Самотужки по Непалу: Регіон Манаслу і Ганеш-Хімал. Сомданг (Somdang) - Мананг (Manang)

Great Himalaya Trail
Great Himalaya Trail


Навесні 2019 року турист зі Львова Віталій Дячук почав втілювати в життя свою мрію: пройти пішки Великий Гімалайський Шлях "Great Himalaya Trail" - 1500 кілометровий трекінговий маршрут, що проходить по території Непалу.

Проходження маршруту Віталій здійснює самотужкиі, принаймні на всіх ділянках, окрім технічно складних (перевал Tashi Labsta), а також такі, що мають спеціальні законодавчі вимоги (регіон восьмитисячника Манаслу).

Але, мабуть, найбільш примітним моментом цієї подорожі є той факт, що Великий Гімалайський Шлях ще не був пройдений українськими туристами!

Детельніше про подорож Віталія, а також його подорожні щоденники Ви зможете прочитати в нашій спецтемі: ВЕЛИКИЙ ГІМАЛАЙСЬКИЙ ШЛЯХ: ПЕРШЕ ПРОХОДЖЕННЯ ТРЕКУ ПО НЕПАЛУ МАНДРІВНИКОМ З УКРАЇНИ


Частина 9: Регіон Манаслу і Ганеш-Хімал. Сомданг (Somdang) - Мананг (Manang)




В точку фінішу, Somedang, я приходжу десь ближче до третьої.
Взагалі це навіть не село. Все що тут є це бараки для будівельників, які роблять дорогу, дві лоджі для туристів і дві сироварні.
Зі скотарством у місцевих не дуже. Країна перенаселена: площа як у Греції, на 70% вкрита горами, та ще й якими горами, а живе тут аж 33 мільйони.

Тому вся земля йде під поля.
Звичайно багато хто тримає корів, або кіз але пару штук, на більшу кількість немає ні пасовищ біля сел, ні де сіна накосити. Той єе хто тримає 15-20 і більше корів чи яків, кожну весну йде з ними на віддалені пасовища - харки, і там сидить до глибокої осіні. А молоко волочуть на сироварні, а сир потім продають в Катманду.

Ті в кого корів 5-10 віддають їх під догляд тих хто йде на харки і платять за це. Переважно їжею.
В Самдангу холодно. Висота 3200 і довкола багато де лежить сніг.
Поки я обідаю, хазяїн розпалює пічку. Взагалі в Непалі житлові приміщення не опалюються і там холодно. Буває за ніч вода замерзає в пляшці.

Опалюють тільки кухню та столову.
Приходить донька хазяїна і сідає грітися коло пічки. Фіфа. Холодно, а вона в босоніжках зі стразіками.
Десь в районі сьомої приходить кореєць з гідом.
Видно шо дідусь дууже втомився.
Шкода старенького.

Після вечері йду спати. Вирішую підзарядити телефон і розумію що забув зарядку і павербанку попередньому селі.
Катастроф!

За вікном починає валити злива, я засинаю і думаю :" Як там вибори". Жартую. Я думаю що робити тепер без павербанки і де її можна дістати і сподіваюсь що до ранку злива припиниться...


23 квітня.

Черговий короткий перехід. Ви запитаєте чого короткий якщо ятак поспішаю? А мені раніше 23 все рівно не встигнуть привезти всі необхідні документи. Тож можна трохи розслабитись.
Злива закінчилася.
Сніданок. Помічаю в дітей господаря павербанк і віджимаю на деякий час.
Вони йдуть в те саме село що й я.
Ну це добре, видно буде сліди. Дівчина йде в кєдах.
По снігу. Сумащедщі канешно ці непальці.

На виході мене зупиняє власниця сусіднього гестхауса. Виявляється їй дзвонив мій гід в надії що я зупинився в неї. Хотів сказати що все добре і що ввечері ми зустрінемося. Вона дає на всяк випадок його номер телефону.
Порівнюю з тим що дали в агенції. Вони різні. Ні панятна. Хоча може гід змінився. В Tipling у розберемося.
Шлях знову йде по автодорозі і я впевнено набираю висоту. Сьогодні черговий перевал, знову майже 4 тисячі. За годину руху шар снігу стає суцільним і сліди дітей чітко вказують де можна зрізати.
Ось і перевал. Стоїть пара будинків, але вони пусті. Занадто холодно. Власники прийдуть сюди аж в травні.

 Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

 Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

 Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


Після перевалу стає важче. Йти по дорозі - гак в зайвих 10 км, а стежка дуже крута, вузенька та кам'яниста. Від спуску по ній починають нити коліна. А місцями стежка повністю зруйнована снігом який зходив.
По дорозі бачу вказівник "Welcome to Ruby Valley".
Цікаво. Несподівано для себе зачепив додатковий шматочок Непалу, адже йшов я для того шоб пройтися в тіньочку гори Манаслу.
Десь по третій доходжу до села. І ніби маршрут короткий - 14 км, і набір висоти всього 700 метрів, а йшов довго - з 9 до 15.
Гестхаусів не видно.
Один з місцевих жителів питає що я шукаю. Кажу що гестхаус. Він дзвнить кудись. Потім пояснює, що гестхаус переповнений, але спробують знайти для мене місце.

Дивно. Село не подібне на популярну туристичну точку.
Потім на моє прохання дзвонить до гіда. Так і є, змінився гід.
Мене доводять до гесхаусу і показують варіанти : можна поселитися на стріху, або ж в стодолі. Стодолу для мене приберуть, застелять підлогу банером, та поставлять ліжко.
Ну краще стодола...
Приходить гід і ми знаймимся.
Приємний такий чувак з непоганою англійською.
Вивчаю населення гесхаусу ісаме село.
Tipping село доволі унікальне.

Воно складається з 9 частин, розкиданих далеко одна від одної. Одна з частин на іншому березі річки, а мосту немає і для того щоб сходити до сусідів в гості треба пройти 15 км в одну сторону.
В гестхаусі живе пара студентів з Австралії, які приїхали волонтерити - викладити англійську дітям в школі. І ще пара заробітчан - сантехніеів з Росії, прокладають тут каналізацію.

А ще 95% мешканців села - християни. Правда не через турботи про спасіння душі, а через "мірскіє блага". Діти християн мають 90% знижку на навчання в елітній школі в Катманду, християнський благодійно-реабіліаційні фонд оплачує будівництво дороги з Somedang-у, і за пару років селяни планують почати продажу картоплі та іншої продукції в Катманду. За рахунок фонду прокладають і каналізацію.

24 квітня.

Вихід в 07:30. Розповідаю гіду про свою халепу з зарядним. Він дзвонить свому знайому в селі де я забув своє барахло. Той його забере і передасть автобусом в Катманду, а коли я закінчу трек - я отримаю все назад.
Приємно. Особливо якщо врахувати що павербанк я позичів (свій я прогубив в Грузії, коли водив групу ампутантів і так і не спромігся купити новий).

А заміну пошукаємо в сусідньому селі - Borang, туди подеколи заїзжають машини і є шанс. Ну або в місці ночівлі

Наступні декілька днів трек буде йти по висотам до трьох тисяч і мене це тішить: і гарно, все в зелені та квітах; і ліс нічого не затуляє, видно і стрімки схили та каньони, засніжені вершини, тераси полів довкола сіл; і тепло, а то я щось вже втомився трохи від холоду.
Йдемо собі потихеньку.
Хоча тепер мені є з ким побалакати, я переважно мовчу. На підйомах бережу дихання, на спуску дивлюся під ноги, щоб бува не полетіти вниз на стрімкому схилі.

Та й відвик я від розмов. Так і йду мовчки :, або думаю про щось своє, або подумки читаю вірші, або просто впадаю в свій гірський транс, коли в голі порожньо і немає думок.
Гід йде в кросівках, а я в важких та спекотних La Sportiva.

Я йому заздрю, але за пару хвилин підвертаю ногу на камінці і тішуся що я в чеоевиках. В молодості я вмудривмя розірвати зв'язки гомілкостопу на обох ногах і тепер вони "нє очєнь". Пару років тому назад в Грузії перед сходженням на Казбек надірвав їх знову на одній нозі, так і довелося з розривом на вершину йти

Минулого року під час пробіжки на інший, три місяці після страждав. Ходив з болючою ногою по Фанським горам, Альпам, Татрам та по Сванетії. Так що краще не ризикувати зараз.
В Borang-у в одному з гестхаусів вдається знайти зарядне. Питаю про павербанк. І він є.
Просто чудо!

Гід пропонує лишитися тут на ланч. Я зазвичай не обідаю, перебиваюсь печівом, а потім надолужую за вечерею, але якщо час дозволяє то чого б не поїсти?
Оплачую рахунок.
За все разом 40 баксів. Херово, але що поробиш?

В Лапу приходимо по 4-й.

Гестхаус тут теж спецефічний. Стодола. Але туристів тут мало, тому ніхто особливо цим не займається, це не бізнес, а так - дуже не частий підробіток. Не те що на популярних треках. Там власники лоджів заробляють грощі. Вони дуже багаті не тільки по місцевих мірках: регулярно їздять за кордон, самі часто лишають лоджу під наглядом найманих працівників, а самі перебираються в Катманду. Будують там будинки для себе, готелі для туристів...

Грощі заробляють не тільки і не стільки на житлі, скільки на харчах для туристів, або на супутніх товарах. Накрутки шалені. Снікерс який коштує внизу 100 рупій, тут продають за 500-600,а його доставка обходиться 2,5 рупії в день...

Зруйнована стежка по дорозі в Тіплінг. Фото Віталій Дячук
Зруйнована стежка по дорозі в Тіплінг. Фото Віталій Дячук


Д децентралізація .
Уряд кожен рік виділяє кожному селу певну суму коштів на покращення інфраструктури. Рада старійшин вирішує що саме треба зробити : міст, абож стежку чи дорогу. Оскільки працюють самі селяни, каміння для таких речей приносять з гір, амортизацію інструментів ніхто не враховує - то більша частина коштів йде на ЗП селянам.
По дорозі, в Борангу, побачів натовп народу, який прокладав нову стежку зі сходинок. Думав що роблять щось корисне, а вони виявляється нову ступу (церкву) вирішили ставити

Моя стодола в Лапу:
 Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

 Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

 Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


По дорозі зустрічалися гарненьки, привдягненні, напахнючені місцеві дівчата з парасольками від сонця, аде я не встигав їх зфотаграфувати, тому вам ось погонич віслюків з парасолькою

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


Просто побутові замальовки



25 квітня. Прокидаюсь о 06 30. Живий та здоровий, що тішить, адже на вечерю вперше був далбат з місцевими грибами. Сьогодні важкий день. Хоча перевал на шляху маленький - трохи нижче 3000, але набір висоти до нього відчутний майже 1300 метрів. І пройти доведеться 30 км.
Швидко збираємо речі та йдемо.

Виявляється мій гід не знає дороги. Ну але знає мову і постійно випитує мешканців куди йти.
Тай тим більше це не важливо. Мені гід потрібен не тому що я не знайду дорогу, а тому що в районі Манаслу сурово заборонено йти без гіда.

По дорозі він мене розпитує про Україну, свариться на уряд : корупція, їздять на Мерседесах, понабудовували вілли під Катманду, нічого не роблять. Знайма пісня. І знайма картина - посміхаюсь про себе я.
"Країна така багата ресурсами, а ми так бідно живемо!" продовжує він.
Мені стає цікаво і я питаю якими саме. Він не знає.
"Чувак, - кажу я, - увас є дві основні проблеми :
Перша це низький рівень освіти, 46% не вміють читати і писати!
А друге - логістика, 70% країни вкриті горами.

Години за дві підійшли під перевал і поки сиділи та відпочивали повз нас пройшло декілька жінок яеі несли здоровенні дерев'яні бруси, та ще й не пиляні, а витесані сокирою, та щей рівно. З глузду заїхати!
Ще півтори години і перевал. Стежка за перевалом нагадує мені дикі краї в районі долини Барун, де я ходив з самого початку.
За деякий час виходимо на чарівну харку, рясно оточену квітучими рододендронами

Ми вирішуємо зробити тут перерву на обід.
На харку вже заїхали пастухи і як раз стрижуть овець і я питаю яка вовна краща і дорожча: яка чи вівці?
Виявляється вівці.

Вироби з неї місцеві лишають собі, а туристам впарюють з яка.
Ниткі жінки прядуть вручну і прямо на ходу. Йдуть і крутять.

Потім черга попрацювати за ткацьким станком.
Станок вузенький і шоб зшити жіночу курточку треба наткати метрів 20 стрічки. Це тиждень роботи. Потім треба пофарбувати, розкроїти і зшити. А продадуть готовий виріб за 2-3 тисячі рупій.

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук







Після обіду спуск продовжується. О мої коліна! Гіду бачу теж важко, пхтить за спиною. Зрештою спукаємся до річки і тут трохи йде по рівному, а трохи догори.
Зрештою виходимо на прірву над селом. Щось тут не те. Схоже не туди зайшли. Сідаємо на краєчок скелі звішуючи ноги в прірву, дістаємо карту і намагаємся зрозуміти де ми є і де не туди звернули. Так, схоже це Dorbat і не туди пішли ми біля річки.
Добрячий такий гак дали, не відомо чи встинемо в заплановану точку дійти.
Спускаємося в село.

Діді, - кричить гід продавчині в доміку і шось питає (Діді - звернення до жінок, шось типу "старша сестра").
Заходимо в середину і йде бурна розмова. Таки Dorbat. Найближче село з гестхаусами Lapubesi і до нього дві години, а до Machacola куди ми планували прийти всі чотири.

Заходить мужичьок і питає звідки ми. Почувши що ми з Лапи охкає від здивування. Потім дивиться на мене і питає гіда як я йду.
Швидко, навіть занадто швидко, - жаліється той. Мужичок сміється: "ну та, ти глянь які в нього ноги, тобі за ним бігти напевно. доводиться."
Ми вірішуєм що будем ночувати в Lapubesi.

Крок, крок, крок. Пилюка. Все як в Кіплінга. Година. Привал.

Повз проходить старенька бабуся, яка несе на собі дрова.
Гід на неї сумно дивиться.
" Працюй поки не помреш."

Непальські села побудовані компактно, один будиночок коло другого, але поля у вигляді терас тягнуться на десятки, а іноді сотні метрів вгору і вниз і на добрий десяток миль в кожну сторону. І кожен день доводиться годину туди сюди йти і працювати на полях. Або носити на собі каністри з водою, або йти далеко в ліс по дрова, валити дерево, розрубати на поліна і нести в село - важка, вимотуюча, одноманітна праця, з дгя в день, без відпочинку і вихідних.

Тут живуть і працюють і використовують ті самі інструменти що й 100, й 200, й 300 років тому. Нічого не змінилося. Хіба кока-кола в крамничках з'явилася, та одяг трохи змінився. В їх дітей нема ніяких перспектив, тому що немає змоги отримати нормальну освіту : всі хорощі вчителі працюють в Катманду в приватних школах та ліцеях, а грошей шоб послати туди дітей у батьків немає..

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


До Лапубесі ми доповзаємо майже мертві.
Заселяємся, я перу речі, потім беремо по пиву. Прикидаєм скільки ми сьогодні пройшли. Та десь 30 км і виходить. Тільки от до Мачаколи не дійшли 7 км. Завтра доведеться надолужувати.
Поруч проходить дорога і я прошу гіда дізнатися чи бува не їдять тут джипи.
Їздять. За 6 тисяч довезуть.
Та ну нафіг. Пішки дійдемо.

26 квітня.
Поки я збираюся підїзжає ддип і водій шось починає до мене балакати непальскою. Прошу гіда перекласти.
Ага чувак везе шось в Мачаколу і готовий підкинути за 500 рупій. Ну це гарно. Підходить.
За 10 хвилин збираємо рюкзаки і сілюдаєм в джип. Ще півгодини і Мачакола. Це економить нам купу часу і сил.
Маршрут йде далі по дорозі.
З одної сторони добре бо невеликий ухил, щ іншої вона ще тільки будується і по ній активно їздять машини і трактори здіймаючи куряву.
А ще йдуть величезні каравани коней та віслюків.
І від них дорога дуже смердить сечею та лайном.

Коли я вперше потрапив у Непал, я дуже дивувався що все носять на собі. Адже в інших гірських країнах, наприклад в Середній Азії, чи Марокко місцеві майже все возять на віслюках

Але тут, як я вже писав, брак землі і тварин ьримають відносно мало.
А ще віслюки приносять грощі, 22 рупії за 1 кг, за день шляху. Тому власники тягових тварин здають їх в аренду, а самі далі тягають все на собі.

Дорога пролітає швидко, хороший рельєф, невеликий кут набору висоти. Села які попадаються по дорозі майже виключно складаются з гестхаусів.
Колись це були бідні селища рибаків, з одного чи двох будиночків, а села типу Тіплінгу чи Дорбату були багатими і престижними.
Та з розвитком туризму все змінилося і тепер люди потихеньку перебирааються жити і працювати в бувщі рибацькі селища.
Раптово чую "прихід" зі стволки (ствольної артилерії).
Звідки, як? "Виходу" ж не було!
"Blasting" пояснює гід. Взривні роботи. Це робдять гірську дорогу. Можливо наступного року можна буде доїхати і до Джагата.
Раптом зупинка. Дорога перкрита. Довкола купа віслюків і погоничів.
Не пускають бо будуть знову взривати.
Чекати доводиться довго.
Ка бум!
Ок йдемо.
І знову зупинка. На цей раз в район взривів не пускають військові.
Один з них пароходить повз мене і я бачу що він озброєний Sterling L2 (https://ru.m.wikipedia.org/wiki/Sterling_L2). Ладно, до поліцейських озброених FN FAL (https://ru.m.wikipedia.org/wiki/FN_FAL) я вже звик, але Стерлінг - це якісь такий рарітет в наших краях

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


Зрештою чути взриви і ми бачимо як на наш берег ріки прилітають уламки каміння.
Господиня будинку, біля якого ми чекаємо жаліється що уламками їй пробило дах, коли взривали ділянку напроти неї.
Решта шляху пролітає швидко.
Взагалі скажу що Манаслу напевно найприємніший в плані плавного набору висоти і хорошої тропи трек. І дуже плавний перевал. Напевно найкращий район для новачків.
Коли ми заходимо в Jagat починається злива.
Але ми встигли заскочіти в чекпост, а зовсім поруч готель.

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


27 квітня.
Ранок починається з неприємного сюрпризу: зарядка згоріла. Неякісна, а напруга тут стрибає.
Ну ладно, купимо жось в сусідньому селі.
Jagat дуже маленький. 7 гестхаусів, 4 крамниці, пара жилих будинків і все.
В сусідньому селі зарядка знаходиться. 6 баксів. Здирництво. Але оригінальний гнусмас (самсунг) з функцією швидкої зарядки.
Тут черговий чекпост. Несемо туди документи на перевірку.

Виявляється нас в Джагаті забули внести в комп'ютерну базу.
Тобто на перміті штамп поставили, в журнал обліку записали, а в базу забули.
Поліцай пропонує повернутися в Джагат.
Ага, щаз 7 км в одну сторону!

Зрештою за хабар в 400 рупій погоджується внести нас в базу.
Підозрою що це тут як бізнес. Нижні "забувають", верхні збирають хабарі, а грощі 50/50.
В точці обіду зустрічається парочка з Англії. Дівчина плаче. Ну буває таке в походах...

На підході до місця ночівлі розпитиєм місцевого про лоджі. Він каже що та що ми планували закрита і треба чапати ще 5 км. Ну ок, часу ще доста, втома не дуже сильна, можем і пройтися.
Та коли доходим до першої лоджі вона все ж таки відкрита. Тут і зупиняємось на ніч

28 квітня.

Вихід нас ощасливлює зустріччю з невеликим стадом кабарг, зовсім близько. При чому одна не розуміє що відбувається і спокійно стоїть на камені.
Взагалі цей день щеподарував зустріч з тарганами.
Десь в районі 12 починаю відчувати сильну втому від попередніх днів і ми зупиняємся на обід в наступному селі Norlung. Гестхаус тут просто шикарний!

Я розраховуюсь за обід і сумно рахую залишки.
20 тисяч рупій. Найближчий банкомат та обміник в Чаме, але туди ще треба дійти.
Та й на обох карточках глибокий мінус, а в заначці тільки 200$.

Звичайно шо днів через 5 після Чаме в мене починається автономка, але й там я буду час від часу ночувати в лоджах, та й просто запас варто мати.

Вже починає відчуватися висота. Не, ніякої гірняшкі, але дихати стає трохи важче, що в комбінації зі втомою робить свою чорну справу. Темп руху падає.
Стає прохолодніше та починає дути сильний вітер. Схили довколо виглядають суворіше.
Доходимо до Lho і зупиня'мся в першому ж гестхаусі.
По гіду видно що я його вимотав, але схоже він пишається що йде зі мною, бо він розповідає господарям з якою швидкістю і яким графіком ми рухаємся і що я йду великим гімалайькім шляхом і ті просять дозволу сфоткатись зі мною

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


29 квітня. Я дивлюся на графік руху. З таким темпом ми виграли один день. Це дуже добре, дозвлить розділити якійсь з останніх та довгих переходів навпіл.
Снідати виходжу на дах, а там... Йосип старенький, Манаслу у всій красі!
Так чи інакше Манаслу буде нависати над нами наступну половину дня.
В наступному селі робимоги довгий привал. Эх, гарно тут.

До Манаслу рукою дотягнутися можна. І чітко видно траверс між основною вершиною та північною. Цікава б задача була...



Там же в селі зустрічається сестра гіда. Вона теж гід і веде групу. До речі незалежно чи група, чи один клієнт зарплата гіда однакова 15-20 доларів в день. Уряд трохи подбав про тих гідів які ходять довкола Манасду і тепер їм безкоштовно видають купони, якими вони розраховуються за їжу.

Сестра каже що ми женемо як гірські козли.
Ми робимо спільні фото і вирушаємо далі.

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


До речі ось вам кабарга якщо ви її там знайдете.

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


Десь в 14:00 доходимо до наступного села Samdo. Спочатку здається що тут нічого немає крім пари недобудованих готелів, але за перегибом схилу видно і нормальні.
Дуже дивне село, продавців в магазинчіках немає, обслуги в лоджах теж. Доводиться доволі довго шукати де можна пообідати. Далбат херовий. Нагадує Горак Шеп з його принципом куди ти дінешся, але Горак Шеп всеж таки краще.
До фіналу вже ледве доповзаємо. Все ж таки 21 км і 1350 метрів набору, з 3100 до 4450. Навряд чи звичайний турист зміг би таке зробити без того щоб потім блювати від гірняшкі.

По дорозі зустрічаємо тарів (гірських козлів) які спокійно пасуться і не втікають від нас і купу бабаків, які як раз втікають, але якось дууже ліниво.

В фініші виявляється що немає вільного місця. Зрештою когось, хто живе один в кімнаті уплотняють і підселяють мене, а гіду доведеться спати на кухні.
За вечерєю знаймлюсь зі швейцарцем який мандрує з 17 річною донькою. Розповідаю йому про свій трек.
Він в захопленні!

Питає як у мене з мотивацією.
Я позітхаю. З нею останній час погано, кожен день доводиться змушувати себе всиавати і рухатись далі не зважаючи на біль і втому.
Він радить рахувати скільки днів лишилося. Ну та, слушно.
А я думаю що недавно непомітно розміняв 50 день на треку...

Гід питає на яку годину я хочу сніданок. Ну як завжди на 6. А ні, є варінти тільки на 03:33, 03:30, 04:00.
Я дивуюсь чому так. Виявляється з 10 погода псується і треба пройти перевал чим раніше.
Питаю скільки часу до перевалу. Чотири години (забігаючи наперед скажу що я дійшов за 3:30, гід за 3:45)
Ну тоді сніданок на 03:30.
Йду спати поки є час...



30 квітня. Виходимо в 04:15.
Підйом напрочуд плавний і я плавно обганяю одну групу за іншою. Швейцарець пізніше розповів що просто пролетів повз нього.
А все ж таки такі ранні виходи дуже круто, ми зустрічаємо напрочуд гарний схід сонця під перевалом і видно як воно розмальвує різнокольоровми барвами оточуючи гори

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


На перевалі роблю вже традиційно фотку з прапіром. Цього разу червоно-чорним.
Мене питають:
-Which country is this flag?
- It's a flag of ukrainians soldiers. The black color is our land, the red is our blood.

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


Висота перевалу 5160. Тепер попереду більше 2000 метрів спуску і більше 20 км шляху.
На спуску знаймлюся з німкенею. Вона нагадує мені голандку на Chola pass: висока, худенька та довгонога.
Вона спочатку розпитує мене про мій трек (їй швейцарець розповів), потім про політику в Україні. Питає як люди могли обрати коміка, це ж black box.
Я, як можу пояснюю.

На висоті 3700 заходмо в селище з шикарними лоджами.
Нє, ну точно треба буде восени сюди тур організувати.
До запланованої точки ми так і не дійшли, занадто втомилися. Зупиняюсь на 2 км раніше.
Ввечері святкуємо з гідом, п'єм ракши.

Потім я сідаю вивчати карту Анаппурни. З подивом виявляю що не буду проходити повз Мачапураче або ж Fishtail, яка разом з Ама-Дабламом вважається найгарнішою горою Непалу. Вона в районі базового табору, а я буду йти довкола Анаппурни.
Ще на мапі позначена грунтовка до Манангу.

Мені стає цікаво, може можна підїхати. Розпитую хазяїв. Так ходять джипи і можна, можна підїхати.
Може ви скажете що це не чесно, але для мене це можливість отримати такий омріяний день відпочинку!

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


1 травня. Виходимо раніше, щрб встигнути сісти на джип. Мені до Манангу, гіду до Бесісахар, а потім на бус до Катманду.
За три години доходимо до треку довколо Анаппурни.
Я починаю сміятися.
Найа(так звуть гіда) , - кажу я, - ми пройшли довкола Манаслу ща 5 днів і 3 години. Це звичайно не рекорд, але мало хто може таким похвалитися!

Ми прощаємоя. Найа обіцяє зробити сертифікат про проходження шляху від уряду Непалу, коли я закінчу. Я віддаю йому один з балонів з газом. В мене і так ще лишається один великий і два малих, а JetBoil штука еконмна. Ще даю заздалегідь відкладені чайові - 50 євро. Чєсно заробив.
Найа їде, а я лишаюсь чєкати джип. Перший заповнений вщент, другий бере але ломить ціну 3000. Домовляюсь за 2500. Шож таке, і так грошей нема але відпочинок важливіше.

По дорозі зупмнть дві дівчини з Ізраїлю. Місця в машині несає і вони сідають місцевим на коліна.
Тут і до того було шумно, а тепер просто стає наможливо їхати : ор, гвалт, визг, сміх.
Ми наздоганяєм групу туристів кожних 100 метрів, що не дивно, адже трек довкола Анаппурні та до базового табору це найпопулярніші треки. В 2ї18 тут побудували 150 тисяч туристів.
Згодом наздогнали групу велосипедистів. Цікаво яким маршрутом вони їдуть?
Мені стає сумно.

Колись я дуже любив їздити в гори на велі, добряче чудив.
Але в листопаді 2013 в мене вкрали вєл, а в грудні почався Майдан і ментам і мені стало не до вєла. Потім я заробив розрив хрестовидної зв'яки на Майдані, почалася війна і я став волонтером. І всі грощі йшли на операцію і довгу болючу реабілітацію, допомогу військовим та на особисту зброю. А потім коли коліно стало витримувати навантаження я поїхав на війну, в один кінець, вбивати тмх хто прийшов до нас зі зброєю в руках і їх місцевих посібників. Вбивати за такн смішне і наївне слово "Батьківщина".
Коли я повернувся з війни, я зрозумів що не зможу працювати в офісі і розпочав оцей свій турбізнес. Але грошей він приносить тільки щоб штани не спадали і то постійно треба лізти в заначку...
А ще соціальні проекти жеруть ресурси і грощі.

Безкоштовні походи по Карпатам для ветеранів, звичайно жеруть тільки час, бо там допомагають грошима друзі, але й ас в дефіциті. Помітив що його стало бракувати, не зміг ходити для себе маршрути і розвиватися.
На щастя серед учасників програми знайшлися толкові хлопці і вже самі інших ветеранів водять.
А от похід в Грузії з ампутантами потребував і грошей...
Так вибачте, шось я рознився...

Біля Lower Pissang дівчата багать озеро, просять зупинити і виходять не заплативши. Ну чисто тобі хіпушки.
І тут вже змінюється характер місцевості. На зміну каньону, такому типовому майже для кожного треку в Непалі приходять засніжені вершини та висушені та зруйновіні ерозією схили, яких я ще не бачів. Дійсно дуже гарно.
Не подобається тільки що треба до Манангу багато йти по грунтовці ковтаючи куряву від машин. Та й вітер таку пилюку здіймає...
Доїзджаю до Манангу. В готелі можна жити безкоштовно, якшо тут харчуєшься. Прікольно!


Теги: Великий Гімалайський Шлях, Great Himalaya Trail, Непал, туризм, трекінг по Непалу, туризм в Непалі, Великий Гімалайський шлях, Великий Гімалайський Трейл
Автор: Віталій Дячук, https://www.facebook.com/etselop, Telegramm @GHT Ukraine
Просмотров: 529
Опубликовано 2019-08-18 в спортивный туризм

comments powered by Disqus