Йошт Кобуш (Jost Kobusch) під час спроби сходження на Еверест. Фото Daniel Hug
Німецький альпініст Йошт Кобуш (Jost Kobusch) знову повертається до свого проєкту зимового сольного сходження на Еверест без використання кисневих балонів!
Він вже на шляху до Непалу і першою його метою перед Еверестом стоїть перше сходження на вершину - семитисячник, на який раніше ще ніхто не сходив.
Проте, безперечно, його головна мета, як і в попередні три експедиції виглядає неймовірно амбітною.
Цьогорічна експедиція Йошта стане вже його третьою спробою зійти на Еверест.
Детальніше про проект Йошта та новини про його експедицію Ви можете прочитати у нашій спецтемі: Зимовий Еверест Йошта Кобуша (Jost Kobusch): експедиція сезону 2024/2025
Йошт Кобуш (Jost Kobusch)
Перша спроба відбулася взимку 2019/2020, Йошт досяг відмітки 7360 метрів
Друга спроба відбулась в сезоні 2021/2022 року, Йошт досяг відмітки 6450 метрів
У сезоні 2023 року (лютий-березень) він успішно провів соло-сходження на Деналі (Denali, 6190 метра) - найвищу гору Північної Америки, як ще один крок у своїй загальній підготовці до зимового Евеерсту.
У сезоні 2023/2024 року Йошт також збирався на Еверест, але відмінив експедицію через травму спини, яку отримав на початку місяця, на одному з тренувань перед поїздкою до Евересту...
Нагадаємо, що 32-річний німець вибрав для свого проекту не стандартний маршрут сходження, а дуже складний кулуар Хорнбейна - маршрут яким і в найбільш сприятливий весняний сезон не ризикують підніматися навіть досвідчені альпіністи.
На вершину Евересту взимку альпіністи не піднімалися з 1993 року! А без використання кисневих балонів із 22 грудня 1987 року...
Фото Jost Kobusch
Перед своїм від’їздом до Непалу німецький альпініст розповів в інтерв'ю сайту ExplorersWeb, що його еверестівський проект залишається частиною його безперервного процесу розвитку як альпініста.
У цьому світлі він також пояснював свої попередні спроби.
Це амбітний план, який не потребує швидкості.
Чотири роки тому Кобуш приголомшив альпіністське співтовариство, коли оголосив, що підніметься на Еверест соло взимку через Західний хребет. Дехто, зокрема Райнгольд Месснер, не сприймав юнака всерйоз, вважаючи дії Йошта лише як самопіар: "Як може "19-річний" хлопець, який ніколи не був у великих горах, оцінити, наскільки небезпечні восьмитисячники Аннапурна чи Нангапарбат?
Своєрідним "Чемпіоном світу" з анонсування став Йошт Кобуш."
Інші взагалі побоювалися за його життя.
Але Кобуш пішов до Евересту і двічі спробував піднятися на нього і благополучно повернувся додому.
"Сходження на Деналі показало мені, що я маю необхідні навички для роботи в суворих умовах. Я відчував на Денлі спокій і контроль над своїм тілом та розумом.
Загалом, це був дуже хороший досвід, і все пройшло гладко.
Безумовно, мені довелося зіткнутися з деякими важкими моментами, головним чином неймовірним холодом на вершині, де замерзали навіть мої очі" - каже Йошт.
«Наразі моя мета — досягти відмітки вище 7500 метрів, що більше ніж у попередні роки, і побити рекорд найвищої точки, досягнутої взимку на Західному хребті Евересту», — сказав він для ExplorersWeb. «Якби я зміг піднятися на 7500 метрів і мати можливість подивитися на кулуар Горнбейна, я почувався б цілком задоволеним і вважав би свою експедицію повною мірою успішною».
Кобуш визнає, що ще не повністю оговтався від травми, яку отримав рік тому під час тренувань на Евересті.
«Мені дуже хотілося наполегливо тренуватися, і я отримав серйозну травму спини, яка потребувала тривалого відновлення», — сказав він. «Це одна з причин, чому я встановив ціль щодо висоти, а не прагнув до вершини… Просто я ще не готовий.
Це не означає, що я не хочу досягати вершини. Я дійсно хочу зійти на Еверест, але я не хочу поспішати, я прагну йти крок за кроком».
Але, перед Еверестом цієї зими, як частина аккліматизації, Кобуш націлився на несходжений раніше семитисячник. Він не повідомив назву гори чи навіть регіон де вона розташована.
Однак він матиме з собою GPS-трекер, тому пункт призначення точно з’явиться на його веб-сайті.
Для цього акліматизаційного сходження Йошт об'єднався з Ніколасом Шайдтвайлером (Nicolas Scheidtweiler), з яким у 2021 році здійснив перше в історії сходження на вершину Пурбунг (Purbung), що також має назви Путунг / Пургпунг / Пурпунг Гімал (Putung, Purgpung, Putrung, Purpung Himal) заввишки 6500 метрів
Нико Шайдвайлер (Nico Scheidtweiler) и Йошт Кобуш (Jost Kobusch)
Давайте трохи розглянемо проект Йошта на Евересті.
Передусім зазначимо, що він планує сходження по західному гребню та Кулуару Хорнбейна.
Кулуар Хонбейна – це вузький, 500-метровий кулуар з нерівномірним покриттям снігом та льодом, розташований на позначці 8000 метрів. Потрапити в нього можна пройшовши маршрут Західним гребенем або з північного боку (виходячи на нього з Японського кулуара). Кулуар Хорнбейна характерний ухилом 50º, з максимумом 60º у його верхній частині.
Серед великих імен, що залишили свій слід на кулуарі Хорнбейна:
- словенці Андрей Штремфель (Andrej Štremfelj) та Нейц Заплотник (Nejc Zaplotnik) – перше повторення у 1979 році
- японці Цунео Сігехіро (Tsuneo Shigehiro) і Такасі Озакі (Takashi Ozaki) - вони відкрили японський кулуар, щоб законектити його з кулуаром Хорнбейна в 1980 році
- канадка Шерон Вуд (Sharon Wood) - перша американка на Евересті, в 1986 році,
- швейцарці Ерхард Лоретан (Erhard Loretan) та Жан Тройє (Jean Troillet)
- поляки Женек Хробак (Genek Chrobak) та Андржей Марчиняк (Andrzej Marciniak) 1989 рік
Останнє, на сьогоднішній день, сходження кулуаром Хорнбейн було задокументовано в Гімалайській базі даних у 1991 році, коли його пройшов шведський альпініст Ларс Кронлюнд (Lars Cronlund) у супроводі непальців Гьялбу Шерпа (Gyalbu Sherpa) та Мінґма Норбу Шерпа (Mingma Norbu Sherpa)
Згодом, у вересні 2002 року, французький сноубордист Марко Сіффреді спробував спуститися кулуаром Хорнбейна, після того, як піднявся на вершину, але його спроба закінчилася смертельним падінням.
Від редакції:
Перший американський маршрут 1963 пройдений Thomas Hornbein і Willi Unsoeld.
Американські альпіністи Том Хорнбейн (Tom Hornbein) та Віллі Ансуел (Willi Unsoeld) 22 травня 1963 року здійснили першопроходження на вершину Евересту за новим маршрутом через Західний гребінь; тоді вони провели холодну ночівлю в зоні смерті і спустилися з гори стандартним маршрутом через південне сідло.
Маршрут проходив з Базового табору Евересту через льодопад Кхумбу, на Західний гребінь, при цьому використовувалися два перших висотних табори встановлені на стандартному маршруті на Еверест, що проходить через Південне сідло. З цієї позначки лінія нового маршруту повертала ліворуч і вгору на Західне плече Евересту до позначки 7000 метрів, виходячи на сторону Тибету вздовж Північного схилу Евересту, де альпіністи неодмінно стикаються з сильним потоком вітру.
Потім альпіністи піднялися крутими, чорними як алмаз і засніженими ділянками гребня, який 1963 року експедиція назвала на честь першопрохідника: кулуар Хорнбейна (Hornbein Couloir). Потім у передверховій частині маршруту їхня лінія знову вийшла на Західний гребінь, де вони мали подолати серію скельних ділянок, що нависали над 1200 метровою прірвою з виходом на вершину.
Їхнє сміливе сходження досі залишається одним із легендарних подвигів в історії альпінізму, а книга Хорнбейна під назвою "Everest: The West Ridge" входить до кращих книг пригодницьких жанрів усіх часів.
Докладніше про цей подвиг Ви можете прочитати детальніше у статті: ЗАГУБЛЕНІ НА ЕВЕРЕСТІ
Йошт Кобуш (Jost Kobusch) на західному гребені Евересту. Січень 2020 року. Фото Daniel Hug
На вершину Евересту взимку альпіністи не піднімалися з 1993 року! А без використання кисневих балонів з 22 грудня 1987 року, коли вершини досяг непалець Анг Ріта Шерпа. Втім, далеко не всі альпіністи зараховують Анг Ріті це сходження як зимове, адже метеорологічна зима починається в Гімалаях 21 грудня, що означає, що Анг Ріта піднімався в штурмовий табір в осінній період (до 21 грудня) і тільки саме штурмове сходження здійснив перший день зимового сезону.
Докладніше про це Ви можете прочитати у статті-інтерв'ю Дениса Урубко «ЗИМА В ГІМАЛАЯХ ПОЧИНАЄТЬСЯ 1 ГРУДНЯ»
А єдиною людиною в історії, хто зміг піднятися на вершину Евересту взимку і в соловосходження був японець Ясуо Като (Yasuo Kato), він зійшов на вершину світу 27 грудня 1982 року.
На жаль, на спуску з гори Ясуо зник безвісти.
Його досягнення було насправді ще більш видатним, адже Ясуо став першим альпіністом у світі, хто піднявся на Еверест у три різні сезони: восени 1973, навесні 1980 та взимку 1982 року.
Йошт Кобуш (Jost Kobusch) на склоні Евересту. Фото Daniel Hug
Від редакції:
15 альпіністів на Евересті взимку
Еверест був першим восьмитисячником, який бкв пройдений у зимовий період.
17 лютого 1980 року, на вершині найвищої гори землі, на висоті 8848 метрів стояли два поляки: Кшиштоф Величко (Krzysztof Wielicki) та Лешек Чихі (Leszek Cichy).
Докладніше про цю подію читайте у статті: СТОРІНКИ ІСТОРІЇ АЛЬПІНІЗМУ: ПЕРШЕ ЗИМОВЕ ВИХОДЖЕННЯ НА ЕВЕРЕСТ ПОЛЬСЬКИХ АЛЬПІНІСТІВ В 1980 РОЦІ
Далі, щоб продовжити статистику, варто нагадати про проблему визначення зимового періоду в горах Гімалаїв.
Так, уряди Непалу, Китаю, Індії та Пакистану, на чиїх територіях лежать усі вісімтисячники світу вважають початком зими 1 грудня – це досить зручно з бюрократичної точки зору, і час від часу ця дата також збігається з так званою метеорологічною зимою.
Відповідно і зимові перміти, що видаються цими країнами, можна отримати з 1 грудня.
Але, з іншого боку, переважна більшість експертів як альпіністів, так і метеорологів вважають справжнім початком зимового періоду в Гімалаях 21 грудня, а його кінець - 21 березня.
Більше того, для того, щоб експедиція вважалася "зимовою" без будь-яких заперечень і сумнівів, не просто штурмове сходження, але сам початок експедиції має відбутися не раніше 21 грудня!
Через таку суттєву різницю у визначенні початку зими, багато альпіністських експедицій, що здійснювали сходження на Еверест з 1 до 21 грудня не вважаються в альпіністській спільноті як зимові.
Докладніше про зимові експедиції на восьмитисячники читайте у нашій статті: СТАТИСТИКА ВСІХ ПЕРШИХ ЗИМОВИХ СХОДЖЕНЬ НА ВІСЬМИТИСЯЧНИКИ
Після 1980 року, третім альпіністом, який стояв на Евересті взимку був японець Ясуо Като (Yasuo Kato), він зійшов на вершину світу 27 грудня 1982 року.
На жаль, на спуску з вершини Ясуо зник безвісти.
Його досягнення було насправді ще більш видатним, адже Ясуо став першим альпіністом у світі, хто піднявся на Еверест у три різні сезони: восени 1973, навесні 1980 та взимку 1982 року.
Наступна перемога також дісталася японській команді: 16 грудня 1983 року на вершину піднялися Муракамі Кацунарі (Murakami Kazunari), Озакі Такаші (Ozaki Takashi), Ямада Нобору (Yamada Noboru) та непальський шерпа Наванг Йонден (Nawang Yonden).
Хоча через дати сходження, їх досягнення залишається "під сумнівом" як зимове сходження.
Наступне зимове сходження на Еверест відбулося в тому самому десятилітті: 22 грудня 1987 року на вершину піднялися кореєць Хео Йонг-Хо (Heo Young-Ho) та непальський шерпа Анг Ріта (Ang Rita), для Анга це було четверте сходження на Еверест у кар'єрі.
Наступне успішне зимове сходження відбулося у сезоні 1993/94 року. На вершину Евересту за британським маршрутом, що проходить Південно-Західною стіною: три зв'язки японських альпіністів здійснили сходження в три дні:
- 18 грудня 1993 року піднялися Гото Фуміякі (Goto Fumiaki), Нацука Хідежі (Nazuka Hideji),
- 20 грудня 1993 року піднялися Ецука Шинсуке (Ezuka Shinsuke), Танабе Осаму(Tanabe Osamu),
- 22 грудня 1993 року піднялися Хошино Руюші (Hoshino Ryushi), Огата Йошіо (Ogata Yoshio).
Як і у випадку з експедицією 1983 року сходження, скоєні до 21 грудня не вважаються зимовими.
Таким чином: на вершину Евересту взимку піднялися 15 альпіністів, хоча в період календарної зими це сходження зробили лише 5 альпіністів!
