Уривок з книги "Владислав Терзиул. В'яжи свій вузол" про польську експедицію до восьмитисячника Аннапурна влітку 1996 року, яку очолив видатний український альпініст Владислав Терзиул.
Детальніше про Владислава Терзиула читайте в статті: 10 ЛЕТ СПУСТЯ.... ПАМЯТИ ВЛАДИСЛАВА ТЕРЗЫУЛА
"Влітку 1996 готувалась польська міжнародна експедиція клубу із Гданська на Аннапурну, куди українськго альпніста Владислава Терзиула запросили як керівника сходження.
Найсильніші альпіністи Польщі вирішили повторити класичний маршрут піонерів сходження. Очолили команду з 12 людей досвідчені висотники Вальдек Сорока та Кшиштоф Тарасевич. Окрім «неслабого хлопця з Одеси», як охарактеризували Владислава організатори, до складу команди було включено ще одного іноземця – зі США. Тоні Тонсінг мав за плечима досвід підкорення кількох восьмитисячників включно з Еверестом.
Подорож розпочалася у середині серпня. Переліт за маршрутом Гданськ – Копенгаген – Делі – Катманду. Потім шестиденний трек до місця, де буде встановлено базовий табір. Його дісталися 3 вересня. Табір облаштували на трав’яному схилі на висоті 4300 метрів.
6 вересня розпочалась робота. За два дні було прокладено шлях до першого табору (5200), ще за добу – до другого (5700), який облаштували за кілометр від льодової стіни північного схилу Аннапурни під захистом льодових тріщин. Вони поглинають величезні лавини, що раз у раз сходять з гори. До альпіністів долітало тільки їх відлуння – хмари снігового пилу проносились над табором, ударна хвиля розкидувала речі, ледь не зривала намети.
Снігу дуже багато. Він час від часу зрушує з місця і перетворюється на біле цунамі, що змітає все на своєму шляху. Тому класичний маршрут вважається вельми небезпечним. Лавина – це там, унизу, звичайне слово з трьох голосних і трьох приголосних. А тут, у горах, це стихія, націлена проти всіх, особливо – альпіністів. Умови примушували шукати безпечний шлях. Та й був він, але відлякувала його первинна складність: це північно-західний гребінь, який переходить у кант-схил. Задля відпочинку і коригування маршруту команда 10 вересня спустилась на базу.
18.09 – облаштовано табір на висоті 6200 для відпрацювання кілометрового гребеня. Важка монотонна робота при невисокому коефіцієнті корисної дії: 19.09 – подолано снігово-льодову стіну, лише 150 метрів; 24.09 – 70 м гребеня, 25.09 – 150; 26.09 – 250…
А тут ще й сніг… Здавалось, що хтось винайшов ефективний прилад для виготовлення білої колючої маси і постійно цей верстат удосконалює. Небесний сніговий завод примусив повернутися до базового табору. Лишалося тільки одне – чекати.
Зате з’явився час, щоб написати рідним листівку."
Від Юлії Терзиул: "А ось і та сама листівка з БЛ Аннапурни, де батько пише про новий маршрут і малює його зліва.
А ще по штемпелю (20.11.1996) згадую, що усі ці "новини" від батька ми отримували вже після його повернення додому...))"
Детальніше про Владислава Терзиула читайте в статті: 10 ЛЕТ СПУСТЯ.... ПАМЯТИ ВЛАДИСЛАВА ТЕРЗЫУЛА
"Влітку 1996 готувалась польська міжнародна експедиція клубу із Гданська на Аннапурну, куди українськго альпніста Владислава Терзиула запросили як керівника сходження.
Найсильніші альпіністи Польщі вирішили повторити класичний маршрут піонерів сходження. Очолили команду з 12 людей досвідчені висотники Вальдек Сорока та Кшиштоф Тарасевич. Окрім «неслабого хлопця з Одеси», як охарактеризували Владислава організатори, до складу команди було включено ще одного іноземця – зі США. Тоні Тонсінг мав за плечима досвід підкорення кількох восьмитисячників включно з Еверестом.
Подорож розпочалася у середині серпня. Переліт за маршрутом Гданськ – Копенгаген – Делі – Катманду. Потім шестиденний трек до місця, де буде встановлено базовий табір. Його дісталися 3 вересня. Табір облаштували на трав’яному схилі на висоті 4300 метрів.
6 вересня розпочалась робота. За два дні було прокладено шлях до першого табору (5200), ще за добу – до другого (5700), який облаштували за кілометр від льодової стіни північного схилу Аннапурни під захистом льодових тріщин. Вони поглинають величезні лавини, що раз у раз сходять з гори. До альпіністів долітало тільки їх відлуння – хмари снігового пилу проносились над табором, ударна хвиля розкидувала речі, ледь не зривала намети.
Снігу дуже багато. Він час від часу зрушує з місця і перетворюється на біле цунамі, що змітає все на своєму шляху. Тому класичний маршрут вважається вельми небезпечним. Лавина – це там, унизу, звичайне слово з трьох голосних і трьох приголосних. А тут, у горах, це стихія, націлена проти всіх, особливо – альпіністів. Умови примушували шукати безпечний шлях. Та й був він, але відлякувала його первинна складність: це північно-західний гребінь, який переходить у кант-схил. Задля відпочинку і коригування маршруту команда 10 вересня спустилась на базу.
18.09 – облаштовано табір на висоті 6200 для відпрацювання кілометрового гребеня. Важка монотонна робота при невисокому коефіцієнті корисної дії: 19.09 – подолано снігово-льодову стіну, лише 150 метрів; 24.09 – 70 м гребеня, 25.09 – 150; 26.09 – 250…
А тут ще й сніг… Здавалось, що хтось винайшов ефективний прилад для виготовлення білої колючої маси і постійно цей верстат удосконалює. Небесний сніговий завод примусив повернутися до базового табору. Лишалося тільки одне – чекати.
Зате з’явився час, щоб написати рідним листівку."
Від Юлії Терзиул: "А ось і та сама листівка з БЛ Аннапурни, де батько пише про новий маршрут і малює його зліва.
А ще по штемпелю (20.11.1996) згадую, що усі ці "новини" від батька ми отримували вже після його повернення додому...))"
