Фото thedovewithasmartphone
Це огляд для тих, кому, можливо, буде цікаво поїхати в справжній альптабір який працює під час карантинних обмежень.
Про сам район та табір багато інформації в інтернеті і на офіційному сайті (дуже зручний і зрозумілий!), тому більше буде про мої особисті враження, досвід та про те що не одразу можна нагуглити.
Чому вирішив поїхати.
Я офісний(зараз remote) працівник який захоплюється альпінізмом, хайкінгом та бігом і майже весь свій вільний час присвячую цьому. Мій інстаграм.
За альптабір Туюк-Су дізнався вперше у київському клубі Вертикаль. Клуб не раз організовував літні виїзди туди зі своїми інструкторами, але в мене тоді не було часу поїхати з клубом.
Після проходження базового альп модуля у Вертикалі та першого літнього альп досвіду у великих горах (соло акліматизація на Брайтхорн + пік Тіндаль другим номером у зв’язці) мені захотілося зимового досвіду у великих горах, побувати у справжньому альптаборі та просто потусити, а не сидіти у хаті на новий рік.
Фото thedovewithasmartphone
Підготовка.
У жовтні 2019 забронював місце у таборі на новорічну зміну 2019/20. Все зрозуміло написано та бронюється онлайн (десь 20% від повної вартості у 500 долл.) У вартість було включено 12 ночей проживання у хостелі (тепла кімната на 12 осіб), навчання та триразове харчування.
Придбав авіаквитки на Air Astana (Київ-Алмаати-Київ) - десь 500 долл. Були і прямі рейси і з однією пересадкою. Але по цінам тоді моніторів шо за півроку шо за тиждень вони +\- однакові. Були більш дешеві варіанти через Стамбул, але с дводобовими стопами.
Зі спорядження майже все було у наявності з попередніх сходжень.
Трохи політінформації
Я розумів що у таборі можуть бути громадяни РФ і тому можливі конфлікти на політичному підгрунті. По факту з РФ було десь 90% прибувших, була ще дівчина з України та інші в основному з Білорусі та Казахстану. Публічних політичних розмов взагалі не було, приємно вразило що багато людей знають наші Карпати, бували у Києві, Львові, Одесі і їм сподобалося. У кількох приватних розмовах я сам піднімав тему ставлення до відносин України-РФ - коротко - всі хочуть миру та справедливості.
Дорога.
27 грудня 2019 року ввечері вилетів з Києва та вранці 28 грудня прибув в Алмаати.
З аеропорту десь за пару годин та 40 долл можна дістатися табору на позашляховику або проїхати громадським транспортом/таксі до канатної дороги на лижний курорт Шимбулак і з верхньої станції канатки десь за годину піднятися у табір.
Посадка в Алмаати. Фото thedovewithasmartphone
Інфраструктура табору
На офіційному сайті все відповідало реальності, від себе можу додати шо кімнати різні за кліматом - в одній може бути дуже тепло, в іншій прохолодно, так само як і є з доброю вентиляцією так і де треба періодично провітрювати через вікно.
На час мого перебування туалет був тільки сільський зі світлом, на вулиці та відносно далеко і високо від котеджу з кімнатами. Трошки напрягало туди ходити по слизькій вузенькій стежці, а потім ще в інший корпус мити руки, але все одно зручніше так ніж десь узимку на вітру у горах :) Керівництво казало що скоро зроблять туалет у стаціонарному приміщенні.
Ще у таборі є баня, але запускають її тільки на п’ятий день перебування зміни та туди великі черги.
Пару разів згадав навчальні класи, то коли моє відділення чергувало у їдальні та прибирали кімнату. Воно зовсім не важко було та десь сумарно 3-4 години часу, але було трохи дивно :) Така у таборі традиція.
Кормили дуже добре! Харчування 3 разове, добавку давали без питань. Також завжди було повноцінне вегетаріанське меню. У день сходження швидкий сніданок десь о 4 ранку. Також у день сходження або скельних занять на відділення на обід дають пакет з бутербродами, солодощами та сухофруктами (мені вистачало, але інколи я брав з собою ще трошки власних горіхів та сухофруктів). Так само у їдальні завжди можна було налити гарячий чай чи воду у термос. Якщо затримки після сходження то повари чекають та відкладають вечерю.
Спати важкувато: у кімнаті живуть люди з різних відділень, майже кожного дня хтось біля 3 ранку прокидається на сходження, починаються збори або сам прокидаєшься на сходження і з ліхтарем одягаєшся. Було пару кімнат на 4 особи - за доплату і наявності місць можна забронювати.
Вайфаю не було, мобільний інтернет у роумінгу працював більш-менш нормально, але ютюб не дуже тягав та у деяких куточках приміщень взагалі не тягнув.
Навчання:
Спойлер: жумар у Туюк-Су дуже в пошані та більшість інструкторів я класифікував як висотників.
Фото thedovewithasmartphone
Фото thedovewithasmartphone
По прибуттю усім пропонують акліматизаційний радіальний вихід з інструктором. Табір розташований на висоті 2500 Мені перші дні було важкувато з дороги та я замість акліматизації пішов спати, але горняшки майже не було, у легкій формі раптово зловив її аж через тиждень на другому сходженні десь на висоті 3500
Після акліматизації керівництво табору запитає у вас про медичну страховку та гірський досвід і книжку альпініста якщо є. З кожним проводять персональну бесіду десь хвилин на 5-7 і виходячи з цього записують у відділення: значки, 3, 2, 1 розрядники та самостійні сходження з радіо та інформаційним супроводом табору. По моїм спостереженням вас запишуть на наступний розряд згідно альпкнижки або у значки якщо її немає. Тоді було сформовано два відділення значків: одне для тих хто тільки чув про альпінізм і інше для тих хто вже має якийсь досвід “чорного альпініста”. Просив зарахувати у відділення на третій розряд, мене спитали альпкнижку чи будь-які сертифікати сходжень - їх не було - тож потрапив до такого чорного відділення значків де були люди з досвідом піку Леніна та навіть Хан-Тенгрі. Ще до поїздки у табір вивчав це питання на сайті та листувався - мені гарантію не давали що зарахують у відділення на 3 розряд, але і не виключали, казали на місці будемо дивитися.
Потім на другий день після прибуття ви знайомитесь зі своїм відділенням та інструктором (разом з основним інструктором може бути інструктор-стажер який допомагає усім та доводить свої навички) Інструктори уважно перевіряють особисте спорядження і задають питання про альп досвід та загального характеру. Якщо щось зі спорядження відсутнє або не пройшло валідацію у інструктора - можна орендувати у таборі або взяти так якщо дрібничка. Також на відділення видають мотузки, крюки, френди, молотки та інше.
У кожного відділення ціль отримати значок або наступний розряд. Сходження у всіх були тільки радіальні (з виходом та ночівлею у теплому таборі на 2500)
Інструктор разом з відділенням може сам узгодити план навчання, але є багато обмежень особливо якщо стосується ночівлі поза табором або підїхати під гору так що у всіх відділень у навчальних планах є багато спільного:
- Перший день згадати навички (у значків майже весь день вивчали-повторювали вузли і т.п.)
- 2-3 дні скельних занять, в 20хв ходу від табору - скелі 15-20 м заввишки, 4B-5C складності. Для значків тренування перила-жумар, дюльфер, станції, закладні.
- День льодових занять (недалеко від табору є штучна льодова горка метрів 10 заввишки яку називають Дракон, вона утворюється у холодну пору року завдяки дірці у магістралі водопроводу) там вивчають роботу з льодорубом, рух у кішках, петлі Абалакова, можна спробувати просте льодолазіння
- День лекції про медицину та спасработи з базовую практикою на дворі табору
- Сходження: відкривачка, та 3-5 категорійних. У мого відділення була відкривачка 1Б, сходження 1Б та не зараховане сходження 2А (тоді група не вклалалася по часу) У мене були пік Хрещатого та Амангельди - то десь 75% маршруту ногами вгору по кулуару, потім трошки гострих гребінчиків, траверсів та простого лазання у кішках та перчатках по стінкам 5-10 м заввишки. По лазанню там є різні шляхи десь від 4А до 5С кладності.
Штучна льодова горка Дракон. Фото thedovewithasmartphone
Штучна льодова горка Дракон. Фото thedovewithasmartphone
Окремо про гірські сходження:
В 5км від табору є великий район з якого можна почати сходження на різні піки висотою 3500-4500 та категорій складності від 1Б до 5А
Мені здалося у Казахстані трошки знижені альп категорії маршрутів (якщо порівнювати з Альпами та Аладагларом)
Починаючи з 2 розряду відділення “ведуть” інструктора. Для молодших груп - їх веде інструктор. Підходи дуже довгі та мало цікаві бо частину йдеш у темряві та/або по гірській дорозі без особливих краєвидів ну і дуже довго. Десь о 4-30 ранку старт, довгий підхід, потім починається сходження, лазання по скалах починається тільки ближче до 12-13 години, потім пару фото на піку, спуск і десь о 17-18 повернення у табір.
Я піднімав питання оренди бусу/снігоходів щоб не витрачати час на підходи. Керівництво табору взагалі це не підтримує обгрунтовуючи це тим що підходи то є невід'ємна частина альпінізму… і взагалі 5-7 годин підходу то ще дуже мало. По цифрах там було десь 5 км ходу з набором висоти 1км, але ішли дуже повільно альпіністським кроком. Я так і не зрозумів навіщо так повільно йти і зберігати сили на 500м вертикального сходження по 1Б.
Також є місцевість яку там називають Альпенград - таке плато захищене від вітру, там можна ставати на бівуак та скоротити 2-3 години на підходах і зробити 2-3 піка в один вихід. Але у списку спорядження бівуаку немає та взагалі керівництво не розглядало цю опцію...
Перед кожним сходженням відділення вивчає маршрут, робить документацію на сходження використовуючи символи UIAA, узгоджує графік радіозв’язку з табором та отримує допуск. У наявності є різні друковані гайди та інструктор допоможе порадою якщо треба. Також робляться ретроспективи після сходжень. Для мене це був дуже корисний досвід і використовую його далі навіть якщо роблю простий літній хайкінг по Карпатам: щось спрощене прописую собі та намагаюся дотримуватися плану.
У горах дуже холодно по відчуттям. На світанку коли -20 було я постійно відмахувався коли не рухався та і на марші пуховка часто була на мені. Це зовсім інші -20 ніж у Карпатах навіть якщо вітру немає. Кажуть у Туюк-Су вологість більше та висота роблять холод більш відчутним. Ну а десь ближче до 11 коли соняшно, так вже тепло ставало і можна було в одному флісі йти.
Я мав змогу спостерігати не тільки своє навчання але і у паралель зустрічалися часто з іншими відділеннями - усі інструктори залишили добре враження як людей які дуже люблять свою справу та працюють на совість. Також залишився дуже задоволеним інструктором свого відділення Діонісієм як і інструктором так і людиною.
Якщо виникають якісь специфічні питання щодо технічного альпінізму то можна поспілкуватися з Кирилом Білоцерківським. Дуже радий був його зустріти після того як дивився відео з ним та читав його блог. Він працює з групами починаючи від 2 розряду.
Досуг:
Десь після 7-8 вечора вільний час. Можна піти на фінгерборд або на турнік у дворі, можна дивитися фільми з ноутбуку та просто спілкуватися з людьми. У деяких відділень був вихідний 1 січня (у нас льодове заняття було) та вони відвідали лижний курорт Шимбулак поруч. 31 грудня була святкова вечеря у їдальні.
Можна і в Алмаати поїхати при бажанні, але не знаю що там робити - місто виглядає не туристичним.
За великим бажанням 2-3 рази на тиждень можна знайти годинку побігати простий трейл по гірській дорозі, але слід пам’ятати що душ відсутній.
Атмосфера завжди кльова: усі вмотивовані, можна поспілкуватися з більш досвідченими альпіністами або з інструкторами.
Турнік у таборі
Висновки:
Мене прямо шокувало що за тиждень в альптаборі можна здобути ті навички які здобуваються за 2-3 місяці регулярних занять в альпклубі на стенді та виїздів вихідного дня у скельні райони України. Тобто я бачив по людям які на старті навіть вісімку не вміли в’язати та на скеледромі взагалі не були але з ними вже через тиждень можно було йти в 1Б і навіть прості скельні стінки у кішках лізти. Кажуть що знання отримані протягом довгого часу тримаються краще ніж експрес курс. Але по собі та одногрупникам з Вертикалі бачу що постійно треба повторювати щоб не забувати базу.
Я мав можливості пройти базові курси як більш радянського альпінізму так і альпійських сходжень і зрозумів що мені більше до вподоби технічний альпінізм в альпійському стилі з висотними притулками, мінімальними підходами та жумаром на дні рюкзаку або взагалі без нього.
Туюк-Су це точно не для таких устремлінь. Я навіть поміняв квиток та вилетів з табору на три дні раніше завершення зміни бо зрозумів - ще один підхід по тому ж самому маршруту на 7 годин, потім усього година лазання і знову спуск по тому ж маршруту то буде просто психологічний мазохізм для мене.
Як було вже згадано вище можна зменшити час підходу використовуючі бівуак ближче до району сходжень, але у таборі свої правила, і я підтримую це - альпінізм в першу чергу то дисципліна та мінімізація ризиків, у Туюк-Су є своє власне відпрацьоване бачення. І по моїм спостереженням багато людей його підтримує та їм дуже подобається у Туюк-Су і їздять туди багато разів.
Змішані відділення - щось я взагалі робив вперше і було дуже цікаво, щось в сотий раз та було дуже нудно і марнував час. Думаю це фактор новорічної зміни коли багато людей було і як наслідок великі відділення людей з дуже різним досвідом. Перед новим роком я чув були відділення навіть з 1-2 людей.
Дорого летіти з України, але Туюк-Су це частина Тянь-Шаня який цікаво побачити хоч раз та і Європа зараз на карантині.
Отримав значок альпініст Казахстану:
Доречі, якщо вам дуже хочеться офіційних розрядів то у Туюк-Су їх можна отримати за зміну. Наскільки чув, в Україні це складніше: і потрапити на офіційні сходження і участь у змаганнях треба.
Я вдячний альптабору за добре ставлення та новий досвід, Казахстану за гарні краєвиди та що дозволив повернутися цілим та здоровим додому!
