Альпамайо (Alpamayo, 5947 метрів). Фото Felix Grey
17 червня 2024 року 31-річний швейцарський альпініст Ларс Леммлер (Lars Lämmler) здійснив перший в історії політ на параплані з вершини Альпамайо (Alpamayo).
Ця гора, що маає висоту у 5947 метрів відома як одна з найкрасивіших гір у світі і розміщена у перуанських Андах.
Влітку 2024 року Ларс Леммлер разом з німцем Феліксом Бергом (Felix Berg) здійснили сходження на вершину.
Піднявшись на гору о 6 годині ранку і, дочекавшись відповідних погодних умов, Леммлер зробив приголомшливий зліт на параплані.
Його політ тривав близько 30 хвилин, і через два дні до нього приєднався Берг.
В невеликій розповіді для сайту PlanetMountain, Леммлер пояснив: «Я ніколи не думав, що можна злетіти з Альпамайо, тому що ніхто раніше цього не робив.
Гора дуже "колюча", і на фотографіях, зроблених у минулому, я бачив, що вершина ледве височіє над гребнем. Хоча цього року на вершині був величезний карниз, заввишки майже 8 метрів, коли я прибув до базового табору на початку червня, я його вже не побачив, проте тривога залишалась, бо в горах ніколи не знаєш, що може статися!
Коли ми з Феліксом були у висотному таборі, я перевірив усі умови для польоту, а мій брат зі Швейцарії перевірив умови по вітру та сказав мені, що я можу виконати політ.
Сила вітру і його напрямок (з півннічного сходу) були ідеальними. Невдовзі після півночі ми почали сходження на вершину, я з парапланом і всіма додатковими речами для польоту (планер і легке сидіння, всього близько 3 кг) у рюкзаку. Піднявшись на вершину, я відчув легкий вітерець, який торкнувся мого обличчя. Та ще й з правильного напрямку! Коли я побачив той величезний карниз, який мало не запрошував мене злетіти з нього, я знав, що мушу спробувати!
Було страшно, а вітер дув дуже слабкий, тому довелося чекати близько 20 хвилин на сильний порив. Без вітру стартувати було небезпечно, тому що на висоті у 6000 метрів повітря настільки розріджене, що параплан не надувається і я б розбився о скелі. Коли піднявся сильний порив, я зумів розвернути крило і стрибнути в невідомість. Це було страшно, але це й найкраще відчуття, яке я коли-небудь відчував!
Мені знадобилося 30 хвилин, щоб долетіти до базового табору, де трохи пізніше я насолоджувався чудовим перуанським сніданком! Загалом, я вважаю, що мені дуже, дуже, дуже пощастило. Карниз, погода, напрямок і швидкість вітру були, мабуть, трьома ключовими факторами, які зійшлися разом у потрібний момент».
