Самотужки по Непалу: Регіон Долакха. Сімі Гаун (Simi Gaun) - Сомданг (Somdang)

Great Himalaya Trail
Great Himalaya Trail


Навесні 2019 року турист зі Львова Віталій Дячук почав втілювати в життя свою мрію: пройти пішки Великий Гімалайський Шлях "Great Himalaya Trail" - 1500 кілометровий трекінговий маршрут, що проходить по території Непалу.

Проходження маршруту Віталій здійснює самотужкиі, принаймні на всіх ділянках, окрім технічно складних (перевал Tashi Labsta), а також такі, що мають спеціальні законодавчі вимоги (регіон восьмитисячника Манаслу).

Але, мабуть, найбільш примітним моментом цієї подорожі є той факт, що Великий Гімалайський Шлях ще не був пройдений українськими туристами!

Детельніше про подорож Віталія, а також його подорожні щоденники Ви зможете прочитати в нашій спецтемі: ВЕЛИКИЙ ГІМАЛАЙСЬКИЙ ШЛЯХ: ПЕРШЕ ПРОХОДЖЕННЯ ТРЕКУ ПО НЕПАЛУ МАНДРІВНИКОМ З УКРАЇНИ


Частина 8: Регіон Долакха. Сімі Гаун (Simi Gaun) - Сомданг (Somdang)




17 квітня
Піднятися в 04:30? Та без проблем. Випиваю чай і швидко біжу вниз на автобус до Катманду. Їх тут є два. Один в шостій ранку, другий в 06:30.
Місцевий каже що в нього шлях до низу займає 45 хвилин. Можливо в мене вийде в цей час вкластися, а може й година піде.
Тому в 04:50 старт.
На зупинці я в 05:45. Майже година. І як раз вчасно. Автобус приїхав швидше на 10 хвилин.
Ну шо поїхали до лікаря).
Дорога жахлива, у нес не кожен "джипер" по такій проїде, а тут цілий автобус!
Десь за годин п'ять в мене з' являється зв'язок. Намагаюсь дізнатися чи страхова щось покриє.
Ітог - нічого.
Ну ок, розберемося.
В Катманду я аж в 17:00
Дорога в тісному, гарячому автобусі вимотала куди більше ніж цілий день треку.
Шукати стоматолога вже пізно, тому відкладаю цю справу на завтра.
Саме Катманду я не впізнаю. Зовсім незвичайні відчуття...

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


18 квітня.

День починається з пошуку стоматолога.
Дивлюся на мапі де найбільше стомат кабінетів і йду туди.
Оцінюю по зовнішньому вигляду. Де які огидно брудні, в деяких обладнання викрали з музею історії медицини.
Знаходжу щось більш менш нормальне.
Лікар оглядає щелепу і коронки і каже що зможе встановити старі. Якщо ж я хочу нові то треба буде чекати десь тиждень.
Ну старі то старі.
Ставимо їх на місце.
Тепер має пройти 24 години, щоб цемент схопився.
Значіть ще один день затримки в Катманду.
Робимо ренген 6 зуба.
В корені інфекція.
Теж можна полікувати тут, але теж 3 - 4 дні доведеться згаяти.
Альтернатива - все та сама полоскалка яку мені спочатку і виписали.
Ну ок, вона допомагає.
Додатково видають курс антибіотиків.

Якщо не допоможе полоскалка, або по дорозі стане геть хижо - приймати їх.
За все 40 баксів. Не дешево. В мого улюбленого стоматолога напевно взагалі таке би коштувало копійки..
Після цього - візит в агентство яке робить мені перміти для спеціальних регіонів і надає гіда для Манаслу.
Попереджаю що дати дещо змінилися. Власник ставиться до того з розумінням.

Забираю пакунок зі своїми речами який мені має привезти гід - треба забрати звідти частину їжі (щось геть мені не йдуть сублімати) і покласти газ, який я на свою голову купив перед Таши Лабста (місцеві шерпи які мене вели, сказали що їм на їх потреби піде два балони, а пішла половина старого, який в мене був)

Повертаюся в готель (до речі ще той квест був знайти вільне місце, місто переповнено туристами) і перепаковую речі.
Лишаю в Катманду кішки та льдоруб (хоча так і хочеться взяти його з собою про всяк випадок, адже хто зна що там буде на 5 тисячних перевалах в Долпо, де майже ніхто не ходить. Але це зайві 700 грам, до того ж він мені подер весь рейнкавер і сам добряче подряпався. А він в мене новенький. Шкода. Приїду і буду шукати як його пофарбувати). Лишаю зайву дріботу і частину одягу. Тепер в мене на треку тільки дві футболки, дві пари трусів, термуха, фліска, флісові штанці, пуховка та штормовка. Шкарпетки лишаю всі. Спальник, джетбойл, намет, коврик - теж зі мною.

Так, тепер на черзі графік руху. Намагаюсь його скласти так щоб не було переходів довше 20 км.

Як не рахую - не виходить. Занадто багато днів втрачено на засніжені перевали, на хворобу в Намче, на стоматолога...
Доведеться скоротити шлях по Лантангу (хоча може це й на краще. В гайдбуку дуже не радять ходити тут соло, місцеві час від часу грабують туристів, а за останні роки двоє сольщиків взагалі зникли без вісті. Не те щоб мене це лякає, адже ніж завжди висить на поясі, насильства я і до війни не боявся, а зараз так тим більше - якщо треба когось вбити то це нн викликає зайвих емоцій чи сумнівів. Ну але може те що я пропущу цю частину й добре. Для чого зайві неприємності?)

І доводиться відмовитися від останніх двох або трьох переходів в Хілсу, селище на крайньому заході. Фініш буде в Сімікоті. Але навіть за цих раскладів доведеться гнати що є сил, немає днів для відпочинку і в Сімікоті я буду 26 травня. 27 переліт, потім нічний автобус і 28 Катманду. 29 виліт в таку омріяну Україну.
Кароч все впритик і все висить на волосинці

P.S. Те що я ношу на поясі ніж в багатьох місцевих викликає шалений батхерт, хоча самі таскають добрячі такі ятагани кхукрі...
P. P. S дивлячись на місцевих народилася ідея якось вибрати трек з висотами до 2500 і пройти його в непалі/мадагаскар стайл: невеличка котомка з речами, кхукрі або мачете або сокира, тепла куртка, церата (клєйонка). Ночувати в гротах, печерах, чи під нависаючими скелями біля вогнища на гілках та листі...

19 квітня.

Зуби причепились нормально, значіть можна в дорогу. На жаль туди куди мені треба автобус їде з 06:00 до 07:30 з інтервалом в півгодини. Вже піздно.
Ну і добре. Відпочину.
Заношу мою "заброску" в агентство, даю нові дати і вирушаю купити про всяк випадок квиток. Воно канешно непальські автобуси безрозмірні, але краще десять годин їхати в кріслі, а не на підлозі

Таксист везе мене в н'ю бас парк і балакає зі мною.
Кожен непалець обов' язково має запитати наступне:
- звідки ти
- чи ти перший раз у Непалі
- скільки ти тут днів
- скільки тобі років
- чи ти одружений /на
- чи є діти.
Після цього таксіст питає куди я їду і виявляється що автобус в Syabru besi (вимовляється якось як "Сябрубесі") їде з іншого місця.
Ну ок, давай їдем туди.
По дорозі таксіст нав'язливо впарює мені гашиш "вкусный как пэрсык и нежний как попа женщин".
Я вперто відмовляюсь.
Ну все, робочий день закінчено.
Решту часу шатаюсь по місцевим магазинам з туристичним одягом в спорягою.
Ех хорощі тут ціни, нам би такі...

20 квітня.

Та шо. Переїзд як переїзд.
Чергові 10 годин, хоча мало бути 8 в старому ридвані, який рипить і розхитується так що здається от от і злетить з дороги на гірських серпантинах. Дві зупинки на пожерти. Але жерти там є виключно далбат, тому їду голодний.
По дорозі зупинка на якомусь блок-пості. Перевіряють виключно туристів : дивляться документи, оглядають багаж. Мій рюкзак дивляться так ніби це сестра - близнючка Рілі Рід.
Зрештою Сябрубесі.
Нічого так село..



21 квітня. Перехід сьогодні не великий 14 км, тому виходжу о дев'ятій. Але через деякий час розумію, що є варіанти:
-стрімкий шлях вгору,
- або на 7-8 км більше, але по плавному автошляху.
Мені не хочеться пихтиті, тому йду по дорозі. Палить сонце, а висота в районі 2000. Жаарко.
За деякий час сонце перестає мене смажити.
Як не одна халепа так інша.
Тепер натягнуло дощових хмар.
В кінці підйому зустрічається пара туристів які вийшли на годину раніше і йшли коротким шляхом.
Маршрут і далі йде гірскою дорогою. Дощу нема. Машин нема.
Просто якесь свято!



22 квітня.

Черговий і знову короткий перехід. Десь 15 км. Правда по дорозі буде невеликий перевал, десь 3800, а я зараз на 2000. Але частина маршруту йде по дорозі і я йду і тішу себе надією що стопну якусь машину.
Туристів майже немає, лише одна парочка: гід та старенький такий кореєць. Старенькому дуже важко, але він йде.
За деякий час з'явилися сніжники. А висота менше 3000. Тааа, затрималась зима цього року.
Мені це все нагадує Карпати, як раз у ці дати: квітнуть квіти (тут це переважно рододендрони і це створює разючий контраст: сніг і червоні квіти разом), співають пташки, а в лісі, серед смерек та сосен лежать кучугури снігу. Я ще зустрічаю двох дятликів і враження що я вдома стає повним.



В точку фінішу, Somedang, я приходжу десь ближче до третьої.
Взагалі це навіть не село. Все що тут є це бараки для будівельників, які роблять дорогу, дві лоджі для туристів і дві сироварні.
Зі скотарством у місцевих не дуже. Країна перенаселена: площа як у Греції, на 70% вкрита горами, та ще й якими горами, а живе тут аж 33 мільйони.
Тому вся земля йде під поля.
Звичайно багато хто тримає корів, або кіз але пару штук, на більшу кількість немає ні пасовищ біля сел, ні де сіна накосити. Той єе хто тримає 15-20 і більше корів чи яків, кожну весну йде з ними на віддалені пасовища - харки, і там сидить до глибокої осіні. А молоко волочуть на сироварні, а сир потім продають в Катманду.
Ті в кого корів 5-10 віддають їх під догляд тих хто йде на харки і платять за це. Переважно їжею.
В Самдангу холодно. Висота 3200 і довкола багато де лежить сніг.
Поки я обідаю, хазяїн розпалює пічку. Взагалі в Непалі житлові приміщення не опалюються і там холодно. Буває за ніч вода замерзає в пляшці.
Опалюють тільки кухню та столову.
Приходить донька хазяїна і сідає грітися коло пічки. Фіфа. Холодно, а вона в босоніжках зі стразіками.
Десь в районі сьомої приходить кореєць з гідом.
Видно шо дідусь дууже втомився.
Шкода старенького.
Після вечері йду спати. Вирішую підзарядити телефон і розумію що забув зарядку і павербанку попередньому селі.
Катастроф!
За вікном починає валити злива, я засинаю і думаю :" Як там вибори". Жартую. Я думаю що робити тепер без павербанки і де її можна дістати і сподіваюсь що до ранку злива припиниться...
Чим вище тим більше снігу, місцями дорога вкрита ним повністю а ще купа обвалів.
Я розумію що машина тут зможе проїхати ще зовсім не скоро.
Хочеться пити, але вода вже закінчилася.
В принципі вода тут не є особлива проблема, вона є всюди від висоти 1500 до 5000.
Нижче треба купляти бутильовану, вище топити сніг.
Колодязів в селах не буває. І грунт не той, і місця нема.

Тому всі ходять по воду до джерела. А оскільки до нього може бути далеченько то якось заводять джерела до села.
Бувають старі типу колонки, а бувають і нові, побудовані дуже часто на кошти благодійних фондів.
Але пити воду з відкритих джерел, та й взагалі будь-яку крім бутильованої не можна.
Занадто багато тварючок в ній, у тому числі й простіших типу амеб до яких ми не звикли і діарея це найменше шо може статися з вами.
Треба або фільтрувати, або хлорувати, або кип'ятити.

Можна ще дезинфікувати ультрафіолетом. Швидко та надійно. Але УФ у мене немає, в Катманду заспівали за нього 100 баксів.
Натомість є все інше. І фільтр "Katadyn", і таблетки і джетбойл з газом.
Пити хлоровану воду не дуже й хочу, все ж таки є присмак. Фільтр далеченько в рюкзаку та й прохолодно тому швидко роблю чай.
По дорозі попадається жовтий маркер. Його не всюди видно через сніг і не завжди він вдало розташований, але дуже допомагає орієнтуватися і добре вказує де треба звернути з дороги за стежку.
Ще година дрябання по сніжникам (я їх до речі колись боявся. В 14 - му в Доломітах злетів на сніжнику і ледве не скотився в прірву. Зара вже минув цей страх) і я на перевалі.
А за перевалом - зима!

Теги: Великий Гімалайський Шлях, Great Himalaya Trail, Непал, туризм, трекінг по Непалу, туризм в Непалі, Великий Гімалайський шлях, Великий Гімалайський Трейл
Автор: Віталій Дячук, https://www.facebook.com/etselop, Telegramm @GHT Ukraine
Просмотров: 407
Опубликовано 2019-07-27 в спортивный туризм

comments powered by Disqus