Скалолазные проекты и маршруты на Скалах Довбуша

Кушнир Владимир
Кушнир Владимир


Кушнир Владимир (хорошо известный украинскому скалолазном мира как Кушка) рассказывает о новой жизни старых трасс на Скалах Довбуша.

Про трассы сложности 8а


"Розповім про трасу, про яку припускаю, мало хто знає, і похвалитися популярністю вона на жаль не може.
Йдеться про «Легенди осені» на Австрійці.
Знаходиться вона на тій самій стіні, що й Австрійка, Одержимий, трохи нижче по схилу. Історія така: була собі траса приблизно 7b категорії складності, коротка, нічим особливо не примітна.
Якщо хто і поліз її окрім авторів (Сергій Красовський та Женя Графов), то факт цей залишився без розголосу. Не відламував зачіпки на нашому пісковику, певно тільки той, хто не лазив) Відламалося і на цій трасі. Але в даному випадку вийшло точно на краще. Спочатку маршрут кілька років стояв-сумував.
З подій можна згадати хіба що здивований комент Кирила Гришка на dovush.info, який мабуть поліз розминатися і стикнувся з явно неадекватними труднощами.
Вже не пригадаю, чого я приступив до розболдирювання цього кусочка на трасі, хоч на той момент мав ще купу незалізених проектів. Та точно не пошкодував про це. Для любителів порозгадувати – це буде делікатес! Дуже хитрі перекидки рук по мізеровим зачіпкам + тонка робота ніг. Коли пазл мені склався – я був просто в захваті! Тішився точно більше, ніж після пролазу (хоча для пролазу довелося ще трохи попрацювати).
Ще раз окремо подякую Жені Потопляку, намет якого стояв поруч, і він згодився терпіти на страховці поки я розгадував ребуса. Траса коротенька – 5 відтяжок. Починати можна не з каменю, а з підлоги, можна навіть сидячи) Ключ – не пропустите, в районі 2-3 відтяжки, після цього ще є трохи долаз – я примудрився навіть раз впасти з нього.
Очевидно траса скоріше не для «справжніх мотузочників», а мабуть більше для болдерінгістів, любителів «порозгадувати». Зайве казати – маршрут повністю природний. Лізьте – не пошкодуєте. Ну і звичайно ж дуже цікаво, якою буде Ваша оцінка.

«Львівська пісочниця».
Траса по великому рахунку є варіантом суперпопулярної «Підкорення Аляски». Хоч має окремий початок, окреме закінчення, а із спільного – лише перелаз карнізу. Початок – невеличкий симпатичний болдерінжок по мізерах. Після спільного з Аляскою карнізу маємо не цілком очевидне роздоріжжя. Зізнаюся – я потикався і як лізти не зрозумів.

Я проліз конект: початок Пісочниці + кінець Аляски. Теорію я начебто знав зі слів Красовського: лізеш доки можна по Алясці, потім намагаєшся прив`язати лінію маршруту до лінії гаків. Проходжень цієї траси вже теж трохи було, то оцінки можна повипитувати в киян. Початок складніший за Аляску, кінець – як мінімум складніший по навігації) тож, припускаю що 8а – адекватна оцінка. Обіцяю влітку ще раз спробувати )

«Клаустрофобія».
Траса була пробита Сергієм Красовським та виставлена як один з призових чоловічих маршрутів на фестивалі 2000 якогось року.
Тоді її пролізли Міша Шалагін і Валера Крюков.
Якщо не помиляюся, Валера – з першої спроби, Міша – з другої або третьої. Після того трасу була продовжено з міркувань безпеки. Вона стала вдвічі довшою, проте друга частина до складності не додає абсолютно нічого, проходить по вертикалі з багатим рельефом та ламкими пісочними зачіпками. Конфігурація її справді незвична для Довбушів – перша частина до старої станції проходить по тріщині у величезному внутрішньому куті.

Геометрія кута така, що ліва його грань досить сильно нависає, що створює ілюзію нависання. Чому ілюзію – бо права грань є практично вертикальною, і лазіння фактично відбувається по ній, а нависаючий дах створює «клаустрофобію» ))

Власне по лазінню: після підходу пішки маємо перший ключик – болдерінжок з використанням п`ятки. Далі після буквально 3-4-х перехватів є можливість підклинити коліно і відпочити скільки треба (або поки нога не відсохне)). Після цього маємо другий ключ, який сприймався б завсім інакше, аби був сухим.
Справа в тім, що через своє місцезнаходження в ж..пі, тобто в ямі, маршрут часто (або завжди) м`яко кажучи «не в кондиції». Нижня частина мокра мабуть завжди (але там не принципово), чим вище – тим сухіше. Але біда в тому, що сонце і вітер безсилі, коли треба витягти вологу із закритої тріщини в низині.
Тому навіть після тижнів сухої погоди там волого. Коли «стріляють» руки з верхньої частини тріщини виходять дуже ефектні зриви, часом летиш вниз головою ) Але не переживайте,звідти падати вже безпечно. Пробивка до речі – супер густа. Моя категорія – 8а, основна трудність – зловити кондицію."



Про трассы сложности 8а+



"Добрий вечір, дорогі малята. Юра Павкін не відмовив собі в задоволенні і нагадав мені при особистій зустрічі, що мої описи = вечірній казочці для мотузочників. Тож наступна серія, 8а+, вмощуйтесь зручніше.

Давно-давно, коли ще овраг між Бівачкою і Броньою був такого розміру, що туди можна було стрибнути напідпитку і залишитися живим, та кількість пробитих трас на Довбушах вже перевалила за десяток, в руки до Паші Василенка попали штук 50 гаків, а мотузкова фея вночі розповіла якусь дуже оптимістичну казку.
Отож, початок 2000-х, 2-га ночі. Скалолаз Павло Василенко спить.

МФ (мотузкова фея): Паша, прокидайся, на Довбушах треба пробити 8в і 8с !
ПВ (Павло Василенко): Фея, ти шо здуріла?!? Ми ж лазимо 6с!
МФ: Так, я знаю… Тому треба пробити вісімки і лазити їх!!
ПВ (сумнівається): А ти не дуриш? Шо точно?
МФ (впевнено): Зуб даю. Роби, не сумнівайся!

За точність діалогу не ручаюся, але зміст мав би бути десь такий. Бо Паша взявши гаки, знайшов веселу компанію та гарну стіну і взявся реалізовувати феїн заповіт.
В підсумку маємо на Воронці три доріжки: Сталкер, Шлях Самурая та Вороняче гніздо.
Якщо третя являє собою справді доріжку по голій стіні (заготовка під щось штучне), то інші дві – готові траси, щоправда поки з різною долею. Про ШС буде одна з моїх наступних казочок.

«Сталкер».
15 років тому це справді був крок в майбутє. Ми заходили наверх на Основняк, дюльферяли два рази: перший раз до величезної сосни, і другий раз, проминаючи гігантське покинуте гніздо повне засохлого гівна з пір`ям – до станції Сталкера. Звісно ж пробували ми лише з верхньою і це був космос. Якби мені в той час сказали : Кушка, в 2015 році ти пролізеш цей маршрут, - всерйоз я би це точно не сприйняв. Та реалії такі, що тепер це супер популярна траса в своїй категорії (не будемо дуже наголошувати на малій кількості альтернатив..)

Для тих, хто не знайомий особисто. Спочатку – підлаз по похилій плиті. Далі маємо якраз ключовий участок: серія розмашистих перехватів по довбанках (декому доведеться навіть трохи підстрибнути).
Завершує цю серію власне ключ маршруту: з досить дрібних ніг і з останньої піддовбаної зачіпки потрібно зробити рішучий перехват – або навхрест, або тою ж лівою рукою дохват.
В цьому місці рекомендовано мати довшу відтяжку, яка буде вщіпнута з попередньої довбанки. Цей перехват – перепустка у верхню частину траси. Вона вже повністю природня, і могла би бути окремою трасою 6с/7а з «зірочкою». Долаз справді дуже гарний, до того ж не позбавлений спортивної інтриги: на другому ключику ще можна і завалитися. До речі, цікаво, хто мав такий досвід?) При мені всі, хто перелазили ключ, вже щасливо догрібали до переможного кінця.

Як вже згадувалося, траса зараз не обділена увагою. Є і жіночі проходження, і проходження 50+ (Юра Павкін), географія (Львів, Стрий, Тернопіль, Ужгород, Київ, хто ще?) – все вказує на те, що фея таки не збрехала, і Пашу постановницька інтуїція не підвела. Ця траса – наступна сходинка для тих, хто вже проліз Відьму і Кушнірбанк.
Не поодинокі були спроби підняти категорію до 8в. Як на мене – вона помітно складніша за ці 8а, чи досить цього для 8в? Тут вирішальне слово мала би мати колективна думка клаймерів, що мають в своєму активі проходження 8а+, 8в (бажано побільше, бажано в різних районах). Чекатимемо нових проходжень і оцінок.

Далеко не переходимо, залишаємось на Воронці) «Шлях Вітьки» - траса підготовлена Сергієм Красовським та Євгеном Графовим.
І в цьому випадку підготовницька інтуіція та величезний досвід пробиття Довбушів не підвели наших друзів. Назва – на честь нашого товариша Віті Рикаліна, який в далекі дев`яності під час однієї з алкосесій впав з ночувальної полиці і дістав відкритий перелом черепа.
Про сам маршрут.
Є два варіанти початку: по плиті зліва (шлях вказують дрібні довбанки), або ж пішки по непробитому великому розлому, що починається правіше вогнища. Перший відкидаємо, як штучний і нелогічний; заходимо по величезній косій полиці десяток метрів під початок маршруту, вщіпаємо першу відтяжку і - вперед! Перша частина маршруту являє собою величезний трохи нахилений і розкритий внутрішній кут.
Початок піднімає настрій: потрібно взяти велику ручку і пустити ноги в прірву, щоб потім виставити їх в район грудей, де починається грань внутрішнього кута. Це нескладно, але дуже прикольно. Для маршруту на живій скелі такі штуки-дрюки – рідкість. Далі –внутрішній кут. Лазіння у ньому незвичне.
Ліва стінка – для впирання спиною або плечем. Я вже згадував, лізти без футболки не можна. Рельєф правої грані – по ній ідеш ногами і деколи щось береш руками – досить бідний, ноги часто в «спортивні» зачіпки або в тертя.
З самого початку кута – перший ключик. Потрібно по дуже поганих ногах дістатися до першої гарної зачіпки під руки. Не дивлячись на перманентну можливість впертися спиною в ліву стіну, лазіння не таке й просте, бо кут все ж трохи нахилений і хоче «виплюнути» тебе назовні.
Після кількох відтяжок «страждань» підходимо до карнізика, яким закінчується внутрішній кут. Під час своїх спроб я ще зробив трохи господарської роботи: в основі карнізика стирчав заклинений живий і пісочний камінь, який врешті-решт вдалося виколупати. Тепер дашок карнізу монолітний.
Вилаз з-під карнізу – основний ключ траси. Підклинивши праву руку в тріщину дашка потрібно лівою взяти доволі злий мізерок за карнізом. Додає ще й те, що права робоча нога при вилазі стоїть на правдивому довбушанському терті) На мою думку, ключик цілком достойний «вісімки».
Після цього пригоди по великому рахунку закінчуються. На вас хіба ще чекає долаз 6в по фантастично гарних рельєфах.Він таки трохи простіший за долазу Сталкера, хоч і не менш гарний, так що спортивна інтрига на цьому відрізку вже відсутня. Але мені і так вистачило)
Долучаю відеоінструкцію фрагментів пролазу, подяка Кості Тульчинському) І ще раз подякую Наталці Василенко за страховку не лише в момент Ч, але й під час цікавих дослідів.
По розвісці відтяжок (організації «верхньої»): в нижній частині маршруту залишились старі стрийські шлямбура, які дозволяють практично повністю заслісарити внутрішній кут. Ну а верхню частину вже можна і «руками». Легенький дощик для цього маршруту пройде взагалі непоміченим, бо все знаходиться під глобальним нависанням.
Зайве казати, що дуже мене цікавлять наступні пролази, коментарі і оцінки. На добраніч. Полізьте «Шлях Вітьки». Хрррр"




Опубликовано Кушніром Володимиром 15 февраля 2017 г.



Про трассы сложности 8b


"Добрий вечір, дорогі мотузочники) Весна прийшла, Довбуші все ближче, слухаємо про 8b!

Розпочнемо з… Правильно – Інсулін. Ще один шедевр вертикального мізерового лазіння, локація – Відьма, Долина Печалі.

Зайве казати, підготував трасу Сергій Красовський, була вона виставлена в якості однієї з Mens` Ultimate Route на вже згадуваному фестивалі в компанії Клаустрофобії, Життя Прекрасного та ще не пригадую чого. Участь «зірок» не допомогла, розпечатати трасу не вдалося, навіть більше – лазіння далі першого ключика (3-я відтяжка) глядачі не побачили.

Отож, вся слава місцевим) Розпечатав трасу Олег Ігнацик. За останні роки це очевидно найбільш відвідувана 8в Довбушів. Ще проходження (мені відомі): я (ура-ура), Лена Шурубор. Плюс більш-менш регулярні спроби предентентів. Сприяє цьому багато факторів: зручне розташування, легкість організації верхної страховки, непромокаємість в несильний дощ, а також величезні можливості для оптимізації розкладу))

Не можна оминути «географічно-навігаційні» ньюанси. Маршрут має два варіанти початку і два варіанти закінчення. Найпростіший варіант: початок справа, співпадає з початком Відьми та Блукаючої тіні + закінчення – прямо вверх. Три вищезгаданих проходження відбулися так.

Олег також проліз складніший варіант: початок справа + закінчення направо. Після 3-х відтяжок «інсулінового» лазіння, що завершується великим дуплом маємо роздоріжжя. Прямо вверх – простий долаз без жодних ризиків. Дві відтяжки вправо точно містять спортивну інтригу. Лазіння в районі 7а-7в після всього пережитого, ще можуть зіпсувати святкування пролазу. Якщо не помиляюся, Олег мав досвід зриву вже в цій частині траси.

Про початок direct. Як на мене – то окрема історія, яка додає до складності траси дуже багато. Починаємо з «припічку», на який залазимо до трас Вужик і Корчма. З дуже поганої зачіпки під ліву руку потрібно здійснити складно координований настриб на велику полку-«посмішку», по якій потім топчемося ногами перед ключовою плитою. Я пробував неодноразово в компанії різних клаймерів – не вийшло і близько( Цей болдер окремо зробив Стас Клешньов.
Цікаво було б, аби хтось з «небожителів» проліз і категорував найскладніший варіант траси: початок прямо+закінчення направо. Гадаю, це точно одна з найскладніших ліній на Довбушах.

Відеоінструкція



Також можу сказати, що з відео спроб Лени Шурубор ми з Наталкою Василенко запозичили ще декілька «рацух», які спрощують життя ісулінозалежних.

Траси складніші - казочки коротші. Не перемикайте, ще є 8b ))"



Следующие две трассы уже не так популярны как Инсулин, хотя также очень хорошие.


"Гламур. Траса знаходиться на довгій стіні Основного масиву в компанії переважно простих маршрутів. Міша Шалагін проліз її на якомусь із мотузкових фестивалів, запропонував категорію 8а+.
Після цього, як це часом у нас буває, зачіпка відламалася і категорію довелося переглядати )

Отже про саму трасу. Спочатку простий підлаз (пішки та в розпорах), далі стіна починає вставати і лазіння стає складнішим. Пару відтяжок лазіння в районі 7а теж можна вважати підлазом, а далі маємо дуже концентрований ключ (на відміну від неяскраво вираженого ключа Інсуліна).
Особисто я мав трохи пригод там. Розклад, який працював окремо, ніяк не хотів втілюватися в пролаз. Декілька спроб в компанії з Романом Старуном народили ще одну рацуху.
Але Рома не відкладаючи справу в довгу шухляду, відламав секретну зачіпку, ще до пролазних спроб. Далі я ще деякий час провів кидаючись між спробами реалізувати готовий розклад і спробами його вдосконалити.
Вирішальною в цій справі виявилася допомога Жені Графова, який одного раз вирішив за компанію зі мною відвідати Гламур, і одразу ж придумав простіший спосіб першої частини ключика.
Цей розклад в результаті і став переможним ) Після ключа насправді маємо ще одну пригоду перед самою станцією: потрібно рішуче ляпнути круглий і лисий камінь. Цей варіант не дивлячись на певну авантюрність точно є кращим аніж спроби зробити цей блок лазінням.

Траса мабуть таки не простіша за Інсулін (мається на увазі його найпростіша версія), тож категорія 8в видається адекватною. Ключ – дуже цікаве лазіння, яке ймовірно не піддається лише «тупій силі», а просить віднайти оптимальний для себе розклад. Певним обмеженням є окрім дощу ще й надто сонячна і тепла погода. На сонці всі ці мізерки «випливають» з рук. Так що поки літнє сонечко не вшкварило – вперед!

І ще одна траса, що вимагає помірно континентального клімату: Контрольний Постріл на Шуршуні. Сергій Федірко номінується на Оскара в номінації «Підготовка Найскладніших трас на скелях Довбуша»

Тут історія була ще простішою: все що могли швиденько відламали і маршрут лишився собі стояти. Щасливий збіг обставин стався, якщо не помиляюся 2014 року. Вже не пригадаю, чого я там опинився, але потримавши декілька мізерів нижньої частини плити, я порекомендував Олегу Ігнацику спробувати. Він на той час мабуть позакінчував всі свої поточні проекти, тож взявся за Постріл. Сумнівів стосовно кінцевого результату звісно ж не було, надто багато часу то Олегу не зайняло.

Але, як то кажуть, «є один ньюанс». Маршрут складається з двох приблизно однакових за протяжністю частин розділених величезною полицею, на якій можна мало що перепочити, та ще й зняти скельники. Частини щоправда абсолютно різні за змістом. Перша – 5+ або 6, друга – власне 8в. І 8в зосереджене на перших 4-х метрах стіни. Далі насправді теж треба лізти, але долаз 7а-7в, і щоби там впасти після пролазу ключа, треба вже дуже сильно себе не любити. Ньюанс полягає в тому, що Олег заходив на полку і ліз із вщіпнутою другою відтяжкою.

Міркування безпеки мають бути справді на першому місці (страхуючий має бути мега уважним, щоб не приземлити тебе на полицю у випадку зриву). Та й як вщіпнути з лазіння другу відтяжку я поки не придумав. Але не покидає надія, що це все ж можливо. Запрошую всіх бажаючих до експериментів )

ПС. Сьогоднішній штампік від польского прикордонника був останньою формальністю перед мандрівкою на Калімнос. Тож, Довбушанські мізерочки, до зустрічі в квітні )

ППС. І це ще не все. Попереду буде пару слів про Спазм та найцікавіше – Проекти! Надобраніч, і нехай вам присниться, що ви підтягуєтесь на одній руці ))"

Теги: Скалолазный район на скалах Довбуша, Скалы Довбуша. Скалолазные маршруты. Боулдеринг, боулдеринг на скалах Довбуша, гайд по скалам Добуша
Автор: Кушнир Владимир, www.facebook.com/profile.php?id=100008061075551
Опубліковано в скелелазіння

МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ

ІНШІ НОВИНИ РОЗДІЛУ