Дві японські команди повідомили про свої успішні сходження в Непальських Гімалаях цієї осені.
Акіхіро Оїсі (Akihiro Oishi), Хірокі Судзукі (Hiroki Suzuki) та Сугуру Такаянагі (Suguru Takayanagi) здійснили сходження на північно-східну стіну гори Пандра (Pandra) заввишки 6673 метрів.
Ця гора знаходиться поблизу до восьмитисяника Канченджанга.
Троє японців вже спустилися з вершини та знаходяться на шляху додому.
Гора Пандра не дуже відома серед альпіністів, та лежить в гірському масиві Омі Кангрі Гімал (Ohmi Kangri Himal) на північний захід від містечка Лонак (Lhonak).
Вперше ця гора була відкрита для альпіністів у 2002 році, ів тому ж році датська команда у складі: Аллан Крістенсен (Allan Christensen), Бо Бельведере Крістенсен (Bo Belvedere Christensen) та Ян Маторн (Jan Mathorne) здійснили перше сходження на вершину маршрутом по південноій стіні та південному хребту.
Восени 2015 року покійна Кей Танігуті (Kei Taniguchi) та Дзюндзі Вада (Junji Wada) з Японії спробували піднятися на Пандру північно-східною стіною. Проте їм не вдалося дістатися вершини, розвернувшись з відмітки 6600 метрів.
Через два роки, 18 жовтня 2017 року французи П’єр Жульєн Лаббре (Pierre Julien Labbre), Матьє Моріс (Mathieu Maurice), Поль Детрі (Paul Detrie) та Бенжамен Ведрін (Benjamin Vedrines) з Франції успішно піднялися на північно-східну стіну.
Цієї осені троє японців планували створити новий маршрут, відмінний від французького маршруту 2017 року.
На даний момент інформації про сходження від самої команди немає, очікуємо що звіт про сходження з'явиться як тільки альпіністи дістануться домівок.
Пи цьому японці вказують висоту гори Пандра як 6850 метрів, як і попередні альпіністи у своїх звітах для American Alpine Journal. Однак Himalayan Database вказує висоту як 6670 метрів, тоді як сайт 8000ers.com фіксує висоту гори як 6673 метрів.
Назва нового маршруту: A Piece of the Sun
Цей маршрут було присвячено пам'яті їх загиблих товаришів, всесвітньо-відомих альпіністів Кадзуя Хірайде (Kazuya Hiraide) та Кенро Накаджима (Kenro Nakajima), які трагічно загинули влітку 2024 року на восьмитисячнику К2 у Пакистані.
Цю експедицію організував 45-річний Оісі Акіхіро, гірський письменник, що проживає в місті Сідзуока, який був особисто знайомий з Кадзуя Хірайде.

Такаянагі Сугуру (Takayanagi Suguru), Оісі Акіхіро (Oishi Akihiro) та Сузукі Хірокі (Suzuki Hiroki). Фото Takayanagi Suguru
"Я того ж віку, що й Хірайде.
У 2001 році, будучи обидва членами альпіністських клубів різних університетів, ми піднялися на вершину восьмитисячника Чо-Ойю.
"Давайте піднімемося на восьмитисячник, просто як студенти", - закликав тоді я, і Хірайде був єдиним, хто відгукнувся на мою пропозицію.
Ми разом відвідали альпіністський тренувальний табір та обмінялися інформацією про гори, на які прагнули піднятися.
Згодом ми вдвох висвітлювали альпіністськи пригоди: я як письменник, а Хірайде як фотограіф" - повідомив Оісі.
Метою цьогорічної експедиції стало вшанування пам'яті загиблих альпіністів.
Конкретний маршрут, що пролягає по північно-східній стіні гори Пандра в східному Непалі, був обраний Оісі не просто так.
Саме ця лінія була проєктом дружини Хірайде, Кей Танігуті (Kei Taniguchi), яка трагічно загинула у горах Японії у 2015 році.
Саме у 2015 році вона спробувала пройти цей маршрут, але перервала спробу на середині цієї 1000-метрової стіни з каміння та льоду.
Для Оісі Кей Танігуті була "майстром", яка обучала його техніці альпінізму.
Після її загибелі Оісі пообіців собі, що обов'язково завершить проєкт Кей на горі Пандра.

Сузукі Хірокі (Suzuki Hiroki), Оісі Акіхіро (Oishi Akihiro), Такаянагі Сугуру (Takayanagi Suguru), Фото Takayanagi Suguruo
Після довгих тренувань, тільки влітку 2024 року Оісі з товаришами отримали можливість спробувати свої сили на Пандорі; саме тоді вони й дізналися про загибель своїх товаришів на восьмитисячнику К2.
Трійка японців у складі Оісі Акіхіро, 36-річного Такаянагі Сугуру та 44-річного Сузукі Хірокі прибула у Непал наприкінці вересня. К середині жовтня команда дісталася базового табору гори.
План їх експедиціїї був наступним: встановити передовий базовий табір а потім, стартувавши з нього, провести триденний штурм на вершину.
Проте, як тільки вони дісталися до основи стіни гори, вони стикнулися з несподіванними труднощами.
Льодовик, що колись покривав підніжжя гори майже повністю розтанув.
В результаті різниця висоти між стінами значно збільшилася, окрім цього, в багатьох місцях тепер були голі скали, порода яких вже не сковувалась льодом та снігом. І єдиним способом пройти цю ділянку було використовувати льодоруби в якості драйтулінгових інструментів і чіплятися ними за голий камінь.
На четвертий день сходження (що перевищував початковий план на один день) команда знаходилася в 400 метрах від вершини. Далі цієї відсітки вони побачили вертикальну стіну що була вкрита нестабільним, мов цукор, снігом,
Не дівлячись на те, що команда намагалася пройти цю ділянку весь день, вони не змогли її побороти і викопавши в снігу яму, провели ще одну, не заплановану ночівлю на горі.
Лише наступного дня команда дісталася вершини гори.
Інша японська команда також здійснювала своє сходження у регіоні Канченджанги.
У складі цієї команди були: Хідесуке Танейші (Hidesuke Taneishi) та Дайкі Ямамото (Daiki Yamamoto).
Вони здійснили перше в історії сходження на вершину гори Фолесобі (Pholesobi Peak) заввишки 6652 метрів.
Їхній маршрут пролягав по північній стіні, що має довжину 1400 метрів.
Вперше двійка японців спробувала піднятися на вершину цього піку рік тому, але через проблеми зі здоров’ям їм довелося повернути назад.
Цього разу їм вдалося сходження