Історія альпінізму в особистостях: Луїджі Амедео ді Савоя-Аоста (Герцог Абруцці)

Ми продовжуємо публікацію статей Історія альпінізму в особистостях >>>>, в цій статті ми розповімо про:

Луїджі Амедео ді Савоя-Аоста - герцог Абруцці (Luigi Amedeo Giuseppe Maria Ferdinando Francesco di Savoia - Duke of the Abruzzi)


29 січня 1873, Мадрид, Іспанія - ​​18 березня 1933 (60 років), Джоухар, Італійське Сомалі)


Луїджі Амедео ді Савоя-Аоста - герцог Абруцці (Luigi Amedeo Giuseppe Maria Ferdinando Francesco di Savoia - Duke of the Abruzzi)
Луїджі Амедео ді Савоя-Аоста - герцог Абруцці (Luigi Amedeo Giuseppe Maria Ferdinando Francesco di Savoia - Duke of the Abruzzi)


29 січня 1873 року народився принц Луїджі Амадео Джузеппе Марія Фердинандо Франциско ді Савойя-Аоста, більш відомий як герцог Абруцці.
Захоплення італійського герцога були дуже різноманітними та охоплювали широке коло пригод.
Він був дослідником Арктики, мореплавцем, океанографом, мисливцем на велику дичину, топографом, геологом, ботаніком, зоологом, фінансистом, політиком і альпіністом.

Безумовно, у нашій статті ми розкриємо лиш одне з його численних захоплень, а семе потяг до гір та альпінізму

Дитинство

Герцог Абруцці був членом італійського королівського дому Савойя. Він народився в Мадриді в той короткий період, коли його батько, Амадео I, герцог Аоста, правив Іспанією (1870-1873).
Незабаром після його народження батько зрікся престолу, і сім'я повернулася до Італії. Його дядько, Умберто I став королем Італії у 1878 році, а його двоюрідний брат Вітторіо Емануель III став королем Італії у 1900 році.

Сім'я Луїджі жила в італійчькому Турині, всього в 106 кілометрів від найвищої гори Альп - Монблану.
Його мати, принцеса Марія Вітторія Карлотта Енрікетта Джованна, померла, коли герцогу було лише три роки, і юний герцог отримав суворе, дисципліноване виховання.

За сімейною традицією Луїджі Амедео обрав військову кар'єру, і у 1879 році, у віці шести з половиною років, вступив юнгою у військово-морський флот.
У 1884 році він вступив до Військово-морської академії в Ліворно, яку закінчив у 1889 році у званні гардемарина.
У 20 років він вже керував власним кораблем «Volturno» до Сомалі.

Франческо Денца та Савойські брати і сестри, включаючи герцога Абруцці. Фото Mirella Tenderini
Франческо Денца та Савойські брати і сестри, включаючи герцога Абруцці. Фото Mirella Tenderini


Після закінчення академії він ніс службу на борту крейсера «Амеріго Веспуччі», на борту якого здійснив свою першу навколосвітню подорож.

Любов до альпінізму

У дитинстві герцог проводив більшу частину літніх канікул у сімейному мисливському будиночку в Альпах. Піші гірські прогулянки були популярним сімейним заняттям, а його тітка Маргарита була затятою альпіністкою. Протягом літа герцог і його брати і сестри проводили багато часу з монахом Франческо Денца, засновником Метерологічної обсерваторії Монкальєрі. Денза навчав їх природничих наук, метеорології та геології.

Дент дю Жан (Dent du Geant)
Дент дю Жан (Dent du Geant)


У супроводі гірських гідів і друзів, у тому числі Еміля Рея (Emile Rey), одного з найкращих альпіністів тієї епохи, герцог також почав займатися сходженням на вершини Альп.
У 1892 році разом з Франческо Гонелла (Francesco Gonella), колишнім президентом Італійського альпійського клубу, він піднявся на пік Леванна (Peak Levanna) у Валь-дель-Орко. Наступного місяця вони піднялися на кілька вершин масиву Гран-Парадізо (Gran Paradiso) та гірського масиву Монблан.
Абруцці також здійснив сходження на вершину Дент дю Жан (Dent du Geant) заввишки 4014 метрів. Це сходження у ті часи вважалось одним з найскладніших у Альпах.

Маттергорн. Гребінь Цмутт праворуч. Фото: Guidezone
Маттергорн. Гребінь Цмутт праворуч. Фото: Guidezone


Зустріч з Маммері

У 1879 році британець Альберт Фредерік Маммері (Albert Frederick Mummery) та гіди Олександр Бургенер (Alexander Burgener), Августин Гентінетта (Augustin Gentinetta) та Йоганн Петрус (Johann Petrus) здійснили перше сходження на складний гребінь Цмутт (Північно-західний гребінь) на Маттергорні.

Успіх Маммері зацікавив герцога.

На початку 1890-х років команда герцога піднялася на вершину Дент-Бланш (Dent Blanche, 4357м), а потім на вершину Зіналроторн (Zinalrothorn, 4221м) там Абруцці випадкового зустрів Маммері, який щойно відкрив новий маршрут.
Повертаючись разом у долину, герцог сказав Маммері, що хоче піднятися на хребет Цмутт на Маттергорні.
То ж вони домовилися сходити на нього разом.

Після цієї зустрічі герцог поспішив до масиву Монте-Роза (Monte Rosa), щоб піднятися на вершини Дюфуршпітце (Dufourspitze) та Гніфетті (Gnifetti). Після цього герцог отримав телеграму від Маммері з проханням негайно вирушити до Церматта, оскільки погодні умови сприяли сходженню на Маттергорн.

28 серпня 1894 року Маммері, герцог Абруцці, Норман Коллі (Norman Collie) та Джозеф Поллінжер (Joseph Pollinger) піднялися на Маттергорн через хребет Цмутт.

Гора Святого Іллі (Mount Saint Elias). Фото David Sinson
Гора Святого Іллі (Mount Saint Elias). Фото David Sinson


Перше сходження на гору Святого Іллі

У 1897 році, коли герцогу було лише 24 роки, він організував і очолив експедицію на тоді ще ніким не сходжену гору Сент-Еліас (Святого Іллі / Mount Saint Elias) заввишки 5489 метрів, що розташована на кордоні Аляски та Юкону.

Шторми з сусідньої затоки Аляски майже безперервно обрушуються на гору Сент-Еліас. Тим не менш, 31 липня герцог і його напарники (зокрема, відомий італійський фотограф і альпініст Вітторіо Селла (Vittorio Sella) здійснили перше сходження.
Друге сходження на цю гору відбулося лише через 48 років (у 1946 році) групою з Гарвардського альпклубу.

архівна фотографія герцога Абруцці (в тонах сепії) після повернення з гори Святого Іллі. Фото: Mirella Tenderini
архівна фотографія герцога Абруцці (в тонах сепії) після повернення з гори Святого Іллі. Фото: Mirella Tenderini


Повернувшись до Альп, влітку 1898 року герцог здійснив сходження на дві вершини масиву Гран-Жорас (Grandes Jorasses), які він назвав Пік Маргарити (Punta Margherita, 4066м) і Пік Єлени (Punta Elena / Pointe Hélène, 4202м), які він так назвав на честь своєї тітки Маргарити та невістки Єлени Орлеанської.

Рувензорі

У 1904 році герцог був у Гонолулу, коли надійшла звістка про смерть Генрі Мортона Стенлі (Henry Morton Stanley). Газета, яка повідомляла про смерть Стенлі, містила цитату з промови, яку Стенлі виголосив у 1901 році в Королівському географічному товаристві: «Я сподіваюся, що людина, віддана своїй справі, пристрасний альпініст, візьме Рувензорі до уваги та вивчить його, дослідить його від підніжжя до самої вершини, перетинаючи його величезні хребти та глибокі кулуари».

Гірський масив Рувензорі. (Ruwenzori range). Фото Geography . name
Гірський масив Рувензорі. (Ruwenzori range). Фото Geography . name


Наступна мета герцога була визначена: піднятися на масив Рувензорі, що знаходиться в Уганді, у східній екваторіальній Африці. Найвища вершина льодовикової гори Рувензорі має висоту 5109 метрів, а Рувензорі означає Цар Хмар, і вважалося, що цей хребет був таємничими горами Місяця, про які згадували стародавні греки.

У 1906 році герцог організував експедицію, яка здійснила перші сходження на 16 вершин масиву, включаючи найвищу вершину. Десять вершин Рувензорі перевищують відмітку 4800 метрів. Найвищими з них є гора Маргарита (5109 м) і гора Олександра (5105 м), обидві вони отримали свої назви від герцога.
Одна з вершин, гора «Луїджі ді Савоя», носить ім'я герцога. Найвища вершина була досягнута 18 червня 1906 року.
Після своєї експедиції Абруцці склав карту хребта Рувензорі.

Експедиція перетинає льодовик Балторо. 1909 рік. Фото Vittorio Sella
Експедиція перетинає льодовик Балторо. 1909 рік. Фото Vittorio Sella


Експедиція на К2

Свою наступну велику експедицію Луїджі Амедео організував у 1909 році в пакистанський Каракорум.
Метою експедиції було сходження на вершину K2 (8611 метрів), другу за висотою гори у світі.

Проте Абруцці не був першим, хто дістався та вивчав схили величної гори. За сім років до нього, у 1902 році до гори підійшла австрійсько-британська команда під керівництвом Оскара Екенштайна (Oskar Eckenstein). Ця команда намагалися пройти північно-східним хребтом, проте досягла максимальної відмітки у 6000 метрів.

Південна сторона К2 з маршрутом по Південно-Східному Ребру Абруцці, що тепер є стандартним маршрутом сходження на вершину
Південна сторона К2 з маршрутом по Південно-Східному Ребру Абруцці, що тепер є стандартним маршрутом сходження на вершину


Експедиція Абруцці, склавши вичерпний план і зробивши довгий перехід до базового табору, спробували сходження двічі.
Спочатку вони підійшли до Південно-Східного відрогу, на якому досягли максимальної відмітки у 6250 метрів. Сьогодні цей маршрут називається "Abruzzi Spur" і є стандартним для сходження комерційних команд.
Окрім цього, у своїй другій спробі команда спробувала піднятися Північно-Західним хребтом, де досягла максимальної відмітки 6644 метрів.

Перше сходження на вершину К2 відбулося майже через 50 років - у 1954 році К2 вперше в історії пройшла італійська команда під керівництвом Ардіто Дезіо (Ardito Desio).Команда вибрала для сходження варіант герцога Абруцці

Восьмитисячник К2. 1909 рік. Фото Vittorio Sella
Восьмитисячник К2. 1909 рік. Фото Vittorio Sella


Чоголіза

Після експедиції на K2 герцог попрямував до раніше ніким не сходженої веришни Чоголізи (Chogolisa), заввишки 7665 метрів, однієї з найкрасивіших гір у Каракорумі.
На Чоголізі Абруцці і двоє його напарників досягли рекордної на той час висоти у 7498 метрів. Піднятися на вершину завадили погана погода, погана видимість і глибокий сніг, і, будучи всього лиш в 150 метрах від вершини, вони змушені були повернути назад.

гірський масив Чоголіза (Chogolisa) в хребті Машербрум, у Каракорумі, Пакистан
гірський масив Чоголіза (Chogolisa) в хребті Машербрум, у Каракорумі, Пакистан



Сомалі

Луїджі Амедео ніколи не був офіційно одружений. Однак у пізні роки свого життя він мав стосунки та глибоке романтичне партнерство з Фадумою Алі, молодою сомалійською жінкою, яка залишалася поруч з ним, навіть коли він був на смертному одрі.

Втративши протягом багатьох років кількох партнерів по альпінізму та частину родини, він вирушив до Італійського Сомалі. Ніхто не зміг переконати герцога залишитися в Італії.

«Мені більше подобається, щоб фантазії сомалійських жінок перепліталися навколо моєї могили, а не лицемірство цивілізованих чоловіків», — сказав герцог.

Герцог помер у віці 60 років 18 березня 1933 року в Джоухарі, Сомалі.

100-річчя

Через сто років, у 2009 році, режисер Дейв Олсон (Dave Ohlson) виклав цей історичний момент у своєму документальному фільмі "K2: Siren of the Himalayas".
З моменту першої світової прем'єри цього фільму у 2013 році на фестивалі гірських фільмів у Теллуриді, фільм здобув безліч престижних кінонагород, включаючи головний приз на найбільшому фестивалі гірських фільмів в іспанському Торелло.



У головних ролях, серед інших, знялись легенди альпінізму: Герлінде Кальтенбруннер (Gerlinde Kaltenbrunner), Джейк Майєр (Jake Meyer), Кріс Шімєк (Chris Szymiec), Ральф Дуймовіц (Ralf Dujmovits) і Девід Геттлер (David Göttler).

У цьому відео режисер використав поряд із сучасними зйомками, відео та фотоматеріали зроблені учасником експедиції герцога Абруцці – італійським фотографом Вітторіо Селла (Vittorio Sella).
Результат вийшов приголомшливим - симбіоз історичних документальних зйомок перших, боязких спроб сходження на восьмитисячник з сучасними альпіністськими сходженнями, що протвережують реальність.
Адже не дивлячись на більш ніж 100-річну історію гори К2 вона досі залишається одним із найскладніших завдань у сучасному альпінізмі.

Але все-таки, згодом і на цій небезпечній вершині відбуваються зміни: від перших спроб сходження альпіністи невдовзі перейшли на "осадовий метод", використання кисневих балонів і непальських шерп для провіщення мотузок на маршруті; і останнім часом здається, що альпінізм на К2 зазнав радикальних змін.

Теги: альпінізм, гори, сходження
Автор: Редакція 4sport.ua за матеріалами https://explorersweb.com/
Опубліковано в альпінізм

МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ

ІНШІ НОВИНИ РОЗДІЛУ