У серпні минулого року італійська команда у складі: Даніеле Бонці (Daniele Bonzi), Франческо Фумагаллі (Francesco Fumagalli) та Томас Тріболі (Thomas Triboli) провели чудову альпіністську експедицію на скелях Гренландії.
Головною метою поїздки були вершини, що розміщені у цирку Fox Jaw Cirque у Східній Гренландії, де вони провели перший в історії траверс трьох веж: Baby Molar, Molar Spire і Incisor.
Їхній маршрут, під назвою «Trident VI Orobica» має довжину 1000 метрів (21 мотузка), а також кілька ділянок траверсу по хребту.
Крім того, 13 серпня комнада відкрила No Me Moleste Mosquito» - новий 600-метровий маршрут на південній стіні Кавіті-Рідж (Cavity Ridge). До цього часу ця стіна ще не була ніким пройдена.
Далі зі звіту команди:
"Ізоляція, пошук пригод, бажання кинути виклик самим собі (без перебільшення труднощів) і чистий адреналін — ось деякі речі, які спонукали нас до подорожі у Гренландію, щоб відчути щось надзвичайне й далеке від суєти та метушні повсякденного життя.
Нам хотілося відчути щось особливе, унікальне і, перш за все, справжнє. Так ми опинилися в цьому, поки що забутому, незайманому масовим туризмом краю.
Ми познайомилися один з одним під час курсу гірських рятувальників, і з роками у нас виник зв’язок, який спонукав нас розпочати цю спільну мрію – пройти маршрути у Східній Гренландії.
Наша пригода почалася 31 липня в Тасіілаку (Ангмагссалік), найбільшому місті Східної Гренландії.
Роберт Пероні (дослідник, альпініст і письменник південнотирольського походження) зустрів нас у своєму червоному домі, і саме звідти почалася наша справжня пригода.
Через 70 кілометрів навігації ми прбули до нашого кінцевого пункту - величезних гранітних стін Fox Jaw Circus (Лисяча щелепа).
Наш базовий табір знаходився за 12 км від місця висадки, і за три довгих і виснажливих рейси ми переправити 200 кг вантажу, переходячи через струмки, морени та болотисті ділянки вздовж річки.
Повсякденне життя тут суворе — немає ні комфорту, ні сторонньої допомоги. Ми могли розраховувати лише на власні можливості. Контакт із зовнішнім світом обмежувався кількома супутниковими повідомленнями, а їжа була нормованою.
На щастя дощу не було, і ми спали під відкритим небом, зі старовинною російською рушницею як єдиним засобом відлякування диких тварин.
Зважаючи на сприятливу погоду, часу на відпочинок не було, і після всього одного дня в базовому таборі ми вирушили до нашої першої мети: траверсу скель Fox Jaws, на який ми планували сходити протягом трьох днів.
У перший же день ми відразу зрозуміли величезний масштаб цих стін. Нам знадобився майже цілий день, щоб піднятися на першу вершину Baby Molar заввишки 1132 метрів, пройшовши 14 мотузок. Після бівуаку на його вершині та насолоди від захоплюючої панорами ми вирушили до вершини Molar Spire.
П'ять дюльферів привели нас до сідловини, що розділяє два шпилі. Звідти шість мотузок вверх вивели нас до другої вершини заввишки 1270 метрів, після чого ми продовжили сходження на ще чотири мотузки до вершини Incisor заввишки 1360 метрів, де ми поставили другий бівак на ніч.
Через переривчасту лінію хребта та очевидні скельні труднощі, наступного ранку ми вирішили завершити траверс і спуститися (15 дюльферів) через маршрту "Tears in Paradise", маршрут, який у 2007 році відкрила американська експедиція.
Повернувшись у базовий табір, ми були задоволені тим, що стали першими, хто пройшов траверс трьох вершин. Під час сходження ці скелі здавалися такими крихкими, величезними і дивовижно красивими.
Відкриті простори величезні, але найбільше нас здивувала природа, адже в цю пору року практично немає темряви, а темніє лише дві години на добу.
Ми вирішили назвати наш траверс "Trident VI Orobica", на честь італійського гірського рятувального загону CNSAS, де ми вперше зустрілися. Маршрут складається з 1000 метрів сходження з категорією до V+ на гнейсових скелях.
Сходження - це типове проходження скельного хребта, з великою кількістю плитних ділянок і вертикальних сходинок, які й становлять головні труднощі.
Це повністю тредовий маршрут, що проходиться без спеціального спорядження, за винятком організацій станцій для спуску, які вже були встановлені на існуючих маршрутах.
Підзарядившись кількома днями відпочинку та риболовлі в базовому таборі, ми вирішили спробувати пройти маршрут на четвертій скелі масиву, Cavity Ridge — величезній 700-метровій гранітній поверхні, яка ще ніким не була пройдена.
Ми побачили цю скелю під час спуску у третій день траверсу, і, оглянувши її в бінокль, визначилися з логічною лінією.
Увечері 10 серпня ми віднесли до основи стіни спорядження: статичні мотузки, мотузки, кілки, гайки, кулачки, болти для анкерів, карабіни, стропи. Наступного дня, 11 серпня, ми мали розпочати сходження, але погана погода змусила нас відкласти спробу на наступний день.
12 серпня о 3:15 ми перенесли спорядження ближче до скелі. Приблизно через годину ми досягли підніжжя Cavity Ridge і о 6 ранку почали сходження.
Умови були далеко не ідеальними — дощ і сніг зробили скелю, особливо тріщини, слизькою. Крім того, важкий вантаж з скельним спорядженням значно сповільнював нас.
Згодом погода прояснилася, і сонце пригріло нас, роблячи сходження все більш приємним. Ми пройшли кути, тріщини та крихкі місця в стіні, проклавши 12 мотузок (близько 600 метрів).
Проте, близько 23:30, ми вирішили відступити — від вершини нас відділяли лише кілька ділянок, але ми були вкрай виснажені.
Ми всі погодилися спуститися, і після спуску вночі досягли підніжжя стіни о 5:30 ранку, майже через 24 години після виходу.
Повернулися до наметів о 8:30 ранку.
Наш маршрут ми назвали "No Me Moleste Mosquito", за приспівом пісні Doors і через незліченну кількість мошок.
Порода на скелі в основному складається з твердого гнейсу, за винятком деяких легших ділянок.
Маршрут проходить по тріщинам та двогранниками та містить трудності до VIIкатегорії.
Хоча є невеликий жаль, що ми не досягли вершини, ми щасливі, що були першими, хто піднявся на величезний хребет Cavity Ridge майже до його вершини. Це була чудова подорож, і ми вдячні, що все пройшло так гладко.
Сходження та життя в цьому середовищі дали нам усім зрозуміти, що ми не можемо дозволити собі, щоб щось пішло не так. Рятувальні операції тут рідкісні, і межа між тим, що відбувається, і тим, що може статися, дуже тонка; навіть просте розтягнення щиколотки може раптово поставити нас у складну ситуацію."