, Джітчу-Дрейк
Автор: Редакція 4sport.ua за матеріалами https://explorersweb.com/
Переглядів: 920
Опубліковано 2022-09-18 в альпінізм


МАТЕРіАЛИ ЗА ТЕМОЮ