41-річний Колдо Зубіменді (Koldo Zubimendi) і 65-річний Вісенте Барсена (Vicente Barcena). Фото Koldo Zubimendi
41-річний Колдо Зубіменді (Koldo Zubimendi) і 65-річний Вісенте Барсена (Vicente Barcena) іспанського міста Ерандіо, провінції Біская (Країна Басків) мріяли про цю експедицію з 2019 року, коли вони вперше знайшли свою мету в книзі Яна Кєлковського про гірський масив поблизу восьмитисяника К2:
«Розглядаючи гірськи вершини, що описані у цій книзі, я помітив, що масив Харут, який складається з трьох вершин бачив альпіністів лише на своїй північній вершині, проте дві інши вершини зазначалися як несходженими. Тоді я почав шукати будь-яку інформацію про сходження на них в інтернеті, і все, що я знайшов, підтверджувало, що а ні Харут І, а ні Харут ІІ не були пройдені.
Хоча, до цього часу на ці гори були організовані близько п'яти японських, англійських і американських експедицій, але жодна з них не досягла успіху», – пояснює Колдо.
Харут ІІ (Kharut ІІ, 6800 м) та Харут І (Kharut І, 6928 м). Фото Koldo Zubimendi
Тож, іспаньці вирішили організувати цього року експедицію до массиву Харут, обравши своєю ціллю вершину Харут ІІ.
З чотирьох членів команди, які були на самому початку підготовки до експедиціїї згодом залишилось лише двоє.
Прибувши до Пакистану, двійка альпіністів встанвоила свій базовий табір на льодовику Балторо, під восьмитисячником К2, у тому самому місці, де стають альпіністи, що сходять на другу за висотою гору у світі
Звідти вони вирушили на акліматизацію на сусідню вершину Пастор Епік (Pastor Epic), де досягли відмітки 5000 метрів. Потім вони відправилися встановлювати передовий базовий табір на схилі Харут ІІ, на висоті 5500 м. Після встановлення передового базового табору вони повернулися до базового табору К2, щоб відпочити.
Наступного дня вони знову вийшли на маршрут, але через деякий час Вісент став почуватися погано і вимушенй був повернутися: «Це була не лише проблема з висотою », — пояснює Вісент, —«я відчув, що мої ноги відмовлюють і якщо я продовжу сходження, то можу поставити у небезпечне становище й Колдо».
Тож, Колдо, який перебував у гарній фізичний формі вирішив продовжувати сходження наодинці
Як розповідає Колдо, початкова частина маршруту пролягає сніговими схилами з ухилом 50-65º.
Він піднявся вздовж західної стіни, щоб пізніше продовжити прохід хребтом, що прямував на південь, що було найбільш технічною частиною маршруту, оскільки на ньому були скельні та мікстові ділянки, що було оцінено категорією M4.
Харут ІІ (Kharut ІІ, 6800 м) та Харут І (Kharut І, 6928 м). Фото Koldo Zubimendi
По хребту Колдо дійшов до останньої скельної вежі, висотою приблизно 10 метрів: «Я намагався піднятися на неї руками, але перші два скельні виступи, за які я зачіпився, зламалися, тому я відмовився від цієї ідеї і пішов праворуч, знайшовши обхід по сніжно-льодовому схилу».
До самої вершини залишалося півметра, але він відмовився від продовження, тому що ця ділянка також була в нестабільному та дуже м’якому снігу, де він не міг організувати безпечну станцію. Була вже шоста вечора і пора було спускатися.
Кольдо каже, що йому було дуже сумно, коли його напарнику Вісенту довелося розвернутися, не маючи змоги вийти на вершину, до якої вони так довго готувалися. «Це було унікальне відчуття — лазити одному», — розповідає нам Колдо, — «але я завжди віддаю перевагу лазінню з напарником. Досягнення вершини і відсутність можливості святкувати ні з ким, відсутність можливості обійняти свого партнера викликало у мене відчуття порожнечі ».
Спуск з вершини пройшов по шляху сходження.
Колдо також додає, що його початкова ідея з партнером полягала в тому, щоб створити проміжний табір на висоті приблизно 6500 метрів, для чого він взяв намет і рюкзак. Але коли він піднявся сам, він вирішив залишити спорядження на висоті 6300 метрів і продовжити звідти йти на вершину якомога легше, без рюкзака (де був пальник, їжа...), взявши з собою лише необхідне для лазіння.
Під час спуску він дійшов до місця, де залишив своє спорядження, і розташувався на скельному виступі, не встановлюючи намет, бо було дуже мало місці на полиці.
Наступного дня він продовжив спускатися, поки не досяг передового базового табору, де його чекав Вісент.
Вони назвали свій маршрут "Vía Pollos" на честь друга, який збирався поїхати з ними, але був змушений відмовитися з особистих причин лише за тиждень до від’їзду.
Колдо Зубіменді доволі сильний альпініст, який піднявся на восьмитисяники Чо-Ойю, коли йому було 24 роки та Броуд-Пік п'ятьма роками пізніше. Обидва ці восьмитисячника він пройшов буз використання кисневих балонів.
Він також здійснив експедиції в Перу, де в 2009 році піднявся на сім п’ятитисячників, які усі були до цього несходженеми.
Іі він був у горах Таджикистану, проте того разу шлункові бактерії зіпсували його експедицію.
