Ерік Гілбертсон (Eric Gilbertson) та Андреас Фрайденсберг (Andreas Frydensberg) на вершині Альпоміш (Alpomish Peak) - найвищій горі Узбекистану. Фото Eric Gilbertson
Американський альпініст Ерік Гілбертсон (Eric Gilbertson) разом зі своїм напарником, альпіністом з Данії, Андреасом Фрайденсбергом (Andreas Frydensberg) повідомили про закінчення їхнього проєкту з проходження усіх найвийщих вершин в семи країнах Центральної Азії (усі країни - "стани"): Афганістані, Пакистані, Киргизстані, Казахстані, Таджикистані, Узбекистані та Туркменістані.
Хоча це й означає, що Гілбертсон і Фрайденсберг піднялися на сумнозвісну небезпечну вершину К2 — найвищу гору Пакистану та другу за висотою у світі (доречі на цю вершину вони сходили без підтримки шерпів та без використання кисневих балонів влітку 2022 року), більшість інших гір їхнього проєкту маловідомі навіть серед альпіністів.
"Проходження цих сьоми вершин, ймовірно, складніше, ніж проходження всіх 14 восьмитисячників світу", сказав 34-річний американець, який піднявся на три з них, та здійснив сходження на більш ніж 2000 гір по всьмоу світу.
«У цьому регіоні зібрано більшість найскладніших вершин світу», — сказав Гілбертсон у невеликому інтервью сайту ExplorerWeb, - «Це унікальний список, тому що він дуже складний. Мені невідомо, щоб інші люди проходили всі ці піки в одному проєкті».
З 2018 року Гілбертсон робив виміри висот гір по всьому світу, щоб відмітити їхні справжні висоти. Результатом його досліджень стали нові «найвищі гори» для семи країн, включаючи Узбекистан, де вони зробили своє сходження в серпні 2023 року.
Згідно з його вимірами, саме гора Альпоміш (Alpomish Peak), а не Хазрет Султан (Khazret Sultan), насправді є найвищою точкою Узбекистану.
Згідно з вимірами Еріка Гілбертсона, саме гора Альпоміш (Alpomish Peak), а не Хазрет Султан (Khazret Sultan), насправді є найвищою точкою Узбекистану
«Багато часу ми витратили лише на те, щоб просто дістатися до базового табору; це було є однією з найскладніших частин експедиції», — сказав Гілбертсон про свої далекі сходження. «Іноді підхід до гори здавався ключовим моментом усієї експедиції».
Слід зазначити, що багато альпіністів вважає, що колекціонування сходжень на найвищі вершини світу: программа 14х8000 у сучасному альпінізмі вже не має тієї цінності, яка була до початку масового, комерційного альпінізму на найвищих вершинах.
"Альпіністи, що підіймаються на найвищі вершини за підтримкою шерп, з нескінченими кисневими балонами, по заздалегіть прокледеним маршрутам та п'тизірковим базовим табором та висотними таборами, лише експлуатують міф, який страворили задовго до них альпіністи "золотого віку".
Якщо «справжній альпінізм» повинен включати невизначеність і небезпеку, які здебільшого запобігають комерційні команди та сходження з шерпами, тоді зосередженість Гілбертсона на менш відомих вершинах, безперечно, вважається чимось поза звичайним.
Маршрут на на вершину Альпоміш (Alpomish Peak) - найвищу гору Узбекистану. Фото Eric Gilbertson
Наприклад, у 2019 році він піднявся на найвищу гору Афганістану, семитисячник під назвою Ношак. У цій експедиції обов'зково необхідний найм місцевих гідів. По-перше, підхід до гори вимагає обережності, щоб уникнути протипехотних мін, широко поширених у всьому Афганістані через його неспокійну історію. Ця територія також контролювалася талібами, а це означає, що альпіністи ризикують бути захопленими терористами.
Тож легко зрозуміти, чому найважча ситуація у експедиція може статися не на сходженні.
«Ми побачили корову, яка наступила на міну», — сказав Гілбертсон. «Це було жахливо. Місцеві жителі просто залишили її там… На щастя, місцеві знають безпечний спосіб підійти до гори».
З огляду на те, що зараз Афганістан ще більш нестабільний, ніж у 2019 році, альпіністи-початківці можуть незабаром передумати йти по стопах Гілбертсона.
Але що робить подвиги Гілбертсона ще цікавішими, так це дослідження, які він проводить на цьому шляху.
Коли він прибув до Узбекистану цього літа, офіційно гора Хазрет Султан вважалася найвищою вершиною в країні, виходячи з досліджень. що були проведені у Радянському Союзі у 1981 році, і які виміряли висоту гори на відмітці 4643 метрів.
Коли Гілбертсон і Фрайденсберг піднялися на сусідню вершину, Альпоміш, вони зробили шість вимірювань з різних точок вершини. Гілбертсон виявив, що вершина Альпоміш має висоту 4668 метрів із похибкою 8 метрів.
Це означає, що це фактично найвища точка в Узбекистані . На сьогоднішній день дослідження Гілбертсона також виявило нові найвищі вершини для Саудівської Аравії, Того, Гвінеї-Бісау, Гвінеї, Кот-д'Івуару та Гамбії.
«Дивно, що досі існує вся ця невизначеність у відмітках висот гір», – сказав Гілбертсон.
Хоча вимірювання гір можна легко знайти в Google Earth, вони мають похибку до 10 метрів. Можна заплатити приватним компаніям за більш конкретні вимірювання певної гори, але це дорого і все одно воні мають похибку до 3 метрів.
Наземне обстеження на самій вершині гори залишається «золотим стандартом», сказав Гілбертсон, і багато гір світу є достатньо недоступними, щоб зробити це важко.
Для Гілбертсона це лише ще один приклад істини, яку важко прийняти багатьом сучасним людям: є ще багато місць для альпіністських досліджень.
«Я не міг знайти багато тексту про гори в Узбекистані. Я не знав про них майже нічого, поки не зайшов туди", - сказав він. «Подібних місць ще багато — ви просто про них не чули».
Повертаючись до проєкту Еріка та Андреаса, ось поний перелік вершин, на які піднівся дует у семи країнах - "станів":
- Пакистан (K2, 8611 м)
- Таджикистан (Пік Ісмаїла Самані / Ismoil Somoni Peak, 7495 м)
- Афганістан (Ношак / Noshaq, 7493 м)
- Киргизстан (Жеңиш Чокусу / Jengish Chokusu / пік Перемоги, 7439 м)
- Казахстан (пік Хан-Тенгрі / Khan Tengri, 7000 м)
- Узбекистан (Альпоміш / Alpomish, 4668 м)
- Туркменістан (Айрібобо / Aýrybaba, 3139 м)
