Самотужки по Непалу: Регіон Макалу. Тхудам (Thudam) - Сурке (Surke)

Great Himalaya Trail
Great Himalaya Trail


Навесні 2019 року турист зі Львова Віталій Дячук почав втілювати в життя свою мрію: пройти пішки Великий Гімалайський Шлях "Great Himalaya Trail" - 1500 кілометровий трекінговий маршрут, що проходить по території Непалу.

Проходження маршруту Віталій здійснює самотужкиі, принаймні на всіх ділянках, окрім технічно складних (перевал Tashi Labsta), а також такі, що мають спеціальні законодавчі вимоги (регіон восьмитисячника Манаслу).

Але, мабуть, найбільш примітним моментом цієї подорожі є той факт, що Великий Гімалайський Шлях ще не був пройдений українськими туристами!

Детельніше про подорож Віталія, а також його подорожні щоденники Ви зможете прочитати в нашій спецтемі: ВЕЛИКИЙ ГІМАЛАЙСЬКИЙ ШЛЯХ: ПЕРШЕ ПРОХОДЖЕННЯ ТРЕКУ ПО НЕПАЛУ МАНДРІВНИКОМ З УКРАЇНИ


Частина 5: Регіон Макалу. Тхудам (Thudam) - Сурке (Surke)




Зранку я встав о 04:30 і приготував собі сніданок: єдиний продукт від ТМ "Харчі" який я можу їсти - бананову кашу.
Запарив чай в термосі, сказав " Нехай щастить" гостинним господарам та вирушив далі. На прощання мені подарували ще одну банку пива.
Перехід не виглядав складним. 18 км, 700 метрів вгору та 1700 вниз.
Початок знову йшов через джуглі: бамбуки, квіти рододендрона, харки.
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


Километрів за 5 стежка різко повертає вгору і знову починаю набирати висоту. Година марудної і важкої роботи (адже я так і не відновився після п'ти днів тропьожки) і я йду в напрямку наступного села.
Стежка вузенька і проходить по краю урвища і то пірнає вниз то стрімко йде вгору.
Я йду насолоджуючись краєвидами і іноді лякаючи гімалайських моналів.

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


За декілька годин доходжу до наступної харки. Вона на висоті 3150 і тут вже живуть люди, а довкола купа яків.
Я страшенно хочу їсти, адже після всіх навантаженнь організм перетворився в адську топку, в якій безслідно зникає будь яка кількість їжі.
Показую жестами місцевим що хочу їсти. На жаль в них майже нічого немає. Вони можуть зварити рис, але на це немає часу, ну або пропонують молоко яків, а це вже я не ризикую пити, адже заробити діарею від молочки дуже просто.

Після 14:00 починає накрапати дощ і йти стає важче, адже стежка стає слизькою, а окрім того вона місцями перетворилася в суцільну багнюку після того як по ній добряче пройшли яки.
17:00 і я в 5-ти км від наступного села. Мені здається, що вже за годину я буду десь в сухому і теплому місці але...

Але в мене попереду 1000 метрів спуску, а потім 400 метрів вгору.
Дощ підсилюється і вже за 20 хвилин на мені нема жодної сухої речі.
Стежка стає зовсім зовсім слизькою. Мене рятує трекпалка, та я в якійсь момент я черговий раз слизьгаю на стежці і вона ломається.
Тепм руху сильно знижується

Нарешті міст на ту сторону і фінальний підйом
Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


Сутеніє, злива закінчілася, але мряка й далі стоїть.
Я йду вгору, а в голові звучить " Марш космічєскіх нєгодяєв" Висоцького:
"Вы мне не поверите и просто не поймете -
В космосе страшней, чем даже в Дантовском аду!
По пространству-времени мы прем на звездолете,
Как с горы на собственном заду,

От Земли до Беты - восемь ден,
Ну, а до планеты Эпсилон,
Не считаем мы, чтоб не сойти с ума.
Вечность и тоска - ох, влипли как!
Наизусть читаем Киплинга,
А кругом космическая тьма."


Йду йду, йду. Ну де ж це село, а?
Я вже остаточно замахався, ще й впав в багнюку разів п'ять. Весь мокрий і брудний як чорт.
О, якась хатинка.
Підходжу. Хм, це стодола з сіном.
Прикольно. Якщо що то можна в ній заночувати. В сіні сухо і тепло!
Обходжу її довкола і бачу в парі км вогники в вікнах. Урааа! Йду в тому напрямку.
Але за деякий час розумію що це три зірки, які утворили таку конфігурацію, що нагадала мені світ у віконцях.
Розвертаюся назад до стодоли.
Схоже я її загубив.
Десь з годину нарізаю кола довкола і несподівано попадаю в село.
Стукаю в перші ж двері і питаю де лоджа.
Мене виводять на якусь стежку і махають рукою показуючи напрямок.

Я доходжу до будиночку де відбувається якійсь двіж.
Хаха. Знову підпільне казино.
Але тут є магазин з солодким і їжею.
Власники відводять мене в сарай і приносять матрас, та готуютть омлет з перцем і часником.
Мммм. Смааачно!
Грощі в цей раз з мене беруть, та виключно за їжу.
От і ще один день на треку закінчівся...

Селище в якому я ночую називається Chyanmtang.
І звідти є два варіанти подальшого шляху: high route до базового табору Макалу, абож впасти на нижній, так званий cultural route.
Верхній шлях теж відкриває дві можливості : пройти два технічних перевали Sherpani Col та West Col висотою понад 6000 метрів і вийти в районі базового табору Евереста, або ж знову ж таки спуститься від базового табору Макалу на cultural route.

Варіант з перевалами для мене закритий. Я далеко не боягуз, але проходити їх соло це просто самогубство.
Дуже хочеться пройти до базового табору Макалу а потім спуститися вниз, але й це не можливо.
Від Chyanmtang-у і до табору йдуть зовсім дикі місця, а в мене немає необхідної кількості їжі. До того ж всі ці шляхи теж замело снігом і зі своїм пролемним взуттям я не пройду.

Отже тільки спуск.

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


Знову ранок. Від села йде широка грунтовка і я реально лечу по ній. За годину пролітаю 6 км і тут знову починається страшна злива.
А я розумію що йду кудись не туди.
Село через яке я мав пройти ще півгодини тому вперто лишається лівіше на 2-3 км.
І я знову мокрий до останньої нитки.
Зашарюсь під якусь скелю і вивчаю карту. Схоже що я йду в напрямку китайськогл кордону.
Треба вертатись.
Злива все продовжується, я подумки матюкаюсь і думаю чи не пересидіти десь сьогоднішній день.

Так само раптово як почалася злива припиняється.
І виходить сонечко, я йду, злякую пару алмазних фазанів і просто на очах обсихаю.
(до речі, не думайте що я постійно промокаю під час злив тому що в мене фігове спорядження. На мені гортексова куртка, але не протікає тільки кровельна бляха і то тільки перші десять років).
Настрій покращується, і я вже на вірному шляху і починаю мурликати собі під ніс вірші :
"Разрешите прикурить?
-Извините, не курю.
Что об этом говорить?
Вот и я не говорю.
А ведь так хотелось жить...
Даже если вдруг бросали,
Даже если не спасали,
Всё равно хотелось жить.
Всё равно хотелось драться
За глоток, за каждый шаг.
Если в сути разобраться
Жизнь отменно хороша!

-Разрешите прикурить?
-Извините, докурил.
Если можно повторить,
Я бы снова повторил...
Я бы снова повторил!
Я-бы начал всё с начала,
Чтобы жизнь опять промчала
По ступенькам без перил.
Снова падать, подниматься
От ударов чуть дыша...
Если в сути разобраться-
Жизнь отменно хороша."


Стежка йде через село і я трохи блужу, але місцеві знають куди може йти білий турист і вказують мені вірний шлях.
За деякий час я опиняюсь на межі двох долин.
Краєвид просто неймовірний і від нього просто перехоплює подих:" і боль, і смєх і судорогі в горлє"
Я багато де був, багато бачів, гуляв двома найгарнішими в світі гірськими системами : Додомітовими Альпами і Фанськими горами, але таке бачу вперше

Трохи фото. Але на жаль вони не передають тої фантастики навіть на 10%



Місцеві жителі дуже колоритні



І будиночки теж. До речі їх будують без жодного цементу чи іншого типу скріплюючого розчину



Моє обличчя і губи страшенно печуть. Хоча я й користувався кремом від сонця на перевалі - не допомогло. Згорів

Віталій Дячук
Віталій Дячук

Віталій Дячук
Віталій Дячук


Я йду досить повільно і насолоджуюсь тим що бачу. На сьогодні 22 км, ну плюс додалося з 5 км які я блуканув. Відстань ніби нічого така, але майже немає спусків і підйомів.
По дорозі захожу в один з будиночків і купляю собі Кока-Колу. Кайф. Нехай і відносна, але цивілізація!

По дорозі двічі лякаю кабарг, вони ж мускусні олені

Фото не моє, просто щоб ви уявляли про що йде мова.
Фото не моє, просто щоб ви уявляли про що йде мова.


З 14:00 знову накрило дощем, але не сильним.
"Ну ну," - думаю я, - "знаю я це ваше не сильно" і прищвидшую рух.



Я влітаю в село в 17:15. Майже вчасно, дрібний дощик тільки тільки перейшов в зливу. Але за ті 10 хвилин, що я йду до гестхауса я знову повністю змок.
Перевдягаюсь у сухе, надягаю пуховку, вечеряю ( факінг дал бат, як же я за тобою скучів).
Я вже вловив загальну тенденцію з дощами. За малими виняткам вони починають валити після другої і я приймаю рішення вийти якогомога раніше, о четвертій ранку.
Лягаю спати...

Вихід в 4 й ранку. Темно і я йду при світлі ліхтаря. Хоча мій шлях весь час йде вниз мені ще важче ніж в попередні дні. Я так і не відновився після навантаженнь і гостро потребую хоча б один день відпочинку.

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


Стежка в каньоні несамовитої гірської річки. Справжне біле безумство. Я згадую знаймих водних туристів і свої сплави думаю як же тут круто сплавлятися. Хоча сам би, напевно, не ризикнув


Loading the player...



Довколо мене вже зовсім зовсім джуглі, як в справжнісіьких кінофільмах. Бачу вже й древовидну папороті, а зі скель капає вода і я йду накинувши на голову капюшон.
Зрештою спускаюсь до села під назвою Barun Bazar.
Тут вже почався хайвей по місцевим міркам.
Йду далі.
Дуже жарко, багато пилюки, повз мене проскакують джипи і я вдихаю вихлопні гази. Втома стає нестерпною. Я звіряюсь з GPS - до наступної моєї точки 25 км.
Я не витримую і стопаю джип.






Показую на мапі водію куди мені треба, він показує куди їде він і каже як я потім зможу добратися куди треба мені.
Ок. Їдем.
Це звичайно легше ніж йти, але машину трясе і кидає так що іноді здається, що зараз хребет розсипеться повністю.
По дорозі зупинка поїсти. Якась селянка якій треба грощі наварила рису та приготувала курку. Ого. Перше м'ясо за пару тижнів!

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


Зрештою доїхали.
Все завтра день відпочинку!

На вечерю купа смаженої курки і потім гарячий душ. Тільки той хто ходить в гори і ходить на довго розуміє що подеколи така звична дрібниця як гарячий душ набагато крутіша ніж секс!

Наступного дня відпочинок та побутові клопоти. Прання. Закупи солодкого. Я зашиваю всі речі які треба штопати. Це й рюкзак, який не витримав лихої долі, і бахіли і ще якась дрібота. Фірмові шкарпетки "Резервіст" зроблені по ТУ нашої армії шити не треба, вони з честю витримали всі пригоди. В непоганих шкарпетках ходять наші солдати)

Місцеві і далі досить колоритні

Ну і цілий день я жеру і жеру. 5 - 6 раз, як радять усілякі модні дієтологи. Ось тільки розмір порцій величезний. І ніякої хіпстерською чухні типу бананів чи йогурту. М'ясо, хліб, картопля фрі та овочі ось мій вибір!

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук
]

Після дня відпочинку час знову в дорогу. Я зробив добрячий гад, і тепер мені щоб повернутися на маршрут треба сісти на один джип, а потім пройти пару км і пересісти на інший.
З першим джипом все вийшло доволі легко і швидко. 600 рупій, година очікування поки повний не набереться і вьо до нового!

За годину доїхав до проміжної точки, пройшовся в інше село і "Хьюстон в нас проблема"!
Другий джип є і він навіть іноді їздить в потрібному мені напрямку, але не є інших пасажирів. Водій заряджає мені прайс в 15 тисяч.
Я офігіваю. Наступну години ми емоційно ведемо суперечку про ціну. Я щонайменше тричі беру рюкзак і демонстративно йду геть. Він ганяє туди сюди машину.
Зрештою погоджуємся на 10 тисячах.
Дорого, але варіантів в мене не дуже, тому що пішки я буду повертатись на маршрут ще два дні.

Ще 4 години в дорозі. Приїхав. Розраховуюсь, беру рюкзак і йду. До фіналу ще 6 км.

Зрештою о 17 я на потрібному місці. Довгенько шукаю гестхаус. Знайшов. Заношу рюкзак, а там. О турист. Перший турист за 10 днів.
Такий собі трохи дивний хфранцуз. Ми розмовдяємо, я випитую в нього про дорогу і ділюся планами на завтрашній день. Він трохи офігіває і перепитиє мене чи я дійсно впевнений що я зможу пройти за день 25 км з набором висоти 2000 м.
Я ствердно відповідаю. Він дивиться на мене і раптом питає чи я не солдат в минулому. Та шо ж таке. І амери біля Канчеджанги те саме питали і місцеві декілька разів. На чому я палюсь?

На вечерю далбат, який мене геть задолбат. Питаю у власників чи є в них якесь м'ясо. Вони щось говорять і машуть рукою. Я дивлюся туди. Иосип старенький, це ж шпондер! Звичайно ж буду!

І знову ранок і знову дорога. Попри те що стежка стрімко йде вгору йду швидко і легко. Відпочив! За півтори години набираю 600 метрів висоти і зупиняюсь випити коли, та купити печіва. Наступні 15 км цивілізації не передбачено. На карті є село за 7 км, але француз сказав що воно повністю зруйновано землетрусом 2015.

Фактично я десь на межі двох регінів: долини Барун та Соло Кхумбу. А після перевалу який в планах на цей день бууду остаточно в Соло Кхумбу

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


За дві години я набираю ще 800 метрів і доходжу до зруйнованого села.
Зупиняюсь перекусити печивом і чую поруч каркіт.
Братик крук. Сидить поруч, дивиться на печіво і кричить на мене.
На тримай братику!
Він спочатку відлітає в сторону, а потім летить за печєнькою.
За пару хвилин прилітає ще один. Так ми і їмо. Втрьох.

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


А село й дійсно зруйновано

Я мимоволі згадую села Донбасу в яких побував



Ще година і я на перевалі. Отже за 5 годин 1860 метрів набору і 12 км. Непогано!



Погода псується і починає засипати градом. Я якомога швидше валю вниз. Знаю я чим це закінчується! Град переходить в дощик, потім тимчасово стиха.
Раптом я бачу щось яскраво руде попереду, буквально в метрах 15-ти.
Це ж панда! Мала або руда панда. Неймовірна рідкісна тваринка з червної книги!
Вона втікає від мене, але не дуже поспішає

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук




14:30 і я в проміжній точці. Село Sonam. До фіналу 10 км. Всього 10 км, плавного спуску.
До речі може цей кумедно звучить, але тут, в Гімалаях, швидкість спуску в мене така сама я і швидкість підйому, або й нижча.
Це через те що місцеві старанно викладають стежки камінням. Виходить такий собі гидкий аналог морени, на якому страшенно наватажуються стопи, а коліна просто вбиваються.
При чому ось ця звичка будувати і ремонтувати сьежки в місцевих вже тупо на рівні інстинктів, як плотина у бобрів.



Але не так сталося як гадалося.
Коли я був в Sonami влупив страшений дощ і мої плани на день похерилися.
Знову відставання від графіку

Я ото подумав. Ви вже напевно геть запутались в цих моїх днях. Де який. Буду нумерацію вводити якусь

День 21.
Злива яка була попереднього дня добряче зіпсула плани.
Зайвих 10 км це ще нічого, але от зайвий набір в 1200 м це фігово.
Отже ці 10 км на спуск я пролетів за дві години, а потім почалися пригоди.
В селі Bung виявився чекпост де треба було показати дозвіл на перебування.
Коли я їм його показав вони офігіли і запитали деж я це взяв.
- Де, де. В Катманду!
- в Катманду немають права їх видавати!
Кароч 40 хвилин ми з'ясовували відносини та хто має право видавати перміти!

Зрештою розібралися.
Йду далі. Стежка йде через село і доволі стрімко вгору. За деякий час в мене виникають сумніви і я питаю зеників які щось будують чи я правильно йду.
Один з них досить добре говорить англійською.
Виявляється що це стежка якою туристи не ходять, аде в принципі напрям вірний.
Я сідаю перепочити, а чувак раптово пропонує пригоститися місцевим самогоном.

Ну самогон так самогон!

Сижу і спілкуюся з ним. Виявилося що чувак місцевий гід, але не в туристичний сезон працює щей сантехніком. Цього року сезон затримався через дощі і він в очікуванні.
Розпитию про зп гідів і портетів (портери це ті хто тягнуть рюкзаки для туристів).
Виявляється що хоча контори беруть з туристів 30 $ за гіда в день і 20 за портера, портери отримують на руки більше: 17$, а гіди лише 15.
З іншої сторони гіди живуть і харчуються в лоджах нахаляву, а портери змушені платити за себе. Тай робота в пориерів важча.

А я розказую звідки і куди йду і які в мене переходи в день.
Він дивиться на мене з повагою. Далеко не всі місцеві жителі так можуть ходити, щож казати про туристів. Виявляється за день я роблю три дених переходи звичайних туристів.
Він питає звідки я.
Україна.
А, - каже, - знаю я вас. Українці здорові лосі. Важко з вами ходити...

На небі знову хмари, самогонка закінчилася, час йти.
Накидую на плечі рюкзак і збираюсь виходити.
Чувак маше рукою. Поки я збирався поруч проходив місцевий і чувак з ним домовився що той покаже мені дорогу до наступного села. А там вже до фінішу я не точно не блукану.

Місцевий йде дуже швидко і я спочатку думаю що не встигну за ним. Але проходить 10 хв, 20, півгодини а я все так само впевнено йду за ним крок в крок.

Довів майже до села, махнув рукою куди далі та й пішов собі.
Ну ок. Раптом лякаю чергову кабаргу.

Ще година і я на перевалі.
Дощ був, але не сильний і вже припиився. Добре є.

До фіналу 2 км. Але знову цей дурацький спуск. І в мене йде ціла година поки я доходжу до лоджі.
Це вже частина apple pie трека і можна замовити на вечерю не тільки далбат)



День 22.
Сьогодні в мене два варіанти куди дійти: Paiya або Surke.
Вони обидва знаходяться на шляху до базового табору Евереста і до обох шлях проходить через два перевали, з сумарним набором висоти більше 2000 метрів. Різниця тільки у відстані 18 та 24 км.
Хочу всеж таки дійти до Surke. Тоді перехід в Намче на наступний день буде легше.
Місцеві правда кажуть що це не реально.
Стартую. Знову дебільний спуск. Нарешті з ним закінчено і попереду підйом. Ніколи не думав що буду так радіти підйомам.
На саому початку роблю паузу, п'ю колу.
Помічаю в продавця запаси бамбуку і прошу зробити мені імпровізовану трекпалку.
Тепер легше.
Починаю шлях вгору.
До пернвалу 1260 метрів набору і 4,5 км.
На все про все йде 3,5 години

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


За перевалом величеньке і гарне село, з широкою дорогою та багатим і великим монастирем.

Фото Віталій Дячук
Фото Віталій Дячук


Погода чудова, дорога просто сама лягає під ноги. Нарешті з'явилися й туристи. Хоч це ще бокова траса тут проходить шлях до популярної вершини Мера пік 6476 м (до речі хто хоче на нього піднятися - звертайтесь, організую сходження ;)).
Тож білих вистачає. Більшість йде на Мера пік, але попадаються і звичайні трекери.

О 16:00 я долаю другий перевал і опиняюсь за 3 км до Payia. Мій шлях зливається з основним шляхом до базового табору. Це чи наймерзотніша ділянка шляху. Від Jiri до Намче цілими днями йдуть каравани мулів, віслюків та яків навантаженні всім що необхідно туристам і мало того що їм доводиться давати дорогу, тут ще й постійно смердить їх сечею та гівном, а сама дорога після дощів і від копит перетворилася на суцільну багнюку.
19:30 Surke. А казали що це не можливо)

Я спілкуюся з господарями лоджи. Як не дивно це звучить для мене - туристів вистачає. Виявляється десь до 30% з тих 40 тисяч трекерів які тут бувають за рік бояться летіти в Луклу (ну типу там самий небезпечний аеропорт у світі) і йдуть пішки з Jiri

Теги: Великий Гімалайський Шлях, Great Himalaya Trail, Непал, туризм, трекінг по Непалу, туризм в Непалі, Великий Гімалайський шлях, Великий Гімалайський Трейл
Автор: Віталій Дячук, https://www.facebook.com/etselop, Telegramm @GHT Ukraine
Просмотров: 486
Опубликовано 2019-05-26 в спортивный туризм

comments powered by Disqus