Ми сиділи на терасі затишного дерев’яного будиночку в чеському кемпінгу в Єсеніце. 1 вересня, неділя, вечір, дощ.
В п’ятницю вечором ми (команда “Квіти Погулянки” - Паша Василенко, Наталка Василенко і Володя Кушнір) запхали в Ярчик («Тойота Яріс») чотири крешпеди і виїхали зі Львова. Переночували в Кракові у Богдана - четвертого учасника нашої мандрівки. Для поїздок у чотирьох, коли весь багажник зайнятий крешпедами, у нас є особлива технологія пакування Ярчика. Посередині заднього сидіння будується глуха стіна з рюкзаків, спальників та інших речей, так що задні пасажири один одного не бачать і не чують, але це дозволяє їм втиснутися між дверима і цією стіною і більш-менш комфортно сидіти. Принаймні вони не скаржаться . Можливо вони не скаржаться ще і тому, що в Ярчику з давніх-давен встановлені свої закони: існує водій і він - бог, передній пасажир – це штурман, а задні пасажири – це овочі, які відповідно не мають права на свою думку - вони повинні тихо сидіти і на питання штурмана, чи зручно, мовляв, ви там розмістилися, усміхатися та енергійно кивати головою. Бодя умудрився взяти з собою крім всього необхідного для поїздки ще два ноутбука.
Основна мета поїздки – відвідати новий для нас район в долині Циллерталь (Австрія). По дорозі до Австрії ми заїхали в Петроград – відомий болдрінговий район в Чехії . Але камені, які ми побачили в похмурому мокрому лісі нас не вразили, ще й дуже, ну дуже гостра порода. Крім того йшов дощ і інтернет в найближчі чотири дні обіцяв холод і безпросвітні дощі, а потім ще тиждень періодичні дощі у всіх намічених нами районах в Чехії, Австрії, навіть в Італії в Валь Даоне – запасному варіанті. З горя подивились погоду в Іспанії в районі Альбаррасин і у Франції в Фонтенбло . В Фонтенбло світило сонце і +23.
«Франція?!» – хм, ми навіть не взяли з дому гайдбук. Але звідси всього лиш 1000 км по автобанах. Оскільки поїздка мала бути бюджетною, ми знайшли у давній статті Наташі Перлової згадку про безкоштовний кемпінг (дуже симпатичний) біля містечка Bourron-Marlotte за 8 км від Фонтенбло, на сайті bleau.info інформація підтвердилась. Виїхали зранку і в десятій вечора приїхали на парковку перед в’їздом у Бурон-Марлот. Постояли, темно, ніяких ознак кемпінгу не побачили, покружляли пів години по місту і вернулися на ту ж паркову. Вирішили, що заночуємо, а завтра знайдемо кемпінг. Ранком виявилось, що це і є парковка кемпінгу. Дійсно симпатичний. Зелена поляна серед лісу з велетенськими дубами, огороджена низеньким дерев’яним парканом, два дерев’яних туалети і колонка з водою. А ще – великі столи з лавками, така опція рідко буває і у платних кемпінгах.
І я зрозуміла , що страшенно рада, що все відбулось саме так. Останній раз ми були у Фонтенбло чотири з половиною роки тому. Я забула як тут добре. Милі маленькі французькі містечка, чудесний замок Фонтенбло, а болдерінг – ну так має виглядати болдрінговий рай – сотні каменів з неймовірним рельєфом на рівних площадках у світлому сосновому лісі, густо засипаному хвоєю. І кругом, куди не кинь оком, болдрінгісти. А ще блозарди – дивовижні люди віком від 60 і далі, які лазять як правило поодинці з килимками або одним крешпедом. Переважно вони лазять нескладні болдери, але в такій кількості, що я не впевнена , що пролізу стільки за день.
І добре що ми не взяли з дому гайд, бо купили два дуже вдалих, на мою думку, гайдбуки «5+6» і «7+8», з якими було легко орієнтуватися.
Два тижні стояла ідеальна погода – тепло і сонячно. Напевно занадто тепло, щоб залізти щось серйозне, але ми і не ставили перед собою таких задач. Ми вели просте безхитрісне життя. Вставали, снідали і їхали лазити. Лазили цілий день до дев’ятої вечора, поки не сідало сонце. Тоді їхали в кемпінг, варили макарони, їли сир і пили вино.
Лазили ми в популярних класичних районах навколо Фонтебло найкращі лінії – вони були позначені в наших гайдах зірочками. Білі зірочки – кращі болдери району, чорні зірочки – кращі болдери всього Фонтенбло. На другий же день Вовка проліз Noir Desir - красиву 7b в районі Cuvier-Rempart, яку він не встиг пролізти в свій минулий приїзд п’ять років тому. Паша оформив цей пролаз у красиву історію на манер бойовиків про східні єдиноборства, про те, як Вовка п’ять років напружено тренувався в підвалі і нарешті відімстив.
Більше нічого складнішого за 7а+ ми не пробували, бо продовжуємо дуже напружено працювати в рамках проекту нашої команди “Квіти Погулянки” - «Усі 7а Європи», і роботи в нас ще багато.
У дні відпочинку гуляли по замку Фонтенбло з обов’язковим пікніком на березі озера перед замком.
Або обдивлялись маленькі містечка, купалися в річці. У пошуках місця для купання відвідали кемпінг в Grez sur Loing (9 км від Фонтенбло). Виявилося, що кемпінги навколо Фонтенбло недорогі (порівняно з Швейцарією) – проживання у цьому кемпінгу за 2 людини +1 палатка коштувало 11,80 евро на добу.
Перебування у Франції далось мені нелегко через мою гостру невиліковну круасанозалежність . Мало того, я відкрила для себе ще один десерт – флан. Фактично це крем (молоко, вершки, цукор, яйця), запечений у вигляді відкритого пирога на тоненькому пісочному тісті - така собі калорійна бомба. Я вже мовчу про багети і м’які сири. «Це всього лиш два тижні» - подумала я, проявила силу волі і ні разу ні в чому собі не відмовила.
В останній день ми лазили в місцевому районі . З кемпінгу в нього можна зайти пішки за 15-20 хв. Вовка там одразу накосив багато 7а і 7а+, а Паша знайшов корону, мабуть Людовік XIV загубив.
А далі дорога додому, Краків і надзвичайно гостинна Тоня, дружина Богдана, успішна контрабанда «Бордеаукса» (так ми називаєм французьке вино Бордо) через кордон.
А незвіданий Циллерталь так і залишився для нас білою плямою. Поки що.
В п’ятницю вечором ми (команда “Квіти Погулянки” - Паша Василенко, Наталка Василенко і Володя Кушнір) запхали в Ярчик («Тойота Яріс») чотири крешпеди і виїхали зі Львова. Переночували в Кракові у Богдана - четвертого учасника нашої мандрівки. Для поїздок у чотирьох, коли весь багажник зайнятий крешпедами, у нас є особлива технологія пакування Ярчика. Посередині заднього сидіння будується глуха стіна з рюкзаків, спальників та інших речей, так що задні пасажири один одного не бачать і не чують, але це дозволяє їм втиснутися між дверима і цією стіною і більш-менш комфортно сидіти. Принаймні вони не скаржаться . Можливо вони не скаржаться ще і тому, що в Ярчику з давніх-давен встановлені свої закони: існує водій і він - бог, передній пасажир – це штурман, а задні пасажири – це овочі, які відповідно не мають права на свою думку - вони повинні тихо сидіти і на питання штурмана, чи зручно, мовляв, ви там розмістилися, усміхатися та енергійно кивати головою. Бодя умудрився взяти з собою крім всього необхідного для поїздки ще два ноутбука.
Основна мета поїздки – відвідати новий для нас район в долині Циллерталь (Австрія). По дорозі до Австрії ми заїхали в Петроград – відомий болдрінговий район в Чехії . Але камені, які ми побачили в похмурому мокрому лісі нас не вразили, ще й дуже, ну дуже гостра порода. Крім того йшов дощ і інтернет в найближчі чотири дні обіцяв холод і безпросвітні дощі, а потім ще тиждень періодичні дощі у всіх намічених нами районах в Чехії, Австрії, навіть в Італії в Валь Даоне – запасному варіанті. З горя подивились погоду в Іспанії в районі Альбаррасин і у Франції в Фонтенбло . В Фонтенбло світило сонце і +23.
«Франція?!» – хм, ми навіть не взяли з дому гайдбук. Але звідси всього лиш 1000 км по автобанах. Оскільки поїздка мала бути бюджетною, ми знайшли у давній статті Наташі Перлової згадку про безкоштовний кемпінг (дуже симпатичний) біля містечка Bourron-Marlotte за 8 км від Фонтенбло, на сайті bleau.info інформація підтвердилась. Виїхали зранку і в десятій вечора приїхали на парковку перед в’їздом у Бурон-Марлот. Постояли, темно, ніяких ознак кемпінгу не побачили, покружляли пів години по місту і вернулися на ту ж паркову. Вирішили, що заночуємо, а завтра знайдемо кемпінг. Ранком виявилось, що це і є парковка кемпінгу. Дійсно симпатичний. Зелена поляна серед лісу з велетенськими дубами, огороджена низеньким дерев’яним парканом, два дерев’яних туалети і колонка з водою. А ще – великі столи з лавками, така опція рідко буває і у платних кемпінгах.
І я зрозуміла , що страшенно рада, що все відбулось саме так. Останній раз ми були у Фонтенбло чотири з половиною роки тому. Я забула як тут добре. Милі маленькі французькі містечка, чудесний замок Фонтенбло, а болдерінг – ну так має виглядати болдрінговий рай – сотні каменів з неймовірним рельєфом на рівних площадках у світлому сосновому лісі, густо засипаному хвоєю. І кругом, куди не кинь оком, болдрінгісти. А ще блозарди – дивовижні люди віком від 60 і далі, які лазять як правило поодинці з килимками або одним крешпедом. Переважно вони лазять нескладні болдери, але в такій кількості, що я не впевнена , що пролізу стільки за день.
І добре що ми не взяли з дому гайд, бо купили два дуже вдалих, на мою думку, гайдбуки «5+6» і «7+8», з якими було легко орієнтуватися.
Два тижні стояла ідеальна погода – тепло і сонячно. Напевно занадто тепло, щоб залізти щось серйозне, але ми і не ставили перед собою таких задач. Ми вели просте безхитрісне життя. Вставали, снідали і їхали лазити. Лазили цілий день до дев’ятої вечора, поки не сідало сонце. Тоді їхали в кемпінг, варили макарони, їли сир і пили вино.
Лазили ми в популярних класичних районах навколо Фонтебло найкращі лінії – вони були позначені в наших гайдах зірочками. Білі зірочки – кращі болдери району, чорні зірочки – кращі болдери всього Фонтенбло. На другий же день Вовка проліз Noir Desir - красиву 7b в районі Cuvier-Rempart, яку він не встиг пролізти в свій минулий приїзд п’ять років тому. Паша оформив цей пролаз у красиву історію на манер бойовиків про східні єдиноборства, про те, як Вовка п’ять років напружено тренувався в підвалі і нарешті відімстив.
Більше нічого складнішого за 7а+ ми не пробували, бо продовжуємо дуже напружено працювати в рамках проекту нашої команди “Квіти Погулянки” - «Усі 7а Європи», і роботи в нас ще багато.
У дні відпочинку гуляли по замку Фонтенбло з обов’язковим пікніком на березі озера перед замком.
Або обдивлялись маленькі містечка, купалися в річці. У пошуках місця для купання відвідали кемпінг в Grez sur Loing (9 км від Фонтенбло). Виявилося, що кемпінги навколо Фонтенбло недорогі (порівняно з Швейцарією) – проживання у цьому кемпінгу за 2 людини +1 палатка коштувало 11,80 евро на добу.
Перебування у Франції далось мені нелегко через мою гостру невиліковну круасанозалежність . Мало того, я відкрила для себе ще один десерт – флан. Фактично це крем (молоко, вершки, цукор, яйця), запечений у вигляді відкритого пирога на тоненькому пісочному тісті - така собі калорійна бомба. Я вже мовчу про багети і м’які сири. «Це всього лиш два тижні» - подумала я, проявила силу волі і ні разу ні в чому собі не відмовила.
В останній день ми лазили в місцевому районі . З кемпінгу в нього можна зайти пішки за 15-20 хв. Вовка там одразу накосив багато 7а і 7а+, а Паша знайшов корону, мабуть Людовік XIV загубив.
А далі дорога додому, Краків і надзвичайно гостинна Тоня, дружина Богдана, успішна контрабанда «Бордеаукса» (так ми називаєм французьке вино Бордо) через кордон.
А незвіданий Циллерталь так і залишився для нас білою плямою. Поки що.
