17 січня 2021 року турист з Жашкова (Черкаська область) Віталій Піддубняк розпочав досить амбіційний проєкт: пройти зимою, соло і абсолютно автономно Найдовший гірський маршрут України - Закарпатський туристичний шлях (ЗТШ).
На нашому сайті Ви можете слідкувати за реалізацією проєкту в спецтемі: НАЙДОВШИЙ ГІРСЬКИЙ МАРШРУТ УКРАЇНИ: ЗАКАРПАТСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ШЛЯХ. ПРОЄКТ ВІТАЛІЯ ПІДДУБНЯКА
Фото Віталій Піддубняк. 24 січня 2021 року
Сьогодні, 25 січня Віталій повидомив невтішні новини:
"Я дуже на себе злий...
24 січня я вирушив по Вододільному хребту. Зранку накрапав дощ, видимість поганенька. Далі дощ перейшов у мокрий сніг, піднявся вітер, видимість впала дуже. Вже на самих хребтах молоко, сніг кристалізований, сильний вітер. Почалося багато мокрого снігу, в снігоступах провалювся навіть по коліна. Одного моменту я навіть чуть зійшов вбік до поламаних ялинок і хотів робити привал. Розкопався, зробив собі майданчик під намет, таким чином зігрівся, бо почав мерзнути через постійні зупинки для уточнення маршруту в навігаторі. Якось почало розпогоджуватися, я утеплився, надів вже маску і пішов далі. Вийшов на маршрут і погода знову стала поганою. Я пішов далі. Була вже 16 година, я йшов по гострих хребтах, оминав камені, до планового місця стоянки залишився 1 км. Тут трапився роковий момент...
Я помічяю, що на палиці відсутнє снігове кільце. Вирішую його знайти, так як нещодавно бачив що воно було. Відчіплюю сані, чіпляти на карабін немає до чого, "фіксую" їх у снігу, вони через хребет від вітру. Повертаюся назад, за метрів 50 знаходжу кільце, радію, повертаюся і тут пі, пі, пі...
Бачу місце, де я крутився снігоступами, не бачу саней, не бачу слід від них... Вони полетіли вниз, вліво по ходу мого руху.
Я починаю сходити зигзагами щоб вловити слід - нічого. Я по карті вираховую куди йде нахил - вниз і вліво. Починаю ще ходити зигзагами і нічого. Видимість дуже погана, вітер і сніг відразу замітають сліди. На самому схилі майже немає дерев, щоб сані могли зачепитися. Спускаюсь по ходу найглибшого схилу, доходжу до зони лісу, вона тут різка. Проходжу в одну сторону, в іншу, намагаюсь побачити по гілках дерев де могло щось влетіти... І нічого, ніякого сліду. Я по карті висот пройшов всю лінію "низини". Все, їх немає. Видимість погана, йде сильний сніг, дує вітер, зовсім скоро їх просто замете...
В санях: основна частина їжі, всі балони газу ( перший день коли в рюкзаку не залишив 1 балон, розподіляв вагу), лопата, кішки, термос.
Як так трапилося, не розумію. Єдине пояснення - порив вітру точно в ціль. Такі моменти помічав до цього, несподіванно в момент різкий порив в якомусь "неясному" місці.
Поки шукав - стало темно. Все. З саньми я попрощався, як і з своєю мрією, ціллю, тим, чим жив останні пів року, що почав втілювати і це виходило. І в один момент все пропало...
Доки я йшов у горах, в дружини був перший День народження, на якому мене не було. В цей же час моя рідна людина, що була тяжко хвора, померла, ми бачилися незадовго, я попрощався, вона не знала що це саме прощання, хоч, мабуть, все розуміла...
І от померла ще й мрія..."
Санчата Віталія Піддубняка з спорядженням та провізією
На нашому сайті Ви можете слідкувати за реалізацією проєкту в спецтемі: НАЙДОВШИЙ ГІРСЬКИЙ МАРШРУТ УКРАЇНИ: ЗАКАРПАТСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ШЛЯХ. ПРОЄКТ ВІТАЛІЯ ПІДДУБНЯКА
Фото Віталій Піддубняк. 24 січня 2021 року
Сьогодні, 25 січня Віталій повидомив невтішні новини:
"Я дуже на себе злий...
24 січня я вирушив по Вододільному хребту. Зранку накрапав дощ, видимість поганенька. Далі дощ перейшов у мокрий сніг, піднявся вітер, видимість впала дуже. Вже на самих хребтах молоко, сніг кристалізований, сильний вітер. Почалося багато мокрого снігу, в снігоступах провалювся навіть по коліна. Одного моменту я навіть чуть зійшов вбік до поламаних ялинок і хотів робити привал. Розкопався, зробив собі майданчик під намет, таким чином зігрівся, бо почав мерзнути через постійні зупинки для уточнення маршруту в навігаторі. Якось почало розпогоджуватися, я утеплився, надів вже маску і пішов далі. Вийшов на маршрут і погода знову стала поганою. Я пішов далі. Була вже 16 година, я йшов по гострих хребтах, оминав камені, до планового місця стоянки залишився 1 км. Тут трапився роковий момент...
Я помічяю, що на палиці відсутнє снігове кільце. Вирішую його знайти, так як нещодавно бачив що воно було. Відчіплюю сані, чіпляти на карабін немає до чого, "фіксую" їх у снігу, вони через хребет від вітру. Повертаюся назад, за метрів 50 знаходжу кільце, радію, повертаюся і тут пі, пі, пі...
Бачу місце, де я крутився снігоступами, не бачу саней, не бачу слід від них... Вони полетіли вниз, вліво по ходу мого руху.
Я починаю сходити зигзагами щоб вловити слід - нічого. Я по карті вираховую куди йде нахил - вниз і вліво. Починаю ще ходити зигзагами і нічого. Видимість дуже погана, вітер і сніг відразу замітають сліди. На самому схилі майже немає дерев, щоб сані могли зачепитися. Спускаюсь по ходу найглибшого схилу, доходжу до зони лісу, вона тут різка. Проходжу в одну сторону, в іншу, намагаюсь побачити по гілках дерев де могло щось влетіти... І нічого, ніякого сліду. Я по карті висот пройшов всю лінію "низини". Все, їх немає. Видимість погана, йде сильний сніг, дує вітер, зовсім скоро їх просто замете...
В санях: основна частина їжі, всі балони газу ( перший день коли в рюкзаку не залишив 1 балон, розподіляв вагу), лопата, кішки, термос.
Як так трапилося, не розумію. Єдине пояснення - порив вітру точно в ціль. Такі моменти помічав до цього, несподіванно в момент різкий порив в якомусь "неясному" місці.
Поки шукав - стало темно. Все. З саньми я попрощався, як і з своєю мрією, ціллю, тим, чим жив останні пів року, що почав втілювати і це виходило. І в один момент все пропало...
Доки я йшов у горах, в дружини був перший День народження, на якому мене не було. В цей же час моя рідна людина, що була тяжко хвора, померла, ми бачилися незадовго, я попрощався, вона не знала що це саме прощання, хоч, мабуть, все розуміла...
І от померла ще й мрія..."
Санчата Віталія Піддубняка з спорядженням та провізією
