Юу Нішіда (Yuu Nishida) демонструє розірвану каменепадом, на спуску з гори, мотузку. Фото Kei Narita
Юдай Судзукі (Yudai Suzuki) - один з найяскравіших представників нового покоління японських альпіністів, які прагнуть досконалості в дослідницькому альпінізмі, зберігаючи старомодне почуття пригод і чистоти стилю.
За останні два роки Сузукі разом з невеликою команда друзів здійснили два вражаючі перші сходження в ізольованому гірському масиві Пакистану Інду Радж: на вершину Гамубар Зом V (Ghamubar Zom V) заввишки 6400 метрів та Туі ІІ (Thui II) заввишки 6523 метрів.
Також, на його рахунку вражаючі сходження на вершини перуанських гір Кітараджу (Quitaraju, 6036 метрів) та Невадо Аузангате ( Nevado Ausangate)
Зараз Юдаю 30 років.
Нещодавно журналісти сайту ExplorersWeb взяли у нього інтерв'ю, в якому він розповів про свою кар'єру, альпіністські цінності та невелику, але видатну альпійську спільноту в Японії, до якої він належить.
Від коледжу до Гімалаїв
Як і більшість японських альпіністів, Судзукі починав з університетського гірського клубу (у його випадку це був приватний Університет Васеда у Токіо).
Після швидкого знайомства з Японськими Альпами у віці 18 років він приєднався до команди у сходженні на верршину непальської гори Айленд-Пік у 2015 році.
«Айленд-Пік змусив мене зрозуміти, що я можу піднятися звичайними маршрутами в будь-якій точці світу», — сказав він, — «тому я вирішив, що хочу спробувати піднятися на вершини, на які раніше ніхто не сходив».
Юдай Судзукі (Yudai Suzuki) - льодолаз. Фото The North Face
Він поспішав пригод з невідомим
«Альпінізм повинен дати результат до того, як тобі виповниться 30», — таку фразу сказав Судзукі у блозі Shugakuso. «У свої 20 я хотів здійснити складні сходження».
Судзукі швидко продемонстрував ще одну рису сучасного японського альпінізму: винахідливість у пошуку нових цілей. У 2017 році він піднявся на дуже віддалену непальську вершину Лайо-Дада (Lajo Dada).
«Цей досвід навчив мене, що авантюрний альпінізм — це набагато веселіше й захоплююче, ніж сходити по звичайним маршрутам», — сказав він, додавши: «Я хотів спробувати більш вертикальне та технічне сходження по непролазних скелях на крутих горах».
Коли Юдай не в експедиціях, він багато тренується на скелях, проходячи як спортивні так і традиційні маршрути.
«Ці навички необхідні для сучасного альпінізму, навіть при сходженні на 6000-метрові вершини», — каже він. «Зазвичай я часто тренуюся на скелях з середини жовтня до грудня, після своїх високогірних експедицій. Потім переходжу до зимового сходження та скі-альпінізму. Лижний альпінізм і фрірайд тренують силу, витривалість і кардіо, що так необхідно для альпійських сходжень на вершини 6000 і 7000 метрів».
Зірка, що сходить
Судзукі провів рік, лазячи по горам та скелям у США, Канаді, європейських Альп і Патагонії.
Під час наступної поїздки до США він піднявся на Ель-Капітан по маршруту "Freerider" (VI 5.13a/7с+) та по маршруту "Moonflower Buttress" на вершину Гантер (Mt. Hunter, 4442 метрів) на Алясці.
Юдай Судзукі (Yudai Suzuki) у сходженні по маршруту "Moonflower Buttress" на вершину Гантер (Mt. Hunter, 4442 метрів) на Алясці, 2022 рік. Фото Yudai Suzuki
У 2022 році він спробував піднятися на вершину гори Гашербрум VI (Gasherbrum VI), досягнувши відмітки 6000 метрів.
Проте, початком його світового визнання був 2023 рік, коли Юдай здійснив перше сходження на північну стіну 6384-метрової вершини Невадо Аузангате ( Nevado Ausangate) у Перуанських Андах, відкривши японський маршрут («Japones Directo», 1100m, 5.10a, WI6).
Потім були перше сходження по запаморочливому 2000-метровому маршруту на на Гамубар Зом V (Ghamubar Zom V) заввишки 6400 метрів та 1450-метровий маршрут на Туі ІІ (Thui II) заввишки 6523 метрів та на вершину перуанських гір Кітараджу (Quitaraju, 6036 метрів), де він зіткнувся з дуже оголеними скельними ділянками та пережив падіння з висоти 15 метрів.
«Можливо, я більше ніколи в житті не зможу поровести таке складне і небезпечне сходження», — написав він після повернення додому.
Судзукі також відкрив кілька нових маршрутів і багато видатних ліній фрі-райду в Японських Альпах.
Житя в фургоні
Як і багато японських альпіністів, Судзукі мав денну роботу (в офісі інтернет-компанії) і займався сходженням тільки під час відпустки, але пандемія COVID змусила його залишити роботу та більше часу проводити в експедиціях. Звичайно, за це потрібно було чимось пожертвувати.
«Я б сказав, що займаюся альпінізмом напівповний робочий день, тому що іноді маю завдання фотографувати, пишу статті або працюю гідом у гірськолижних поїздках», — сказав він. «Я також веду секцію в університетському альпіністському клубі», — сказав він.
Він зізнається, що живе «дуже економно».
«Здебільшого я живу у своєму фургоні, паркуюсь поблизу гір, їду туди, де є хороші шірські умови кожного сезону».
Кілька тижнів тому Судзукі попав в аварію, коли інший автомобіль врізався в його фургон на крижаній дорозі.
Місяць тому фургон Юдая Судзукі потрапив в ДТП на зледенілій дорозі. Фото: Yudai Suzuki
Чим менше відомо, тим краще
У всіх своїх гірських цілях Судзукі дотримується принципів дослідницького альпінізму.
«Я їду в експедиції, щоб відчути дух пригод і максимальний рівень самодостатності», — пояснив він. «Сходження на вершину важливе, але не меншважливим є й стиль сходження. Я особисто вважаю, що якщо шанс зійти на вершину складає не менше 30%, то експедицію вже можна вважати потенційно здійсненною».
Він визнає, що іноді спроби піднятися на вершину навіть неможливі. Це також є частиною альпійських експедицій, особливо в Гімалаях або рідко відвідуваних хребтах.
Юдай Судзукі (Yudai Suzuki) у сходженні на вершину Невадо Аузангате ( Nevado Ausangate) у Перуанських Андах. Фото Yudai Suzuki
Тому він не любить провішувати мотузки на стандартних маршрутах. Навіть фіксація кількох ділянок у нижній частині великої стіни зменшує рівень невизначеності, відданості та пригод.
«Повний он-сайт, від самого низу до вершини — це ідеальний стиль для мене», — каже він.
Судзукі погоджується з володарем кількох «Золотих льдорубів» Полом Рамсденом (Paul Ramsden), що перетинати вершину, а не спускатися по маршруту сходження, є більш привабливою пригодою. Однак іноді це просто неможливо зробити.
«На горі Туі ІІ (Thui II) ми спускалися здебільшого тим самим маршрутом, по якому й сходили на веришну, тому що ми були дуже втомлені та вітер був дуже сильним», — сказав він. «Гора також була перевантажена свіжим снігом, і ми були стурбовані ризиком сходження лавини з іншого боку».
Він також зазначив, що спуск з Туі ІІ був далеко не простим.
«Нам доводилося встановлючати міцні станції кожні 60 метрів, економлячи спорядження, тому що у нас ще було багато ділянок для спуску».
Спуск з Туі ІІ (Thui II). Фото: Yudai Suzuki
«У 2023 році на Аузангате (Nevado Ausangate) і в 2024 році на Кітараджу (Quitaraju) ми перейшли до іншого маршруту для спуску», — сказав Судзукі. «В цих обох експедиціях раніше ми використовували маршрут спуску для акліматизації. І все ж я відчував задоволення зробити гігантську петлю навколо цих великих гір».
Технічний і естетичний
Технічні та естетичні особливості обраних ним гір приваблюють Судзукі.
«Мені подобаються круті гори», — каже він, додаючи, що він також шукає складні лінії.
«Сучасні навички альпінізму та нове спорядження дозволяють дуже легко пересуватися прямою лінією до вершини», — каже він. «Тому я завжди хочу спробувати маршрути, де я обов’язково знайду складні ділянки, які включають багато типів лазіння — льод, мікст, скелі, сніг, драйтулінг та вільне лазіння».
Ізоляція - це бонус для Юдая Судзукі при виборі гірської цілі. Фото: Yudai Suzuki
Також його приваблюють довгі маршрути. «У Японії є багато маршрутів довжиною від однієї до шести мотузок, тому, коли я виїжджаю за кордон, я шукаю маршрути довжиною щонайменше 1000 метрів», — зазначає він.
І останнє, але не менш важливе, місце розташування має значення: «Віддалені райони завжди веселіші, ніж добре відомі місця», — пояснює він. «Наприклад, багато гір у Непалі потребують чотирьох-п’ятиденного походу. Але, поки, до них немає доріг, ви не можете замовити вечерю у ресторані, не можете мати Wi-Fi та прийняти душ у селі. Також є багато інформації про місцевість».
Пакистан, з іншого боку, і особливо масив Інду Радж, більш загадковий.
«Ви не знаєте, що вас чекає попереду, поки ви туди не прийдете особисто, навіть якщо до вашої цільової вершини всього один день від автотраси», — каже він.
Такі гірські райони також дешевші, ніж популярні гірські центри — це Судзукі також враховує, адже зазвичай його бюджет обмежений.
Експедиції Судзукі до Інду Раджу проходили навіть без персоналу в базовому таборі. Це зменшило загальну вартість експедиції, але також дало команді відчуття незалежності.
«Ми їли саме ту кількість і тип їжі, які хотіли з’їсти», — сказав він.
У Пакистані
У той час як більшість альпіністів ходять в гори з різними напарниками, Сузукі знайшов постійних товаришів по команді в особах Юу Нішіда (Yuu Nishida) та Кей Наріта (Kei Narita)
«Ми з Кеєм Нарітою разо сходимо в гори із 2020 року», — каже Сузукі. «Ми познайомилися на Хоккайдо, коли він ще був студентом коледжу, і мав багато вихідних. Це було чудово для мене, оскільки я мав працювати більшість вихідних, і мені потрібен був напарник у будні».
Юдай Сузукі (Yudai Suzuki), Кей Наріта (Kei Narita) та Юу Нішіда (Yuu Nishida) на вершині Гамубар Зом V (Ghamubar Zom V) заввишки 6400 метрів. Фото Kei Narita
«Але найголовніше те, що у нас була однакова мотивація та однакові критерії для наших улюблених сходжень. Ми піднялися на багато льодових і складних мікстових маршрутів на Хоккайдо, а потім піднялися на Ausangate і Ghamubar Zom 5 у 2023 році та Thui 2 у 2024».
Судзукі почав також сходити з Юу Нішідою, який належав до іншого університетського гірського клубу, у 2022 році, коли вони об’єдналися на горі Гантер на Алясці.
Ризик у 21 столітті
Ми запитали Сузукі про трагічну аварію, яка забрала життя Кадзуя Хірайде (Kazuya Hiraide) та Кенро Накаджима (Kenro Nakajima) на західній стіні восьмитисячника К2 влітку 2024 року
«Я вважаю, що маршрут, який вибрали Хірайде та Накаджима був відносно ризикованим, але водночас красивим», — сказав Судзукі. «Вони були дуже професійними у швидкому сходженні на великій висоті. Я ж не дуже сильний на великій висоті, тому вибираю маршрути, які можуть бути крутішими, але безпечнішими.
Thui 2 був хорошим прикладом: це сходження було дуже крутим, довгим і технічним, але маршрут був захищений від каменепадів та обвалів сераків та інших небезпек. Загалом, я завжди намагаюся зменшити неконтрольовані ризики , такі як сераки та сипучі камені».
Кей Наріта (Kei Narita) на ділянці тонкого льоду на складній тріщині на горі Туі ІІ (Thui II) заввишки 6523 метрів у пакистані. Фото: Yudai Suzuki
Він визнає, що в Гімалаях не так багато справжніх альпіністів. «Альпіністські сходження вимагають глибоких навичок і досвіду, як розумового, так і фізичного, а також багато підготовки».
«Все ж я сподіваюся, що широка аудиторія зрозуміє красу альпійського сходження», — сказав Судзукі. «В Японії багато людей досі вважають, що сходження на Еверест звичайним маршрутом є найскладнішим і найтитулованішим у світі. Таке бачення альпіністсьих сходжень не має бути правильним напрямком для пошуку натхнення».
Юдай Сузукі (Yudai Suzuki) на вертикальній льдовій ділянці гори Невадо Аузангате ( Nevado Ausangate). Фото: Юдай Сузукі (Yudai Suzuki)
Тісна громада
На запитання про інші японські команди, які зараз проходять цікаві маршрути, Судзукі одразу згадав хлопців "Giri-Giri Boys": Джумбо Йокояма (Jumbo Jokoyama) та Ріо Масумото (Ryo Masumoto).
«Вони, беззаперечно, видатні альпіністи в невеликому японському альпіністському співтоваристві. Майже всі молоді та мотивовані японські альпіністи прочитали численні статті про їх перші сходження та нові маршрути на Алясці, Пакистані, Непалі, Індії та Патагонії».
«Проте спільнота японських альпіністів настільки мала, що якщо ви лазітимете протягом 10 років, ви зможете подружитися з ними усіма. Вони справді сильні й чудові альпіністи, але, перш за все вони просто «нормальні люди» — на відміну від бейсболістів-мільярдерів».
