Карл Еглофф (Karl Egloff) та Ніколас Міранда (Nicolás Miranda) на вершині Макалу
Еквадорські альпіністи Карл Еглофф (Karl Egloff) та Ніколас Міранда (Nicolás Miranda) встановили новий рекорд швидкісного сходження на вершину п'ятого за висотою восьмитисячника світу - Макалу (Makalu, 8485 м) - 17 годин та 18 хвилин!
Сходження пройшло стандартним маршрутом з північно-західного ребра і північної стіни.
Примітно, що для обох еквадорців це був перший у їхній альпіністській кар'єрі восьмитисячник і піднімалися на вершину вони без використання кисневих балонів!
У своєму забігу Карл і Ніколас стартували з позначки передового базового табору – 5700 метрів та подолали практично 2800 метрів набору висоти, що відокремлювали їх від вершини, за 17 годин 18 хвилин.
Потім вони також почали швидкий спуск вниз, повернувшись до базового табору за 25 годин та 48 хвилин.
Серед усіх безкисневих сходжень на цю вершину в історії альпінізму виділялися два швидкісні: француза Марка Батар (Marc Batard) у 1988 році та казахстанца Анатолія Букреєва у 1994 році.
Макалу. Маршрут 1955 року. Ділянка до сідловини Макалу-Ла (Makalu La)
Французький альпініст був у 1988 році на піку своєї форми. Восени він заробив прізвисько "Спринтер Евересту", здійснивши найшвидше в історії сходження на вершину світу без використання кисневих балонів за 22 години 28 хвилин. Це сходження пройшло стандартним маршрутом з південної, Непальської сторони в соловосхождении, без жодної сторонньої допомоги.
Цей рекорд протримався 10 років, поки в 1998 році непалець Казі Шерпа (Казі Sherpa) не піднявся на вершину за 20 годин 24 хвилини Південно-Східним гребенем, але оскільки він при спуску вниз використав кисневі балони, його рекорд досі залишається спірним.
У 2010 році новий рекорд встановив італієць Абеле Блан (Abele Blanc), який піднявся на Еверест без використання кисневих балонів у 2010 віці 55 років і 264 дні. Цей рекорд тримається досі.
Цей час був його "зенітом": менш ніж за 10 місяців він піднявся на вершини чотирьох восьмитисячників (Макалу навесні, Чо-Ойю влітку, Еверест та Лхоцзе восени) і все без використання кисневих балонів, а в зимовий період зійшов ще й на Дхаулагірі!
Будучи на Макалу навесні 1988 року, Марк націлився на проходження Західного контрфорсу, за маршрутом, відкритим його співвітчизниками Яннік Сегнерром (Yannick Seigneur) та Бернардом Мелле (Bernard Mellet) у 1971 році.
Його наміром було спробу швидкого соло-сходження. Перед цим непальські шерпи провісили перила на відмітках від 6000 до 7750 метрів.
Марк стартував близько 14:00 26 квітня з базового табору (сьогодні відомого як BC Hillary), розміщеного на висоті 4950 метрів. Він зупинився майже на годину на висоті 5350 метрів, щоб поспілкуватися з німецькою експедицією під керівництвом Зіги Хупфауера та Мішеля Дахера, в якій у своєму першому восьмитисячнику дебютував молодий юнак Ральф Дуймовіц (Ralf Dujmovits) і які на цій позначці мали власний базовий табір.
О 18:00 він досяг позначки 5800 метрів і зупинився ще на годину, перш ніж перейти безпосередньо до західного контрфорсу, що починається на позначці 5900 метрів. Опівночі він пройшов свій другий висотний табір (7350 м) і не зупиняючись дійшов до вершини о 7:45 ранку.
У Марка на сходження пішло менше 18 годин. За цей час він подолав приблизно 3500-метровий набір висоти між базовим табором та вершиною Макалу.
Для спуску він вибрав стандартний маршрут, здійснивши таким чином перший траверс гори.
У другий висотний табір вимотаний сходженням Марк спустився близько 15:00 і проспав у ньому до наступного дня, після чого спустився до базового табору.
Карл Еглофф (Karl Egloff) та Ніколас Міранда (Nicolás Miranda) на вершині Макалу у швидкісному сходженні на Макалу
Весною 1994 року Анатолій Букреєв, вперше вирушив до Гімалаї, будучи громадянином Казахстану. На той час на його рахунку було вже три восьмитисячники і він був гідом американо-болівійської експедиції під керівництвом Тора Кізера.
Група вже зробила дві невдалі спроби досягти вершини Макалу.
У першій із цих спроб, 29 квітня Анатолій Букреєв знаходився менш ніж за 20 метрів по вертикалі від вершини, ведучи за собою болівійця Бернардо Гуарачі.
Гуарачі відмовився від продовження сходження, але Букреєв хотів поквапитися і спробувати швидкого сходження, навіщо взяв собі напарники Ніла Бейдлмана (Neal Beidleman). Сам Анатолій піднімався на вершину без використання кисневих балонів.
13 травня о 18:30 вони вийшли із передового висотного табору на позначці 5600 метрів. О 4.00 14 травня вони зупинилися на відпочинок у другому висотному таборі на позначці 7400 метрів. О 6:15 вони були у третьому таборі на позначці 7700 метрів, де вирішили відпочити довше.
О 14:00 вони вирішили рушити далі, але відчували, що його сил недостатньо. Повернувшись до третього табору, вони проспали до 8:30 ранку 15 травня, після чого знову стартували на штурм і вийшли на вершину до 16:15.
Загалом у Анатолія Букреєва пішло 45 годин та 45 хвилин на сходження, з яких 26 годин та 15 хвилин було витрачено на відпочинок у третьому таборі.
