“Міф на Абудалауріс”: про новий маршрут українських альпіністів в Грузіїї

Одне з небагатьох українських першпороходжень минулого року - маршрут “МіФ” на вершину Абудалауріс, Грузинський Кавказ.

Автори маршруту - Володимир Рошко, Олексій Литовченко та Ярослав Рева. Маршрут отримав “срібло” технічного класу на Чемпіонаті України з альпінізму 2019.

Про дане схождення Ви можете прочитати на нашому сайті: УКРАИНСКИЕ АЛЬПИНИСТЫ ОТКРЫЛИ НОВЫЙ МАРШРУТ НА ГРУЗИНСКОЙ ВЕРШИНЕ АБУДАЛАУРИС ЧАУХИ (3845 М)

Лідер команди - Володя Рошко, досвідчений альпініст, спортсмен і тренер за покликанням.

Володимира можна назвати - тверезомислячий максималіст.

По це сходження з Володимиром розмовляли засновники Українського альманаху про outdoor. "Йдемо далі"

Розмова з ним вийшла цікавою і змістовною. Говорили і про сходження, його складності, історію назви.

Про команду, тренерів, а також про альпінізм взагалі.

Володимир Рошко
Володимир Рошко


Довідкова інформація:

  • Абудалауріс Чуахі - Міф - першопроходження нового маршруту
  • Висота: ‎3845 м
  • Складність: 73° / VI+ / A3
  • Перепад: 730м, стінної частини - 630м
  • Північна орієнтація.
  • Грузія, Кавказ, масив Чаухі.
  • Стіна з найбільшим перепадом в масиві Чаухі, рідко відвідувана.
  • На Абудалауріс пройдено п’ять маршрутів, два з яких були призерами Чемпіонатів СРСР. А ще про два не було відомо до сходження.
  • Дві ночівлі на стіні і ще одна на гребені при спуску.
  • Всю воду несли з собою, стіна без води.


 маршрут “МіФ” на вершину Абудалауріс Чаухи  (3845 м), Грузинський Кавказ
маршрут “МіФ” на вершину Абудалауріс Чаухи (3845 м), Грузинський Кавказ

Абудалауріс, маршрут МІФ
Абудалауріс, маршрут МІФ


Про ваше сходження по маршруту “МіФ” кажуть, що це “взірець справжнього альпінізму”. Що для тебе “справжній альпінізм” ?

Ну, “справжнього альпінізму” - це занадто претензійно :). Я б назвав це “класикою”, якої зараз так мало в українському альпінізмі. Знайшли гарну перспективну стіну, намалювали лінію якнайпряміше на ній. І малою спортивною групою пройшли новий маршрут. При цьому вклалися в досить скромний бюджет.
Як на мене “справжній альпінізм” - це все ж експедиції у віддалені райони, з метою відкриття нових маршрутів. А також зимові сходження та першопроходження. І в першу чергу першосходження.


В тебе за спиною величезний успішний досвід. “Сніговий барс”, декілька восьмитисячників, в тому числі складними маршрутами. Наскільки “заводять” менші цілі?

В цьому плані немає ніякого “шапкозакидання”, та й юнацький максималізм вже пройшов. :) До всіх маршрутів ставлюся серйозно і до кожного готуюся відповідально. Особистий досвід, та й сумна статистика нещасних випадків з досвідченими альпіністами на простих маршрутах, говорять про те, що силу тяжіння ніхто не відміняв. Втім, як і лавини, грози, каменепади, льодопади тощо.

Можливо, свій відбиток також наклало навчання в Центральній Школі Інструкторів. Тому з собою завжди аптечка, запасний ліхтарик, легкий стропоріз (до речі, стропоріз, на спуску з Макалу, без перебільшення, врятував мені життя), Недоторканий Запас води або чаю (в залежності від пори року). Навіть на “Сюрпризі” - класичному скельному маршруті для початківців. 1Б категорії складності, час проходження якого може бути від 10 хвилин до повного світлового дня. :)

Паралельно зі своїми спортивними проектами, я веду тренерську і інструкторську роботу. Тому «менші цілі» ходжу з навчальними відділеннями. А це «заводить» і бадьорить часом куди більше, ніж “шістьорочні” стіни в спортивних групах - тягар відповідальності різний.



Можеш порівняти цей маршрут, з іншими маршрутами які ти ходив? Звісно не порівнюємо з висотними сходженнями по класиці. Наскільки це був крок в технічному плані для інших членів команди?

Складно порівнювати сходження між собою. Тим більше, вчинені в різних класах (скельний, технічний, висотно-технічний), в різних районах, на різні вершини і відповідно по різному рельєфу.

Коли працюєш на маршруті, тим більше на першопроходах, то здається, що складніше або страшніше ще не було. Воно насправді раніше було, але не так. :)) Вся справа в свіжих емоціях. Я б оцінив маршрут “Міф” на Абудалауріс, як складну 5Б для даного класу сходжень.
Але під час здійснення першопроходження, разом з технічними складнощами, команді ще доводиться боротися з, назвемо це “Невідомим”. Тому емоційне напруження значно вище, але й задоволення при цьому, звичайно, теж збільшується!

Мої колеги по цьому сходженню значно рідше бувають в горах. Олексій - майстер спорту з досить великим досвідом горосходжування, і на цьому маршруті “тряхнул старіной”. :)) А ось для Ярослава, це взагалі був перший досвід сходжень подібного класу. І тут мені подвійно приємно, що він долучився до команди. Він майже мій вихованець. В далекому 2013 році я зводив його на першу 1Б в “великих горах”. Потім 2А і далі, тепер ось на першопроходження зі мною ходить. :))



Першопроходи бувають двох типів. До чого ближче душа лежить “наш маршрут ніхто не повторив” чи “ми створили корисний для інших маршрут”? Ти б хотів, щоб ваш маршрут повторив хтось?


Звичайно приємно, коли твій маршрут “ходовий” і користується популярністю серед альпіністів. Але, якщо дивитися об'єктивно, то маршрути, пройдені не в популярних або важкодоступних районах, не на популярні (знакові, відомі, топові) вершини або маршрути «не для клітинки» - приречені на одне проходження. В кращому випадку буде один повтор.

Ні в якому разі не порівнюю. Але для загального розуміння картини: скільки, наприклад, цікавих і дуже гідних маршрутів на Хан-Тенгрі, пік Комунізму, Транго Тауер, Манаслу, Макалу? Або на гори ближче: Кюкюртлю, Чатин, Шхара? І скільки було повторень цих маршрутів, не рахуючи класичних шляхів?

І в той же час - скільки маршрутів на Кримські стіни? які активно ходили і доповнювали новими маршрутами українські альпіністи та скелелази до 2014 року. Гори трохи подалі: Гран Жорас, Маттерхорн, гори Словаччини, Чорногорії, Болгарії - там більшість маршрутів мають по декілька проходжень в рік .
Це і не добре і не погано, так було і раніше. Так є і зараз.

R3 - R4 маршруту МІФ
R3 - R4 маршруту МІФ


Розкажи про вашу команду. Хто яку роль займає в команді? Як давно ви лазите разом?

Саме на цьому сходженні команда складалася з трьох осіб: я, Литовченко Олексій і Ярослав Рева.
Про мене відомо. Альпініст, інструктор, Сніговий барс, зробив безкисневі сходження на Макалу(8463м), Манаслу(8163м), Гашербрум II (8030м), член збірної України по альпінізму.

Льоша - майстер спорту, чемпіон та багаторазовий призер чемпіонатів України з альпінізму в різних класах. У 2006 році ми разом ходили свою першу “шістірку” Попова на вершину Чанчахи. Разом ходили на пік Перемоги в 2008. Тоді негода зупинила нас на Важі Пшавела, але досвіду набралися з головою. Разом працювали на новому маршруті на пік Енгельса (не так давно я описував цю пригоду). Надійний, передбачуваний спортсмен, з великим досвідом і з холодною головою на плечах. Останнім часом у нього не виходить часто їздити в гори, але на щастя “досвід не проп'єш”. Згода Олексія їхати в Грузію відкинула всі сумніви лізти першопрохід. На маршруті ми лідирували по черзі.

Ярослав - “першорозрядник” з амбіціями. Так як досвіду він ще тільки набуває, то лідирувати його не випускав. У цьому сходженні у нього було завдання - нести частину вантажу і чистити маршрут від заліза. Часто жумарити на одинарної мотузці. До речі, за те, що взяли його на першопрохід обіцяв дещо. Чекаю... :))

Ярослав Рева, Олексій Литовченко, Володимир Рошко на вершині вершину Абудалауріс, Грузинський Кавказ
Ярослав Рева, Олексій Литовченко, Володимир Рошко на вершині вершину Абудалауріс, Грузинський Кавказ


Коли на маршруті було найважче? Чи був момент Або-або?

Було кілька моментів, коли незрозуміло, що робити далі.
Перший - це пітч з карнизом, тому що потрібно було лізти по крутій стінці. З наліпками що “гудуть” і дуже поганою страховкою.
Другий неприємний момент - це шлях спуску. Дуже він нам не сподобався цей гострий і сильно зруйнований скельний гребінь. Теж були спокуси почати дюльферять вліво зі стіни, але добре, що не стали, напевно засипали б самі себе камінням.

Ще щілина через карниз, яку ми бачили знизу, виявилася всього лише чорним слідом від води. Потрібно було щось вигадувати. Були варіанти трохи спуститися і йти вліво на гарний рельєф. Та добре, що не піддалися на спокусу. Набагато пізніше виявилося, що туди йде грузинський маршрут.

Але в цілому, якогось екстриму та такого, що “на межі” - не було. Лізли рівно і з запасом, як фізичним, так і емоційним. Гадаю, що накопичений досвід і схоженість з Олексієм тому причина. Правда, Ярослав трохи переживав, і все клявся, що якщо Боженька його почує і допоможе спуститися в базовий табір, то він більше ніколи не піде в гори. І вже тим більше з такими дурнями, як я і Олексій. Але знову обдурив, через місяць він вже поїхав на чемпіонат до Болгарії. І весь час у мене про плани запитує. ))



Як відносишся до чемпіонатів і спортивних досягнень? Як відносишся до зовнішніх оцінок своїй команди і порівняння з іншими?

Зараз багато дискусій про те, що ж таке альпінізм - спорт або активний відпочинок.
Сучасний альпінізм настільки різнобічний, що при відповіді на це питання у кожного буде своя аргументована відповідь. І кожен буде по-своєму правий. Сходження на 8000 - це що? Спорт або екстремальна пригода? Якщо за великі гроші з кисневими балонами, висотними шерпами і більярдом в базовому таборі - то це однозначно “extreme adventure”. І не більше...

Сходження на 8000 без кисню, шерпів тощо, але по «класиці» - альпінізм.
По новому маршруту - спортивний альпінізм. Мені до душі саме альпінізм і спортивна складова в ньому.

Думаю, чемпіонати в альпінізмі повинні бути. Змагання - це відмінний стимул і двигун для самовдосконалення і здійснення божевільних проектів. Практично всі серйозні маршрути в Україні були пройдені в рамках участі в тих чи інших змаганнях або в Національних експедиціях.

Що стосується команди. Сходження на Абудалауріс в силу різних причин відбулося, скажімо, “не основним” складом Сумської команди.
А якщо казати про основу, то це перш за все кістяк з трьох осіб. Навколо якого об'єднуються спортсмени, в залежності від мети і об'єкта сходження. У різний час і в різних класах сходжень високих результатів досягали Бублик Сергій, Венславовскій Діма, Литовченко Льоша, Шимко Коля, Романенко Діма, Мирончак Миша. Це все сильні діючі спортсмени, здатні об'єднуватися в будь-який склад. І лізти на будь-яку стіну. З кадрами проблем немає. Є проблеми з фінансовою стороною.

Початок стіни
Початок стіни


Крута тема назвати маршрут іменем тренера, це дуже гарна історія. Розкажи про вашого тренера МіФа. Кого ти ще вважаєш своїми учителями? Хто тренер для інших членів команди?

Мітюхін Федір Петрович (він же Міф) - голова Сумської ФАіС, майстер спорту, “Сніговий барс”, Заслужений тренер України, кавалер ордена “Едельвейс”, суддя з альпінізму міжнародної категорії. 2001 - 2006 - старший тренер молодіжної збірної України.

Про таких кажуть, що людина на своєму місці, людина цілком і повністю відданий своєму покликанню. Тренер з великим досвідом і сильним характером. Тренер, який ніколи не заробляв на альпінізмі або на своїх спортсменах. А навпаки, завжди намагається фінансово допомогти хлопцям. Ми жартома називаємо його головним спонсором Сумської федерації.
Завжди за своїх спортсменів, дуже часто шкодуючи собі і своїм інтересам. До речі, я до сих пір впевнений, що було величезною помилкою в 2012 році не призначити його на посаду старшого тренера збірної України з альпінізму.

Ну а за те, що закохався в гори потрібно сказати спасибі ще одній людині з сильним характером. Моєму першому тренеру - Паненко Вірі Андріївні, директору дитячого клубу альпіністів “Абалаковець”. Саме звідти почався мій шлях в альпінізмі, як і багатьох хлопців в команді. Роль першого тренера дуже важлива в житті спортсмена, особливо в дитячому віці. Знайти потрібні слова, підхід, змогти зацікавити дитину так, щоб вона сам рвалася на тренування - це дуже непросто!

Звичайно час йде, спортсмени дорослішають, набираються спортивного і життєвого досвіду. У мене вже з'явилися свої вихованці. І крайні три-чотири роки вже сам виступаю в ролі тренера сумської команди.

Мітюхін Федір Петрович
Мітюхін Федір Петрович


Наскільки для тебе важлива наявність об’єктивної небезпеки на маршруті? Що для тебе ризик?

До питання про небезпеку, тут все банально та просто. :) Альпінізм насправді сам по собі об'єктивно небезпечний вид спорту. Але є дві гарні класичні приказки, яким намагаюся слідувати:

1. Гори стояли і будуть стояти.
2. Гарний альпініст — старий альпініст.
Завжди намагаюся тверезо оцінювати обставини, і таке завдання як “перемога за будь-яку ціну” відсутнє. Але, насправді, було багато ситуацій, коли все було “на грані”.

Спуск з Абудалауріс
Спуск з Абудалауріс


Як вважаєш, чи вдалося сказати нове слово в українському альпінізмі цим сходженням? Наскільки важливо для вас наявність прапора України з собою?

Можливо іншими сходженнями так, якоюсь мірою. Але цим точно Ні. :) Воно не є чимось унікальним. Так, новий маршрут. Так, на забуту стіну “під носом”. Прикольно...

Але ми його не пройшли якимось унікальним способом. За останні роки взагалі дуже мало сходжень, які б внесли щось нове.
Серед сходжень, про які можна сказати, що це “нове слово” в українському альпінізмі я б відзначив:


Абудалауріс, він же пік Давіда Агмашенебелі або Давід Будівничий
Абудалауріс, він же пік Давіда Агмашенебелі або Давід Будівничий


Інформація про маршрут, тренування, вибір лінії. Як готувалися саме під це сходження?

При виборі маршруту перше на що робили акцент - це безпека. Гори Кавказу відомі своєю “сипучістю”, особливо в останні роки. А район Чаухі так і поготів.

Тому спочатку навіть були сумніви, чи вдасться знайти щось цікаве і безпечне. Пощастило - знайшли. :) Центр стіни виглядав дуже заманливо, але там нижня частина “пробивається”. Не часто звичайно, але часто і не потрібно... Загалом вибрали лінію в лівій частині, там нам здалося безпечніше. І як виявилося, не тільки нам. Тому що лівіше нашого маршруту прокладені ще два, відносно “свіжих”. :)

Маршрут проходить через центр карнизу в нижній частині стіни. Який відмінно видно знизу - схибити дуже складно. Початок збігається з маршрутом А. Бадріашвілі, і після “каміну” розходяться. Маршрут логічний і повністю прив'язаний до природного рельєфу, заблукати на ньому складно. Дуже багато вільного лазання. Але штучні точки опори теж присутні, на деяких ділянках без них взагалі ніяк. А деяких застосовували через ненадійність рельєфу.

Якоїсь спеціальної фізичної підготовки до маршруту не було. Всі й так тримають себе у формі. Та й клас сходження - скельний. Якщо вже маєш досвід подібних сходжень і вмієш користуватися різноманітним залізом, то вилізеш. Головне не боятися і вниз не дивитися. ))

R13 - R14 маршруту МІФ
R13 - R14 маршруту МІФ


Чи хотів би ти більше складних першопроходжень в українському альпінізмі? Що побажаєш іншим альпіністам?
Тут буде доречно процитувати Віктора Солонникова: “Справжній альпінізм - це проходження нових маршрутів на невідомі вершини, або на відомі, але новими шляхами”.

На даний час українські команди практично перестали здійснювати першопроходження. Чому так? Важко відповісти. Можливо, однією з причин цього є втрата інтересу до змагального альпінізму. Який раніше був великим стимулом для цього.
Не буду йти далеко в історію українського альпінізму. Але взяти хоча б останні 15 років. Щороку українськими командами робилися складні цікаві першопроходження, при чому в різних класах. І всі вони відбувалися в рамках участі в змаганнях. Навіть ті альпіністи, які зараз виступають проти чемпіонатів і національних експедицій, дуже активно і тривалий час в них брали участь. :))

Будемо сподіватися, що це “затишшя перед бурею”. В Україні є сильні і правильно мотивовані хлопці, які ходять складні маршрути. Розвиваються на них. І скоро це повинно вилитися в крутецкі першопроходження. Як тільки вони спробують що це таке.



Дякую і вдалих сходжень!
20.04.2020

Теги: Владимир Рошко, Ярослав Рева, Алексей Литовченко, Володимир Рошко, Олексій Литовченко, Ярослав Рева
Автор: Йдемо далі, https://www.facebook.com/
Просмотров: 890
Опубликовано 2020-04-20 в

comments powered by Disqus